Text 19
ВІРШ 19
Devanagari
Деванагарі
दैवमन्येऽपरे कर्म स्वभावमपरे प्रभुम् ॥ १९ ॥
Text
Текст
āhur ātmānam ātmanaḥ
daivam anye ’pare karma
svabhāvam apare prabhum
а̄хур а̄тма̄нам а̄тманах̣
даівам анйе ’паре карма
свабга̄вам апаре прабгум
Synonyms
Послівний переклад
кечіт — дехто з них; вікалпа-васана̄х̣ — котрі не визнають ніякої двоїстости; а̄хух̣ — проголошують; а̄тма̄нам — самих; а̄тманах̣ — себе; даівам — надприродні сили; анйе — інші; апаре — ще інші; карма — діяльність; свабга̄вам — матеріальна природа; апаре — численні інші; прабгум — авторитети.
Translation
Переклад
Some of the philosophers, who deny all sorts of duality, declare that one’s own self is responsible for his personal happiness and distress. Others say that superhuman powers are responsible, while yet others say that activity is responsible, and the gross materialists maintain that nature is the ultimate cause.
Деякі філософи взагалі відкидають двоїстість і проголошують, що особа сама відповідальна за свої щастя і нещастя. Інші кажуть, що відповідальність за все лежить на надприродних силах. Ще інші твердять, що причина всього — в діяльності як такій, а грубі матеріалісти обстоюють, що першопричиною всього є природа.
Purport
Коментар
As referred to above, philosophers like Jaimini and his followers establish that fruitive activity is the root cause of all distress and happiness, and that even if there is a superior authority, some superhuman powerful God or gods, He or they are also under the influence of fruitive activity because they reward result according to one’s action. They say that action is not independent because action is performed by some performer; therefore, the performer himself is the cause of his own happiness or distress. In the Bhagavad-gītā (6.5) also it is confirmed that by one’s mind, freed from material affection, one can deliver himself from the sufferings of material pangs. So one should not entangle oneself in matter by the mind’s material affections. Thus one’s own mind is one’s friend or enemy in one’s material happiness and distress.
Філософи, як, наприклад, Джайміні та його послідовники, твердять, як вказано у вірші, що кармічна діяльність є корінною причиною і нещастя, і щастя, а вищий авторитет, певний надприродний Бог (чи боги), якщо Він таки існує, також кориться закону кармічної діяльности, тому що Бог (чи боги) винагороджує кожного відповідно до його дій. Ці філософи проголошують, що дії самої по собі не існує: дію неодмінно виконує хтось, а отже той, хто виконує дію, сам є причиною власних щастя та нещастя. У «Бгаґавад-ґіті» (6.5) також підтверджено, що звільнитись від матеріальних страждань та нещасть можна, якщо застосувати на це свій розум, очищений від прив’язаности до матеріального. Тож слід пильнувати, щоб прив’язаний до матеріального розум не був причиною нашого ув’язнення в матеріальному світі. Так, розум може бути або другом, або ворогом і причиною як щастя, так і нещастя.
Atheistic, materialistic Sāṅkhyaites conclude that material nature is the cause of all causes. According to them, combinations of material elements are the causes of material happiness and distress, and disintegration of matter is the cause of freedom from all material pangs. Gautama and Kaṇāda find that atomic combination is the cause of everything, and impersonalists like Aṣṭāvakra discover that the spiritual effulgence of Brahman is the cause of all causes. But in the Bhagavad-gītā the Lord Himself declares that He is the source of impersonal Brahman, and therefore He, the Personality of Godhead, is the ultimate cause of all causes. It is also confirmed in the Brahma-saṁhitā that Lord Kṛṣṇa is the ultimate cause of all causes.
Атеїстичні послідовники школи санкг’я (матеріалісти) роблять висновок, що причиною всіх причин є матеріальна природа. Якщо вірити їм, причиною матеріальних щастя та нещастя є різні поєднання матеріальних елементів, а розпад матеріальних сполук приводить до звільнення від матеріальних страждань. Ґаутама і Канада за причину всього вважають поєднання атомів, а школа імперсоналістів, яких очолює Аштавакра, певні, що причиною всіх причин є духовне сяйво, Брахман. Однак у «Бгаґавад-ґіті» Сам Господь проголошує, що Він — джерело безособистісного Брахмана, а отже саме Він, Бог-Особа, є найвища причина всіх причин. Це підтверджує і «Брахма-самхіта», вказуючи, що Господь Крішна — найвища причина всіх причин.