Text 27
ВІРШ 27
Devanagari
Деванагарі
हरन्ति स्मरतश्चित्तं गोविन्दाभिहितानि मे ॥ २७ ॥
Text
Текст
hṛt-tāpopaśamāni ca
haranti smarataś cittaṁ
govindābhihitāni me
хр̣т-та̄попаш́ама̄ні ча
харанті смараташ́ чіттам̇
ґовінда̄бгіхіта̄ні ме
Synonyms
Послівний переклад
деш́а — місце; ка̄ла — час; артга — значення; йукта̄ні — наділені; хр̣т — серце; та̄па — вогонь; упаш́ама̄ні — які гасять; ча—і; харанті—приваблюють; смаратах̣—спогадами; чіттам — розум; ґовінда — від Верховної Особи, що дає насолоду; абгіхіта̄ні — повідані; ме — мені.
Translation
Переклад
Now I am attracted to those instructions imparted to me by the Personality of Godhead [Govinda] because they are impregnated with instructions for relieving the burning heart in all circumstances of time and space.
Тепер мої думки линуть до настанов, що їх мені дав Бог-Особа [Ґовінда], бо вони наповнені повчаннями, які за будь- яких умов, завжди і всюди можуть згасити вогонь, що палить серце.
Purport
Коментар
Herein Arjuna refers to the instruction of the Bhagavad-gītā, which was imparted to him by the Lord on the Battlefield of Kurukṣetra. The Lord left behind Him the instructions of the Bhagavad-gītā not for the benefit of Arjuna alone, but also for all time and in all lands. The Bhagavad-gītā, being spoken by the Supreme Personality of Godhead, is the essence of all Vedic wisdom. It is nicely presented by the Lord Himself for all who have very little time to go through the vast Vedic literatures like the Upaniṣads, Purāṇas and Vedānta-sūtras. It is put within the study of the great historical epic Mahābhārata, which was especially prepared for the less intelligent class, namely the women, the laborers and those who are worthless descendants of the brāhmaṇas, kṣatriyas and higher sections of the vaiśyas. The problem which arose in the heart of Arjuna on the Battlefield of Kurukṣetra was solved by the teachings of the Bhagavad-gītā. Again, after the departure of the Lord from the vision of earthly people, when Arjuna was face to face with being vanquished in his acquired power and prominence, he wanted again to remember the great teachings of the Bhagavad-gītā just to teach all concerned that the Bhagavad-gītā can be consulted in all critical times, not only for solace from all kinds of mental agonies, but also for the way out of great entanglements which may embarrass one in some critical hour.
Тут Шрі Арджуна посилається на повчання «Бгаґавад-ґіти», які передав йому Господь на полі битви Курукшетра. Господь лишив по Собі настанови «Бгаґавад- ґіти» не лише для Арджуни — Він лишив їх для всіх часів та всіх країв. «Бгаґавад-ґіту» повів Сам Господь, а тому вона є самою суттю всієї ведичної мудрости. Сам Господь прекрасно виклав суть усього для тих, хто не має часу штудіювати неосяжні ведичні писання — Упанішади, Пурани й «Веданта- сутри». «Бгаґавад-ґіта» є частиною повчань «Махабгарати», великого історичного епосу, що написаний спеціально для менш розумних людей — жінок та робітників, а також для недостойних нащадків брахман, кшатрій та вищих прошарків вайшій. Отримавши настанови у формі «Бгаґавад-ґіти», Арджуна зумів розв’язати проблему, яка постала в його серці на полі битви Курукшетра. І ось знов, коли Господь уже пішов з очей земних людей і Арджуна побачив, що його набуті сила й могутність ідуть в небуття, він захотів згадати великі повчання «Бгаґавад-ґіти». Він бажав просто показати всім широкоглядним людям, що до «Бгаґавад-ґіти» можна звертатися за будь-якої скрути, і не лише щоб втишити всілякі психічні страждання, а й щоб знайти вихід з найбільших ускладнень, які, буває, заганяють людину в глухий кут.
The merciful Lord left behind Him the great teachings of the Bhagavad-gītā so that one can take the instructions of the Lord even when He is not visible to material eyesight. Material senses cannot have any estimation of the Supreme Lord, but by His inconceivable power the Lord can incarnate Himself to the sense perception of the conditioned souls in a suitable manner through the agency of matter, which is also another form of the Lord’s manifested energy. Thus the Bhagavad-gītā, or any authentic scriptural sound representation of the Lord, is also the incarnation of the Lord. There is no difference between the sound representation of the Lord and the Lord Himself. One can derive the same benefit from the Bhagavad-gītā as Arjuna did in the personal presence of the Lord.
