Text 18
ВІРШ 18
Devanagari
Деванагарі
अप्येष वंश्यान् राजर्षीन् पुण्यश्लोकान् महात्मन: ।
अनुवर्तिता स्विद्यशसा साधुवादेन सत्तमा: ॥ १८ ॥
Text
Текст
apy eṣa vaṁśyān rājarṣīn
puṇya-ślokān mahātmanaḥ
anuvartitā svid yaśasā
sādhu-vādena sattamāḥ
апй еша вам̇ш́йа̄н ра̄джаршін
пун̣йа-ш́лока̄н маха̄тманах̣
анувартіта̄ свід йаш́аса̄
са̄дгу-ва̄дена саттама̄х̣
Synonyms
Послівний переклад
śrī-rājā — the all-good king (Mahārāja Yudhiṣṭhira); uvāca — said; api — whether; eṣaḥ — this; vaṁśyān — family; rāja-ṛṣīn — of saintly kings; puṇya-ślokān — pious by the very name; mahā-ātmanaḥ — all great souls; anuvartitā — follower; svit — will it be; yaśasā — by achievements; sādhu-vādena — by glorification; sat-tamāḥ — O great souls.
ш́рі-ра̄джа̄ — благословенний цар (Махараджа Юдгіштгіра); ува̄ча — сказав; апі — чи; ешах̣ — цей; вам̇ш́йа̄н — родини; ра̄джа-р̣шін — праведних царів; пун̣йа-ш́лока̄н — саме ім’я яких свідчить за побожність ; маха̄-а̄тманах̣ — усі великі душі; анувартіта̄—послідовник; світ—буде; йаш́аса̄ — своїми ділами; са̄дгу-ва̄дена — славою; сат-тама̄х̣ — о великі душі.
Translation
Переклад
The good King [Yudhiṣṭhira] inquired: O great souls, will he become as saintly a king, as pious in his very name and as famous and glorified in his achievements, as others who appeared in this great royal family?
Благословенний цар [Юдгіштгіра] запитав: О великі душі, скажіть, чи стане він так само праведним царем, як інші представники цього піднесеного царського роду? Чи буде його ім’я так само доброчесне, а його велич та видатні діяння так само славетні?
Purport
Коментар
The forefathers of King Yudhiṣṭhira were all great saintly kings, pious and glorified by their great achievements. They were all saints on the royal throne. And therefore all the members of the state were happy, pious, well-behaved, prosperous and spiritually enlightened. Under strict guidance of the great souls and spiritual injunctions, such great saintly kings were trained up, and as a result the kingdom was full of saintly persons and was a happy land of spiritual life. Mahārāja Yudhiṣṭhira was himself a replica of his ancestors, and he desired that the next king after him become exactly like his great forefathers. He was happy to learn from the learned brāhmaṇas that by astrological calculations the child would be born a first-grade devotee of the Lord, and more confidentially he wanted to know whether the child was going to follow in the footsteps of his great forefathers. That is the way of the monarchical state. The reigning king should be a pious, chivalrous devotee of the Lord and fear personified for the upstarts. He must also leave an heir apparent equally qualified to rule over the innocent citizens. In the modern setup of the democratic states, the people themselves are fallen to the qualities of the śūdras or less, and the government is run by their representative, who is ignorant of the scriptural mode of administrative education. Thus the whole atmosphere is surcharged with śūdra qualities, manifested by lust and avarice. Such administrators quarrel every day among themselves. The cabinet of ministers changes often due to party and group selfishness. Everyone wants to exploit the state resources till he dies. No one retires from political life unless forced to do so. How can such low-grade men do good to the people? The result is corruption, intrigue and hypocrisy. They should learn from the Śrīmad-Bhāgavatam how ideal the administrators must be before they can be given charge of different posts.
Усі предки царя Юдгіштгіри були великі праведні царі, побожні і вкриті славою великих діянь. Це були святі на царському троні, і тому всі їхні піддані процвітали, були щасливі, доброчесні, ввічливі і володіли духовним знанням. Великі праведні царі виховувалися під проводом великих душ у строгості й повній відповідності до духовних настанов, і завдяки тому в царстві було багато святих, а ціла держава була щасливим краєм духовного життя. Махараджа Юдгіштгіра у всьому нагадував своїх славетних предків і сам, природно, прагнув, щоб цар, який заступить його на троні, був подібний до них. Для нього було великою радістю почути від вчених брахман, що за астрологічними обрахунками народжена дитина мала бути найвищого рівня Господнім відданим. Махараджа Юдгіштгіра ще хотів бути певним, що дитина йтиме стопами своїх великих предків. Отакою має бути справжня монархія. Правити державою повинен праведний цар, безстрашний відданий Господа, який був би уособленням страху для всіх, хто порушує спокій. Він повинен також лишити по собі спадкоємця, що був би здатний правити доброчесними громадянами так само вміло, як він. За сучасного стану справ у демократичних країнах усе суспільство складають падші люди рівня шудр, ба й нижчі від них, а уряд очолює представник тих шудр, позбавлений навіть уявлення, які якості за писаннями слід виховати в собі людині, щоб мати право посідати адміністративну посаду. Тому атмосфера просякнута хтивістю та жадобою — виявами якостей, що притаманні шудрам. Не минає дня, щоб такі правителі не сварилися між собою. Через егоїстичні мотиви різних партій та угруповань раз по раз один кабінет міністрів приходить на зміну іншому. Кожне прагне користуватися державними коштами до останнього віддиху. Ніхто не зрікається урядових посад сам — хіба що його змушують зробити це. Яке благо здатні зробити такі ниці люди для народу? Внаслідку скрізь панує продажність, інтриґи й лицемірство. Тож, перш як отримати право обійняти якусь з посад, треба навчитися з «Шрімад-Бгаґаватам», якими мають бути справжні проводарі суспільства.