Skip to main content

Text 1

ВІРШ 1

Devanagari

Деванагарі

सूत उवाच
तत: परीक्षिद् द्विजवर्यशिक्षया
महीं महाभागवत: शशास ह ।
यथा हि सूत्यामभिजातकोविदा:
समादिशन् विप्र महद्गुणस्तथा ॥ १ ॥

Text

Текст

sūta uvāca
tataḥ parīkṣid dvija-varya-śikṣayā
mahīṁ mahā-bhāgavataḥ śaśāsa ha
yathā hi sūtyām abhijāta-kovidāḥ
samādiśan vipra mahad-guṇas tathā
сӯта ува̄ча
татах̣ парікшід двіджа-варйа-ш́ікшайа̄
махім̇ маха̄-бга̄
ґаватах̣ ш́аш́а̄са ха
йатга̄ хі сӯтйа̄м абгіджа̄та-ковіда̄х̣
сама̄діш́ан віпра махад-
ґун̣ас татга̄

Synonyms

Послівний переклад

sūtaḥ uvāca — Sūta Gosvāmī said; tataḥ — thereafter; parīkṣit — Mahārāja Parīkṣit; dvija-varya — the great twice-born brāhmaṇas; śikṣayā — by their instructions; mahīm — the earth; mahā-bhāgavataḥ — the great devotee; śaśāsa — ruled; ha — in the past; yathā — as they told it; hi — certainly; sūtyām — at the time of his birth; abhijāta-kovidāḥ — expert astrologers at the time of birth; samādiśan — gave their opinions; vipra — O brāhmaṇas; mahat-guṇaḥ — great qualities; tathā — true to that.

сӯтах̣ ува̄ча  —  Сута Ґосвамі сказав; татах̣  —  тоді; парікшіт—   Махараджа Парікшіт ; двіджа - варйа   —   великих двічінароджених брахман; ш́ікшайа̄  —  за їхніми настановами; махім  —  на Землі; маха̄-бга̄ґаватах̣  —  великий відданий; ш́аш́а̄са  —  царював; ха  —  в минулому; йатга̄  —  як вони казали; хі  —  певно; сӯтйа̄м  —  коли він народився; абгіджа̄та-ковіда̄х̣  —  досвідчені астрологи під час його народження; сама̄діш́ан  —  визначили; віпра  —  о брахмани; махат-ґун̣ах̣  —  піднесені якості; татга̄  —  саме так.

Translation

Переклад

Sūta Gosvāmī said: O learned brāhmaṇas, Mahārāja Parīkṣit then began to rule over the world as a great devotee of the Lord under the instructions of the best of the twice-born brāhmaṇas. He ruled by those great qualities which were foretold by expert astrologers at the time of his birth.

Сута Ґосвамі сказав: Відтак, вчені брахмани, великий відданий Махараджа Парікшіт правив світом, керуючись настановами найліпших з-поміж двічінароджених брахман. Як цар він появляв усі піднесені якості, які провістили досвідчені астрологи одразу по його народженні.