Милостивий Господь лишив по Собі величні повчання «Бгаґавад-ґіти», щоб кожний міг скористатися з Господніх повчань навіть тоді, коли Його Самого перед матеріальним зором не буде. Верховний Господь матеріальним чуттям недоступний, однак Він Сам Своєю незбагненною могутністю може втілити Себе через посередництво матерії, що також є формою проявленої енерґії Господа, даючи зумовленій живій істоті змогу сприйняти Його своїми чуттями. Отже, «Бгаґавад-ґіта» чи будь-яка звукова форма Господа, що її представляють авторитетні писання, також є Його втілення. Між звуковим образом Господа і Ним Самим різниці немає. Нині людина може отримати з «Бгаґавад-ґіти» таку саму користь, яку отримав від неї Арджуна за особистої присутности Господа.
The faithful human being who is desirous of being liberated from the clutches of material existence can very easily take advantage of the Bhagavad-gītā, and with this in view, the Lord instructed Arjuna as if Arjuna were in need of it. In the Bhagavad-gītā, five important factors of knowledge have been delineated pertaining to (1) the Supreme Lord, (2) the living being, (3) nature, (4) time and space and (5) the process of activity. Out of these, the Supreme Lord and the living being are qualitatively one. The difference between the two has been analyzed as the difference between the whole and the part and parcel. Nature is inert matter displaying the interaction of three different modes, and eternal time and unlimited space are considered to be beyond the existence of the material nature. Activities of the living being are different varieties of aptitudes which can entrap or liberate the living being within and without material nature. All these subject matters are concisely discussed in the Bhagavad-gītā, and later the subject matters are elaborated in the Śrīmad-Bhāgavatam for further enlightenment. Out of the five subjects, the Supreme Lord, the living entity, nature, and time and space are eternal, but the living entity, nature and time are under the direction of the Supreme Lord, who is absolute and completely independent of any other control. The Supreme Lord is the supreme controller. The material activity of the living being is beginningless, but it can be rectified by transferral into the spiritual quality. Thus it can cease its material qualitative reactions. Both the Lord and the living entity are cognizant, and both have the sense of identification, of being conscious as a living force. But the living being under the condition of material nature, called mahat-tattva, misidentifies himself as being different from the Lord. The whole scheme of Vedic wisdom is targeted to the aim of eradicating such a misconception and thus liberating the living being from the illusion of material identification. When such an illusion is eradicated by knowledge and renunciation, the living beings are responsible actors and enjoyers also. The sense of enjoyment in the Lord is real, but such a sense in the living being is a sort of wishful desire only. This difference in consciousness is the distinction of the two identities, namely the Lord and the living being. Otherwise there is no difference between the Lord and the living being. The living being is therefore eternally one and different simultaneously. The whole instruction of the Bhagavad-gītā stands on this principle.
Людині, яка має віру в Господа і прагне звільнитися з лабетів матеріального існування, скористатися з настанов «Бгаґавад-ґіти» буде нескладно. Мавши на оці саме це, Господь давав повчання Арджуні, наче той насправді потребував їх. «Бгаґавад-ґіта» викладає п’ять важливих аспектів знання, розглядаючи: 1) Верховного Господа, 2) живу істоту, 3) природу, 4) час і простір, 5) діяльність. Серед них Верховний Господь і жива істота якісно єдині. Різницю між ними визначають як різницю між цілим та його невід’ємною часткою. Природа — то інертна матерія, в якій проявляється взаємодія трьох різних ґун, а вічний час і безмежний простір, як вважають, перебувають поза існуванням матеріальної природи. Діяльність живих істот визначають їхні різні нахили, і та діяльність може або ув’язнювати їх в матеріальній природі, або звільняти з неї. «Бгаґавад-ґіта» стисло розглядає всі ці предмети. Докладнішому їх викладу й глибшому роз’ясненню присвячений «Шрімад-Бгаґаватам». З тих п’яти об’єктів Верховний Господь, жива істота, природа і час із простором є вічні, але жива істота, природа й час підпорядковані Верховному Господу, що не знає над Собою жодної влади і є абсолютний та цілковито незалежний. Верховний Господь — це найвищий владця. Матеріальна діяльність живої істоти не знає початку, однак підлягає якісному перетворенню, в результаті якого вона перемінюється на духовну. Тоді вона перестає породжувати наслідки в матеріальних ґунах. І Господь, і жива істота мають свідомість; і в Нього, і в неї є відчуття особистого буття, і вони усвідомлюють себе як живу силу. Однак, зумовлена матеріальною природою, що її називають махат-таттвою, жива істота хибно вважає себе окремою від Господа. Уся мудрість Вед скерована тільки на одне: позбавити істоту такого хибного розуміння і звільнити її від ілюзії матеріального ототожнення. Коли, плекаючи знання та зречення, жива істота позбавляється тої ілюзії, вона починає діяти і насолоджуватися з усією відповідальністю за свої вчинки. По-справжньому насолоджує Свої чуття Господь, а жива істота може тільки бажати насолоди. Ця різниця в свідомості якраз і складає різницю між двома особистостями — Господом та живою істотою. Поза тим між Господом та живою істотою ніякої різниці немає. Отже, жива істота вічно єдина з Господом і водночас відмінна від Нього. Саме це лежить в основі всіх настанов «Бгаґавад- ґіти».
