Skip to main content

CHAPTER FORTY

РОЗДІЛ СОРОКОВИЙ

Reverential Devotion of Sons and Other Subordinates

Благоговійна відданість синів та інших підлеглих осіб

True reverential devotion is exhibited by persons who think themselves subordinate to Kṛṣṇa and by persons who think themselves sons of Kṛṣṇa. The best examples of this subordination are Sāraṇa, Gada and Subhadrā. They were all members of the Yadu dynasty, and they always used to think themselves protected by Kṛṣṇa. Similarly, Kṛṣṇa’s sons, such as Pradyumna, Cārudeṣṇa and Sāmba, felt the same way. Kṛṣṇa had many sons in Dvārakā. He begot ten sons by each of His 16,108 queens, and all of these sons, headed by Pradyumna, Cārudeṣṇa and Sāmba, used to think themselves always protected by Kṛṣṇa. When Kṛṣṇa’s sons dined with Him, they would sometimes open their mouths for Kṛṣṇa to feed them. Sometimes when Kṛṣṇa would pat one of His sons, the son would sit on Kṛṣṇa’s lap, and while Kṛṣṇa was blessing the son’s head by smelling it, the others would shed tears, thinking how many pious activities he must have performed in his previous life. Out of Kṛṣṇa’s many sons, Pradyumna, a son of Kṛṣṇa’s chief queen, Rukmiṇī, is considered the leader. Pradyumna’s bodily features resemble Kṛṣṇa’s exactly. Pure devotees of Kṛṣṇa glorify Pradyumna because he is so fortunate: like father, like son.

Справжню благоговійну відданість Крішні виявляють ті, хто має себе за залежного від Крішни, а також ті, хто має себе за сина Крішни. Взірцями осіб, що відчувають свою залежність від Господа, є Сарана, Ґада й Субгадра*. Усі вони, бувши члени роду Яду, думають про Крішну як про свого захисника. Такі самі почуття мали й сини Крішни Прад’юмна, Чарудешна й Самба. У Крішни в Двараці було багато синів. З кожною зі Своїх 16108 цариць Він мав по десятеро синів, й усі ці сини на чолі з Прад’юмною, Чарудешною й Самбою також думали про Крішну як про свого захисника. Обідаючи разом з Крішною, вони відкривали рота, і Крішна годував їх. Коли Крішна пестив когось із синів, той залазив Йому на коліна, й, тимчасом як Крішна вдихав запах волосся на голові сина, що було надзвичайним благословенням, усі, хто був присутній при тому, плакали, думавши про те, яку силу доброчесних вчинків мала звершити ця особа за попередніх життів, щоб зараз бути сином Крішні. З численних синів Крішни Прад’юмну, якого народила Крішні Рукміні, Його перша цариця, вважають за найзначнішого. Прад’юмна весь удався в батька. Чисті віддані Крішни уславлюють щасливого Прад’юмну: який батько, такий син.
* Син Крішни. Не плутати з другом-доброзичливцем Крішни, Субгадрою, за якого йдеться далі (прим. пер.).

There is a description in the Hari-vaṁśa of Pradyumna’s activities when he kidnapped Prabhāvatī. Pradyumna addressed Prabhāvatī at that time and said, “My dear Prabhāvatī, just look at the head of our family, Śrī Kṛṣṇa. He is Viṣṇu Himself, the supreme driver of Garuḍa, and He is our supreme master. Because we have become so proud and confident of His protecting us, we sometimes do not even care about fighting with Tripurāri [Lord Śiva].”

У книзі «Харі-вамша» описано, як Прад’юмна викрадав Прабгаваті. Прад’юмна, звертаючись до Прабгаваті, сказав: «Люба Прабгаваті, подумай-но про того, хто є чільником нашої родини. Він — Шрі Крішна. Сам Вішну, Верховний Господь, якого носить на своїй спині Ґаруда, є нашим верховним володарем. Через те, що Він завжди захищає нас, ми стали горді і певні себе, аж іноді беремо думати, що нам не страшний герць з самим Тріпурарі [Господом Шівою]».

There are two kinds of devotees engaged in devotional service with awe and veneration – the Lord’s subordinates and His sons. The servitors in the abode of Dvārakā always worship Kṛṣṇa as the most respectable and revered Personality of Godhead. They are captivated by Kṛṣṇa because of His superexcellent opulences. The members who always thought themselves protected by Kṛṣṇa could readily convert their conviction into practical demonstration, because it was sometimes found that the sons of Kṛṣṇa acted very unlawfully in various places but were nonetheless given full protection by Kṛṣṇa and Balarāma.

Відданих, що виконують віддане служіння Господу у почуттях великої шаноби та благоговіння, є два різновиди — підлеглі Господа та Його сини. Слуги Крішни у Двараці завжди поклоняються Йому як найбільш шанованому й обожнюваному Богові-Особі. Крішна полоняє їх розум Своїми неперевершними щедротами. Члени родини Крішни, знавши, що Крішна завжди захищає їх, були готові продемонструвати цю свою переконаність будь-коли: часами Крішна та Баларама брали під захист синів Крішни навіть тоді, коли ті, що траплялось не раз, переступали дозволені законами межі.