Purport

Коментар

At the time of Mahārāja Parīkṣit’s birth, the expert astrologer-brāhmaṇas foretold some of his qualities. Mahārāja Parīkṣit developed all those qualities, being a great devotee of the Lord. The real qualification is to become a devotee of the Lord, and gradually all the good qualities worthy of possession develop. Mahārāja Parīkṣit was a mahā-bhāgavata, or a first-class devotee, who was not only well versed in the science of devotion but also able to convert others to become devotees by his transcendental instructions. Mahārāja Parīkṣit was, therefore, a devotee of the first order, and thus he used to consult great sages and learned brāhmaṇas, who could advise him by the śāstras how to execute the state administration. Such great kings were more responsible than modern elected executive heads because they obliged the great authorities by following their instructions left in Vedic literatures. There was no need for impractical fools to enact daily a new legislative bill and to conveniently alter it again and again to serve some purpose. The rules and regulations were already set forth by great sages like Manu, Yājñavalkya, Parāśara and other liberated sages, and the enactments were all suitable for all ages in all places. Therefore the rules and regulations were standard and without flaw or defect. Kings like Mahārāja Parīkṣit had their council of advisers, and all the members of that council were either great sages or brāhmaṇas of the first order. They did not accept any salary, nor had they any necessity for such salaries. The state would get the best advice without expenditure. They were themselves sama-darśī, equal to everyone, both man and animal. They would not advise the king to give protection to man and instruct him to kill the poor animals. Such council members were not fools or representatives to compose a fool’s paradise. They were all self-realized souls, and they knew perfectly well how all living beings in the state would be happy, both in this life and in the next. They were not concerned with the hedonistic philosophy of eat, drink, be merry and enjoy. They were philosophers in the real sense, and they knew well what is the mission of human life. Under all these obligations, the advisory council of the king would give correct directions, and the king or executive head, being himself a qualified devotee of the Lord, would scrutinizingly follow them for the welfare of the state. The state in the days of Mahārāja Yudhiṣṭhira or Mahārāja Parīkṣit was a welfare state in the real sense of the term because no one was unhappy in that state, be he man or animal. Mahārāja Parīkṣit was an ideal king for a welfare state of the world.

По народженні Махараджі Парікшіта вчені брахмани-астрологи провістили деякі з його майбутніх визначних якостей. З часом Махараджа Парікшіт, великий відданий Господа, появив усі ті якості. Єдине, що справді важливо,    —    це стати відданим Господа, бо у відданому поступово розвиваються всі добрі якості, яких тільки можна бажати. Махараджа Парікшіт був маха-бгаґавата, першорядний відданий: він не лише добре опанував науку відданости, а й умів давати трансцендентні настанови іншим, завдяки яким вони ставали відданими. Отже, Махараджа Парікшіт був відданим найвищого рівня і тому завжди радився з великими мудрецями й знаючими брахманами, а вони, спираючись на шастри, давали йому поради щодо того, як правити державою. Великі царі минулого вважали своїм обов’язком служити великим авторитетам з духовної науки, виконуючи їхні настанови, записані у ведичних писаннях, і тому мали розвинутіше почуття відповідальности, ніж сучасні виборні голови урядів. Не було потреби в тому, щоб, як оце нині, невігласи, які геть не знають життя, щодня приймали якісь нові законопроекти, а потім знов і знов переробляли їх, достосовуючи закон до своїх цілей. Великі мудреці Ману, Яґ’явалк’я, Парашара та інші звільнені душі вже дали всі правила та приписи, придатні для будь-якого місця та часу. Правила та приписи були чітко визначені і не мали вад. Царі, як ось Махараджа Парікшіт, мали радників, причому цареву раду складали великі мудреці та найпіднесеніші брахмани. Вони не брали платні і навіть не потребували її. Держава отримувала найліпші поради без ніяких витрат. Кожний з таких радників був сама-дарші, тобто ставився до всіх    —    і до людей, і до тварин    —    рівно. Жоден з них ніколи б не порадив цареві захищати тільки людей, а нещасних тварин вбивати. Члени царської ради не були дурнями чи апологетами «раю для дурнів». Усі вони були душами, які усвідомили свою духовну сутність, і тому чітко знали, як зробити так, щоб усі живі істоти в державі були щасливі в цьому житті і в наступному теж. Їх не цікавила гедоністична філософія «втішайся життям, їж-пий-веселися». Ні, вони були філософи у справжньому розумінні цього слова і чітко усвідомлювали мету людського життя. Знавши, яку відповідальність на них покладено, царські радники давали правильні вказівки, а цар чи правитель, що й сам був справжнім відданим Господа, задля добра держави ретельно виконував їх. Є всі підстави називати державу за часів Махараджі Юдгіштгіри чи Махараджі Парікшіта державою задля загального добра, бо в тій державі не було жодної нещасливої істоти    —    ні людини, ані тварини. Махараджа Парікшіт був ідеальний правитель всесвітнього царства загального процвітання.