Text 20
ВІРШ 20
Devanagari
Деванагарі
यशो वितनिता स्वानां दौष्यन्तिरिव यज्वनाम् ॥ २० ॥
Text
Текст
yathā hy auśīnaraḥ śibiḥ
yaśo vitanitā svānāṁ
dauṣyantir iva yajvanām
йатга̄ хй ауш́інарах̣ ш́ібіх̣
йаш́о вітаніта̄ сва̄на̄м̇
даушйантір іва йаджвана̄м
Synonyms
Послівний переклад
eṣaḥ — this child; dātā — donor in charity; śaraṇyaḥ — protector of the surrendered; ca — and; yathā — as; hi — certainly; auśīnaraḥ — the country named Uśīnara; śibiḥ — Śibi; yaśaḥ — fame; vitanitā — disseminator; svānām — of the kinsmen; dauṣyantih iva — like Bharata, the son of Duṣyanta; yajvanām — of those who have performed many sacrifices.
ешах̣ — ця дитина; да̄та̄ — жертводавець; ш́аран̣йах̣ — захисник тих, хто йому віддався; ча — і; йатга̄ — як; хі — певно; ауш́інарах̣ — країна Ушінара; ш́ібіх̣ — Шібі; йаш́ах̣ — славу; вітаніта̄ — той, хто поширює; сва̄на̄м — родичів; даушйантіх̣ іва — як Бгарата, син Душ’янти; йаджвана̄м — тих, хто здійснив багато жертвопринесень.
Translation
Переклад
This child will be a munificent donor of charity and protector of the surrendered, like the famous King Śibi of the Uśīnara country. And he will expand the name and fame of his family like Bharata, the son of Mahārāja Duṣyanta.
Махараджа Парікшіт буде щедрий жертводавець і захисник усіх, хто здався на його милість, як був колись Шібі, цар Ушінари. А свою родину він вкриє такою самою славою, як колись Бгарата, син Махараджі Душ’янти.
Purport
Коментар
A king becomes famous by his acts of charity, performances of yajñas, protection of the surrendered, etc. A kṣatriya king is proud to give protection to the surrendered souls. This attitude of a king is called īśvara-bhāva, or factual power to give protection in a righteous cause. In the Bhagavad-gītā the Lord instructs living beings to surrender unto Him, and He promises all protection. The Lord is all-powerful and true to His word, and therefore He never fails to give protection to His different devotees. The king, being the representative of the Lord, must possess this attitude of giving protection to the surrendered souls at all risk. Mahārāja Śibi, the King of Uśīnara, was an intimate friend of Mahārāja Yayāti, who was able to reach the heavenly planets along with Mahārāja Śibi. Mahārāja Śibi was aware of the heavenly planet where he was to be transferred after his death, and the description of this heavenly planet is given in the Mahābhārata (Ādi-parva 96.6-9). Mahārāja Śibi was so charitably disposed that he wanted to give over his acquired position in the heavenly kingdom to Yayāti, but he did not accept it. Yayāti went to the heavenly planet along with great ṛṣis like Aṣṭaka and others. On inquiry from the ṛṣis, Yayāti gave an account of Śibi’s pious acts when all of them were on the path to heaven. He has become a member of the assembly of Yamarāja, who has become his worshipful deity. As confirmed in the Bhagavad-gītā, the worshiper of the demigods goes to the planets of the demigods (yānti deva-vratā devān); so Mahārāja Śibi has become an associate of the great Vaiṣṇava authority Yamarāja on that particular planet. While he was on the earth he became very famous as a protector of surrendered souls and a donor of charities. The King of heaven once took the shape of a pigeon-hunter bird (eagle), and Agni, the fire-god, took the shape of a pigeon. The pigeon, while being chased by the eagle, took shelter on the lap of Mahārāja Śibi, and the hunter eagle wanted the pigeon back from the King. The King wanted to give it some other meat to eat and requested the bird not to kill the pigeon. The hunter bird refused to accept the King’s offer, but it was settled later on that the eagle would accept flesh from the body of the King of the pigeon’s equivalent weight. The King began to cut flesh from his body to weigh in the balance equivalent to the weight of the pigeon, but the mystic pigeon always remained heavier. The King then put himself on the balance to equate with the pigeon, and the demigods were pleased with him. The King of heaven and the fire-god disclosed their identity, and the King was blessed by them. Devarṣi Nārada also glorified Mahārāja Śibi for his great achievements, specifically in charity and protection. Mahārāja Śibi sacrificed his own son for the satisfaction of human beings in his kingdom. And thus child Parīkṣit was to become a second Śibi in charity and protection.
Цар здобуває славу, роздаючи милостиню, відправляючи яґ’ї, захищаючи тих, хто йому віддався й іншими такими діями. Захищати тих, хто здався на його милість, складає гордість царя-кшатрії. Такий дух називають ішвара- бгавою, реальною силою взяти під захист тих, на чиєму боці справедливість. У «Бгаґавад-ґіті» Господь закликає живі істоти віддатися Йому і Своєю чергою обіцяє захищати їх. Господь всемогутній і вірний Своєму слову, тому Він захищає усіх Своїх відданих за будь-яких обставин. Цар, представник Господа, обов’язково повинен мати це прагнення будь-якою ціною захистити впокорені йому душі.
