Text 38
ВІРШ 38
Devanagari
Деванагарі
तोयनीव्या: पतिं भूमेरभ्यषिञ्चद्गजाह्वये ॥ ३८ ॥
Text
Текст
ātmanaḥ susamaṁ guṇaiḥ
toya-nīvyāḥ patiṁ bhūmer
abhyaṣiñcad gajāhvaye
а̄тманах̣ сусамам̇ ґун̣аіх̣
тойа-нівйа̄х̣ патім̇ бгӯмер
абгйашін̃чад ґаджа̄хвайе
Synonyms
Послівний переклад
sva-rāṭ — the emperor; pautram — unto the grandson; vinayinam — properly trained; ātmanaḥ — his own self; su-samam — equal in all respects; guṇaiḥ — by the qualities; toya-nīvyāḥ — bordered by the seas; patim — master; bhūmeḥ — of the land; abhyaṣiñcat — enthroned; gajāhvaye — in the capital of Hastināpura.
сва-ра̄т̣—імператор; паутрам—онукові; вінайінам —належно підготованому; а̄тманах̣ — йому самому; су-самам — рівному в усьому; ґун̣аіх̣ — якостями; тойа-нівйа̄х̣ — оточеної морями; патім—повелителя; бгӯмех̣—землі; абгйашін̃чат— посадив на трон; ґаджа̄хвайе — у столиці Хастінапурі.
Translation
Переклад
Thereafter, in the capital of Hastināpura, he enthroned his grandson, who was trained and equally qualified, as the emperor and master of all land bordered by the seas.
Він посадив на трон у Хастінапурі свого внука, що мав належну підготовку і не поступався йому на добрих якостях, зробивши його імператором і володарем всієї землі, оточеної морями.
Purport
Коментар
The total land on the earth bordered by the seas was under the subjugation of the King of Hastināpura. Mahārāja Yudhiṣṭhira trained his grandson, Mahārāja Parīkṣit, who was equally qualified, in state administration in terms of the king’s obligation to the citizens. Thus Parīkṣit was enthroned on the seat of Mahārāja Yudhiṣṭhira prior to his departure back to Godhead. Concerning Mahārāja Parīkṣit, the specific word used, vinayinam, is significant. Why was the King of Hastināpura, at least till the time of Mahārāja Parīkṣit, accepted as the Emperor of the world? The only reason is that the people of the world were happy because of the good administration of the emperor. The happiness of the citizens was due to the ample production of natural produce such as grains, fruits, milk, herbs, valuable stones, minerals and everything that the people needed. They were even free from all bodily miseries, anxieties of mind, and disturbances caused by natural phenomena and other living beings. Because everyone was happy in all respects, there was no resentment, although there were sometimes battles between the state kings for political reasons and supremacy. Everyone was trained to attain the highest goal of life, and therefore the people were also enlightened enough not to quarrel over trivialities. The influence of the Age of Kali gradually infiltrated the good qualities of both the kings and the citizens, and therefore a tense situation developed between the ruler and the ruled, but still even in this age of disparity between the ruler and the ruled, there can be spiritual emolument and God consciousness. That is a special prerogative.
Уся земля була під рукою царя Хастінапури. Махараджа Юдгіштгіра навчив свого внука, Махараджу Парікшіта, що не поступався йому на добрих якостях, правити державою і розповів про обов’язки царя перед своїми підданими. Отож перш як відійти до Бога, Махараджа Юдгіштгіра посадив на трон Парікшіта. Важливо зазначити слово вінайінам, вжите щодо Махараджі Парікшіта. Чому царя Хастінапури, принаймні до часів Махараджі Парікшіта, визнавали за імператора над цілим світом? Цьому була тільки одна причина: люди були щасливі за доброго правління імператора. Піддані були щасливі, тому що було доволі природних дарів — збіжжя, плодів, молока, лікарських рослин, коштовних каменів, мінералів та всього, що потрібно людині. Люди тоді не знали навіть що таке фізичні страждання, стурбований розум та нещастя, що їх завдають їм інші живі істоти та стихійні явища. Кожен був у всьому щасливий, а тому не було обурених, хоча царі держав з певних політичних причин іноді й билися між собою за вищість. Усі були виховані в дусі прагнення до найвищої мети життя, і тому люди були досить просвічені, щоб не сваритися за дрібниці. Під впливом доби Калі поступово зійшли нанівець добрі якості царів та їхніх підданих, а тому стосунки між правителями й підлеглими загострилися. Однак духовно збагачуватись і розвивати свідомість Бога можна навіть за цієї доби незгод між правителями й підлеглими. Це — особливий дар.