Even Balarāma, the elder brother of Kṛṣṇa, sometimes unknowingly offered respect to Him. Once when Kṛṣṇa came before Lord Balarāma, Kṛṣṇa was anxious to offer His respects to His elder brother, but at that time Balarāma’s club was lowered down upon Kṛṣṇa’s lotus feet. In other words, the club in Balarāma’s hand offered its own respects to Kṛṣṇa. These feelings of subordination, as explained above, are sometimes manifested as anubhāva.

Навіть Баларама, старший брат Крішни, іноді складав Йому шану, Сам того не усвідомлюючи. Якось Крішна, прийшовши до Господа Баларами, поквапився скласти шану Своєму старшому брату, але за мить до того булава Баларами схилилася до лотосових стіп Крішни — тобто булава, що її тримав в руці Баларама, сама вклонилася Крішні. Ці почуття підлеглости, як пояснювалося вище, іноді виявляються в стані анубгави.

When demigods from the heavenly planets came to Śrī Kṛṣṇa, all of Kṛṣṇa’s sons followed them, and Lord Brahmā sprinkled water from his kamaṇḍalu upon them. When the demigods came before Kṛṣṇa, the sons, instead of sitting on golden chairs, sat down on the floor, which was covered with deerskin.

Коли півбоги з райських планет вдалися до Шрі Крішни, усі сини Крішни пішли за ними, а Господь Брахма бризкав на всіх водою зі свого камандалу. Коли нарешті півбоги стали перед Крішною, Його сини замість усістися на золотих стільцях посідали на підлозі, застеленій оленячими шкурами.

Sometimes the behavior of Kṛṣṇa’s sons appears similar to the behavior of His personal servants. For example, the sons used to offer their obeisances, they were silent, submissive and gentle, and they were always ready to carry out Kṛṣṇa’s orders, even at the risk of life. When present before Kṛṣṇa, they bowed down on the ground. They were very silent and steady, and they used to restrain coughing and laughing before the Lord. Also, they never discussed Kṛṣṇa’s pastimes in conjugal love. In other words, devotees who are engaged in reverential devotional service should not discuss the conjugal love affairs of Kṛṣṇa. No one should claim his eternal relationship with Kṛṣṇa unless he is liberated. In the conditioned state of life, the devotees have to execute the prescribed duties as recommended in the codes of devotional service. When one is mature in devotional service and is a realized soul, he can know his own eternal relationship with Kṛṣṇa. One should not artificially try to establish some relationship. In the premature stage it is sometimes found that a lusty, conditioned person will artificially try to establish some relationship with Kṛṣṇa in conjugal love. The result of this is that one becomes prākṛta-sahajiyā, or one who takes everything very cheaply. Although such persons may be very anxious to establish a relationship with Kṛṣṇa in conjugal love, their conditioned life in the material world is still most abominable. A person who has actually established his relationship with Kṛṣṇa can no longer act on the material plane, and his personal character cannot be criticized.

Інколи поведінка синів Крішни нагадує поведінку Його особистих слуг. Наприклад, сини Крішни мали звичай кланятися Йому, старалися не порушувати тиші, були слухняні й лагідні і завжди напоготові виконати накази Крішни, навіть якби їм довелося б задля Нього накласти головою. З’являючись перед Крішною, вони простирались на землі у поклоні. Вони були дуже тихими і спокійними дітьми, коли були з Господом, мали звичку стримувати сміх і кашель. Також вони ніколи не обговорювали любовних розваг Крішни. Отож відданим, які перебувають на рівні благоговійного відданого служіння, не слід обговорювати любовних справ Крішни. Ніхто не має права претендувати на вічні стосунки з Крішною доти, доки стане звільненою душею. Віддані в зумовленому стані свого існування мають виконувати визначені їм обов’язки згідно з правилами відданого служіння. А коли людина досягає зрілости у відданому служінні і стає свідомою себе душею, отоді тільки вона стає здатна усвідомити свої вічні стосунки з Крішною. Не слід намагатися встановити якихось стосунків штучно. Інколи можна бачити, що якась зумовлена, повна хіті людина передчасно й штучно намагається встановити якісь взаємини з Крішною у стосунках кохання. Така людина стає пракріта- сахаджією, тим, хто усе сприймає поверхово. Подібні особи, хоч і усіляко розпалюють у собі бажання встановити з Крішною стосунки кохання, лишаються зумовленими душами цього матеріального світу і спосіб їхнього життя часто гідний найсуворішого осуду. Людина, яка дійсно встановила стосунки з Крішною, вже не діятиме на матеріальному рівні і стає людиною бездоганної вдачі.