Махараджа Шібі, цар Ушінари, був близький друг Махараджі Яяті, що зміг піти разом з Махараджею Шібі на райські планети. Махараджа Шібі знав, на яку саме райську планету перенесеться після смерти. Опис цієї планети поданий у «Махабгараті» («Аді-парва», 96.6–9). Махараджа Шібі був такий щедрий, що хотів віддати своє право ввійти до райського царства Яяті, однак Яяті жертви не прийняв. Яяті пішов на райські планети разом з великими ріші, Аштакою та іншими. Дорогою до небес Яяті на прохання ріші оповів їм усе про доброчесні діяння Шібі. Шібі став членом зібрання Ямараджі, божества, якому він поклонявся. «Бгаґавад-ґіта» стверджує, що той, хто поклоняється півбогам, йде на планети півбогів (йа̄нті дева-врата̄ дева̄н); тож Махараджа Шібі став супутником Ямараджі, великого авторитета вайшнав, на його планеті. На Землі Махараджа Шібі прославився як захисник тих, хто здався на його милість, і як щедрий жертводавець. Якось цар райських планет прибрав подоби птаха (орла), що полює на голубів, а Аґні, бог вогню, перекинувся голубом. Втікаючи від орла, голуб сховався на колінах в Махараджі Шібі. Орел, що полював на голуба, попрохав царя віддати йому здобич. Цар на відповідь запропонував нагодувати орла якимось іншим м’ясом, а голуба прохав не вбивати. Хижий птах ніяк не погоджувався на те, але в кінці кінців вони з царем дійшли згоди, домовившись, що замість голуба орел прийме м’ясо з тіла царя вагою, рівною вазі голуба. Цар почав відрізати шматки від свого тіла і клав їх на шальку терезів, на іншій шальці яких був голуб, але дивовижний голуб все переважував. Зрештою, щоб врівноважити терези, цар сам став на шальку. Тоді півбоги, цар райських планет та бог вогню, надзвичайно задоволені з Махараджі Шібі, відкрилися йому і благословили його. Деварші Нарада теж уславлював Махараджу Шібі за його великі діяння, і найбільше за щедрість і захист інших. Задля щастя людей у царстві Махараджа Шібі приніс у жертву власного сина. Отож маленький Парікшіт мав стати другим Шібі за щедрістю в милостині і за прагненням захищати інших.
Dauṣyanti Bharata: There are many Bharatas in history, of which Bharata the brother of Lord Rāma, Bharata the son of King Ṛṣabha, and Bharata the son of Mahārāja Duṣyanta are very famous. And all these Bharatas are historically known to the universe. This earth planet is known as Bhārata, or Bhārata-varṣa, due to King Bharata the son of Ṛṣabha, but according to some this land is known as Bhārata due to the reign of the son of Duṣyanta. So far as we are convinced, this land’s name Bhārata-varṣa was established from the reign of Bharata the son of King Ṛṣabha. Before him the land was known as Ilāvṛta-varṣa, but just after the coronation of Bharata, the son of Ṛṣabha, this land became famous as Bhārata-varṣa.
Душ’янті Бгарата. Історія знає багато Бгарат, але найвідомішими з них є Бгарата, який був братом Господа Рами, інший Бгарата, син царя Рішабги, і ще один Бгарата — син Махараджі Душ’янти. Усі три Бгарати є відомими постатями в історії всесвіту. Планету Землю називають Бгарата, чи Бгарата-варша, за царем Бгаратою, сином Рішабги. Щодо цього, проте, є й інша думка: дехто вважає, що планету назвали Бгаратою тому, що на ній колись царював син Душ’янти. Що ж до нас, ми тримаємося думки, що назва Бгарата-варша закріпилася за Землею за правління Бгарати, який був сином царя Рішабги. До того Землю називали Ілавріта-варша, але відколи був коронований Бгарата, син Рішабги, її стали звати Бгарата-варша.
But despite all this, Bharata the son of Mahārāja Duṣyanta was not less important. He is the son of the famous beauty Śakuntalā. Mahārāja Duṣyanta fell in love with Śakuntalā in the forest, and Bharata was conceived. After that, Mahārāja forgot his wife Śakuntalā by the curse of Kaṇva Muni, and the child Bharata was brought up in the forest by his mother. Even in his childhood he was so powerful that he challenged the lions and elephants in the forest and would fight with them as little children play with cats and dogs. Because of the boy’s becoming so strong, more than the so-called modern Tarzan, the ṛṣis in the forest called him Sarvadamana, or one who is able to control everyone. A full description of Mahārāja Bharata is given in the Mahābhārata, Ādi-parva. The Pāṇḍavas, or the Kurus, are sometimes addressed as Bhārata due to being born in the dynasty of the famous Mahārāja Bharata, the son of King Duṣyanta.
Втім, це ніскільки не применшує слави іншого славетного Бгарати, сина Махараджі Душ’янти. Цей Бгарата — син славетної красуні Шакунтали. Махараджа Душ’янта зустрів Шакунталу в лісі, і вони, покохавши одне одного, зачали Бгарату. Через прокляття Канви Муні Махараджа забув свою дружину Шакунталу, і Бгарату виростила в лісі мати. Ще в дитинстві Бгарата був таким могутнім, що часто займав у лісі лева чи слона і боровся з ними, як ото діти бавляться з котами та собаками. Через те, що юнак виріс сильний — набагато сильніший від сучасних Тарзанів, — ріші, що жили в лісі, прозвали його Сарвадамана, тобто «той, хто здатний підкорити своїй владі будь-кого». Про Махараджу Бгарату докладно розказано в «Аді-парві» «Махабгарати». Пандав, чи Куру, також подеколи називають Бгаратами, бо вони прийшли в роді від славетного Махараджі Бгарати, сина царя Душ’янти.