Text 24
ВІРШ 24
Devanagari
Деванагарі
हर्म्याण्यारुरुहुर्विप्र तदीक्षणमहोत्सवा: ॥ २४ ॥
Text
Текст
dvārakāyāḥ kula-striyaḥ
harmyāṇy āruruhur vipra
tad-īkṣaṇa-mahotsavāḥ
два̄рака̄йа̄х̣ кула-стрійах̣
хармйа̄н̣й а̄рурухур віпра
тад-ікшан̣а-махотсава̄х̣
Synonyms
Послівний переклад
rāja-mārgam — the public roads; gate — while passing over; kṛṣṇe — by Lord Kṛṣṇa; dvārakāyāḥ — of the city of Dvārakā; kula-striyaḥ — ladies of the respectable families; harmyāṇi — on the palaces; āruruhuḥ — got up; vipra — O brāhmaṇas; tat-īkṣaṇa — just to look upon Him (Kṛṣṇa); mahā-utsavāḥ — accepted as the greatest festival.
ра̄джа-ма̄рґам — центральними вулицями ; ґате — проходячи; кр̣шн̣е — Господа Крішни; два̄рака̄йа̄х̣ — міста Двараки; кула-стрійах̣ — жінки з шанованих родин; хармйа̄н̣і — на дахи палаців; а̄рурухух̣ — піднялися; віпра — о брахмани; тат- ікшан̣а — щоб подивитися на Нього (Крішну); маха̄-утсава̄х̣ — що було для них найбільшим святом.
Translation
Переклад
When Lord Kṛṣṇa passed over the public roads, all the ladies from the respectable families of Dvārakā went up to the roofs of their palaces just to have a look at the Lord. They considered this to be the greatest festival.
Коли Господь йшов центральними вулицями, всі жінки шанованих родин Двараки сходили на дахи своїх палаців, щоб подивитися на Нього. Це було для них найбільше свято.
Purport
Коментар
To have a look at the Lord is a great festive occasion undoubtedly, as it was considered by the metropolitan ladies of Dvārakā. This is still followed by the devout ladies of India. Especially during the days of the Jhulana and Janmāṣṭamī ceremonies, the ladies of India still throng up in the greatest number at the temple of the Lord, where His transcendental eternal form is worshiped. The transcendental form of the Lord installed in a temple is not different from the Lord personally. Such a form of the Lord is called arca-vigraha, or arcā incarnation, and is expanded by the Lord by His internal potency just to facilitate the devotional service of His innumerable devotees who are in the material world. The material senses cannot perceive the spiritual nature of the Lord, and therefore the Lord accepts the arca-vigraha, which is apparently made of material elements like earth, wood and stone, but actually there is no material contamination. The Lord being kaivalya (one alone), there is no matter in Him. He is one without a second, and therefore the almighty Lord can appear in any form without being contaminated by the material conception. Therefore, festivities in the temple of the Lord, as held generally, are like festivals performed during the manifestive days of the Lord of Dvārakā, about five thousand years ago. The authorized ācāryas, who know the science perfectly, install such temples of the Lord under regulative principles just to offer facilities to the common man, but persons who are less intelligent, without being conversant with the science, mistake this great attempt to be idol worship and poke their nose into that to which they have no access. Therefore, the ladies or men who observe festivals in the temples of the Lord just to have a look at the transcendental form are a thousand times more glorious than those who are nonbelievers in the transcendental form of the Lord.
Побачити Господа — це, безсумнівно, велике свято, і жіноцтво столичного міста Двараки було певне цього. Побожні жінки в Індії йдуть за прикладом цих жінок і понині. І сьогодні храми Господа, в яких поклоняються Його трансцендентній формі, заповнюють численні жінки, а надто на свята Джгулан-ятра чи Джанмаштамі. Трансцендентна форма Господа, що її встановлено в храмі, невідмінна від Самого Господа. Таку форму Господа називають арча- віґраха, тобто втілення арча; і Господь поширює Себе за допомогою Своєї внутрішньої енерґії, щоб Його незліченні віддані, які перебувають у матеріальному світі, мали змогу віддано служити Йому. Матеріальними чуттями не збагнути духовної природи Господа, і тому Господь прибирає форми арча-віґраха, яка видається зроблена з матеріальних елементів, як-от глина, дерево, камінь, але насправді не осквернена матерією. Господь є кайвал’я (єдиний) — в Ньому немає нічого матеріального. Всемогутній Господь єдиний і іншого немає, а тому Він може з’являтися в будь-якій формі і водночас лишатися вільним від скверни матеріальних концепцій. Тож сучасні свята, які відзначають у храмі Господа, не відрізняються від свят у Двараці п’ять тисяч років тому, коли Господь був проявлений там. Істинні ачар’ї, що досконало знають науку поклоніння Господу, відповідно до приписів засновують Його храми, щоб допомогти звичайним людям. Однак люди менш розумні, тої науки не знаючи, хибно вважають цю велику справу за ідолопоклонство. Вони сунуть свого носа в речі, що недоступні для них. Отже, жінки чи чоловіки, що збираються на свята у храмах Господа просто щоб подивитися на Його трансцендентну форму, гідні шани в тисячу разів більшої, ніж ті, що в трансцендентну Господню форму не вірять.
It appears from the verse that the inhabitants of Dvārakā were all owners of big palaces. This indicates the prosperity of the city. The ladies got up on the roofs just to have a look at the procession and the Lord. The ladies did not mix with the crowd on the street, and thus their respectability was perfectly observed. There was no artificial equality with the man. Female respectability is preserved more elegantly by keeping the woman separate from the man. The sexes should not mix unrestrictedly.
З цього вірша випливає, що всі жителі Двараки мали великі палаци. Це вказує на те, що місто було дуже багате. Щоб подивитися на хід і на Самого Господа, жінки піднялися на дахи. Додержуючи пристойности, вони не пішли в натовп на вулицю. За тих часів не існувало штучної «рівности» жінок та чоловіків. Тримаючись осібно від чоловіків, жінка має змогу найвишуканіше зберігати жіночу гідність. Жінки й чоловіки не мають спілкуватись без ніяких обмежень.