In the Bhagavad-gītā the Lord and the living beings are both described as sanātana, or eternal, and the Lord’s abode, far beyond the material sky, is also described as sanātana. The living being is invited to live in the sanātana existence of the Lord, and the process which can help a living being to approach the Lord’s abode, where the liberated activity of the soul is exhibited, is called sanātana-dharma. One cannot, however, reach the eternal abode of the Lord without being free from the misconception of material identification, and the Bhagavad-gītā gives us the clue how to achieve this stage of perfection. The process of being liberated from the misconception of material identification is called, in different stages, fruitive activity, empiric philosophy and devotional service, up to transcendental realization. Such transcendental realization is made possible by dovetailing all the above items in relation with the Lord. Prescribed duties of the human being, as directed in the Vedas, can gradually purify the sinful mind of the conditioned soul and raise him to the stage of knowledge. The purified stage of acquiring knowledge becomes the basis of devotional service to the Lord. As long as one is engaged in researching the solution of the problems of life, his knowledge is called jñāna, or purified knowledge, but on realizing the actual solution of life, one becomes situated in the devotional service of the Lord. The Bhagavad-gītā begins with the problems of life by discriminating the soul from the elements of matter and proves by all reason and argument that the soul is indestructible in all circumstances and that the outer covering of matter, the body and the mind, change for another term of material existence, which is full of miseries. The Bhagavad-gītā is therefore meant for terminating all different types of miseries, and Arjuna took shelter of this great knowledge, which had been imparted to him during the Kurukṣetra battle.
У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що і Господь, і живі істоти є санатана, вічні, і так само санатаною названа обитель Господа, що перебуває далеко поза матеріальним світом. Господь запрошує до Свого буття істоту, що є санатана, а метод, за допомогою якого жива істота може доступити Господньої обителі, де проявляється вільна діяльність душі, називається санатана-дгарма. Однак, не звільнившись від хибного ототожнення з матерією, досягти вічної обителі Господа неможливо, і тому «Бгаґавад-ґіта» дає нам провід, щоб ми могли досягти того рівня досконалости. Звільнення від хибного ототожнення з матерією проходить через різні стадії — діяльности задля її плодів, емпіричної філософії та відданого служіння, яке вивершує трансцендентне самоусвідомлення. Такого трансцендентного самоусвідомлення можна досягти, якщо діяльність всіх цих рівнів пов’язати з Господом. Якщо зумовлена людська істота виконуватиме обов’язки, які визначені їй у Ведах, вона зможе поступово очистити свій гріховний розум і піднятися на рівень знання. Рівень очищення, коли людина набуває знання, стає основою відданого служіння Господеві. Поки людина шукає розв’язку на проблеми життя, її знання називають ґ’яна, тобто очищене знання, однак коли вона віднаходить їхній справжній розв’язок, вона втверджується в відданому служінні Господу. «Бгаґавад-ґіта» починає розв’язок проблем життя з того, що вказує на відмінність душі від матеріальних елементів і підставно та арґументовано доводить, що душа не гине ні за яких умов, а її зовнішнє покриття з матерії, тобто тіло та розум, просто змінюється перед кожним відтинком сповненого страждань матеріального існування. Отже, «Бгаґавад-ґіта» призначена покласти край всім різноманітним нещастям, і зараз Арджуна вдався по притулок до цього невичерпного джерела знання, що йому передав Крішна під час битви на Курукшетрі.