When Cupid came on one occasion to visit Lord Kṛṣṇa, some devotee addressed him thus: “My dear Cupid, because you have been so fortunate as to have placed your eyesight on the lotus feet of Kṛṣṇa, the drops of perspiration on your body have become frozen, and they resemble kaṇṭakī fruits [a kind of small fruit found in thorny bushes].” These are signs of ecstasy and veneration for the Supreme Personality of Godhead. When the princes of the Yadu dynasty heard the vibration of Kṛṣṇa’s Pāñcajanya conch shell, the hairs on their bodies immediately stood up in ecstatic jubilation. It seemed at that time that all the hairs on the bodies of the princes were dancing in ecstasy.

Коли Купідон з якоїсь нагоди завітав до Господа Крішни, певний відданий звернувся до нього з такою молитвою: «Любий Купідоне! Тобі пощастило зупинити свої очі на лотосових стопах Крішни, через що краплини поту на твоєму тілі замерзли і тепер нагадують плоди кантакі [різновид невеликих ягід, що ростуть на колючих кущах]». Ці ознаки свідчать, що відданий у присутності Верховного Бога-Особи відчуває благоговійний екстаз. Коли царевичі Ядави чули голос Крішниної мушлі Панчаджан’ї, від екстазу та радости волосся на їхньому тілі негайно настовбурчувалося. У такі хвилини здавалося, ніби кожна волосинка на тілі царевичей танцює в екстазі.

In addition to jubilation, there are sometimes symptoms of disappointment. Pradyumna once addressed Sāmba with these words: “My dear Sāmba, you are such a glorified personality! I have seen that once when you were playing on the ground, your body became covered with dust; yet our father, Lord Kṛṣṇa, still took you up on His lap. But I am so unfortunate that I could never get such love from our father!” This statement is an example of disappointment in love.

Іноді радощі супроводжуються відчаєм. Певного разу Прад’юмна звернувся до Самби з такими словами: «Любий Самбо, ти поістині зажив великої слави! Якось я бачив, як наш батько, Господь Крішна, взяв тебе на Свої коліна, дарма що твоє тіло було вкрите порохом, бо якраз перед тим ти бавився на подвір’ї. Мені ж ніколи не щастило дізнати такого вияву любови від нашого батька!» Це висловлювання є виявом почуття відчаю в любовних стосунках.

To regard Kṛṣṇa as one’s superior is called reverential feeling, and when, in addition to this, a devotee feels that Kṛṣṇa is his protector, his transcendental love for Kṛṣṇa is increased, and his combined feelings are called reverential devotion. When this steady reverential devotion increases further, it is called love of Godhead in reverential devotion. Attraction and affection are two prominent symptoms of this stage. In this reverential devotional attitude, Pradyumna never talked to his father in a loud voice. In fact, he never so much as unlocked the lips of his mouth, nor did he ever show his face filled with tears. He would always glance only at the lotus feet of his father.

Якщо відданий ставиться до Крішни як до вищого за себе, кажуть, що він благоговіє перед Ним, а коли до того ж відданий бачить у Крішні свого заступника, його трансцендентна любов до Крішни ще зростає, і поєднання цих почуттів називають благоговійною відданістю. Коли ця устійнена шаноблива відданість зростає далі, це називають любов’ю до Бога у шанобливій відданості. Визначальних ознак цього рівня є дві — потяг і ніжна прихильність. Прад’юмна, перебувавши саме в такому настрої благоговійної відданости, ніколи не промовляв до свого батька голосно. Власне, він не дозволяв собі навіть розтулити рота, і не бувало такого, щоб його обличчя було мокре від сліз у присутності батька. Він ніколи не дивився просто на батька, а тільки на батькові лотосові стопи.

There is another example of steady and fixed love for Kṛṣṇa in the instance of Arjuna’s informing Him of the death of Arjuna’s son, Abhimanyu, who was also the nephew of Kṛṣṇa. Abhimanyu was the son of Subhadrā, Kṛṣṇa’s younger sister. He was killed at the Battle of Kurukṣetra by the combined efforts of all the commanders in King Duryodhana’s army – namely, Karṇa, Aśvatthāmā, Jayadratha, Bhīṣma, Kṛpācārya and Droṇācārya. In order to assure Kṛṣṇa that there was no change of love on Subhadrā’s part, Arjuna informed Him, “Although Abhimanyu was killed almost in Your presence, Subhadrā’s love for You is not agitated at all, nor has it even slightly changed its original color.”

Є й інший приклад непохитної й міцної любови до Крішни — коли Арджуна повідомив Його про смерть свого сина Абгіман’ю, який доводився Крішні племінником. Абгіман’ю був сином Субгадри, молодшої сестри Крішни. Його вбито на полі битви Курукшетра об’єднаними зусиллями усіх воєначальників армії царя Дурйодгани — Карни, Ашваттгами, Джаядратги, Бгішми та Дроначар’ї. Прагнувши запевнити Крішну, що любов Субгадри до Нього лишилася незмінною, Арджуна повідомив Його: «Хоча Абгіман’ю вбили майже в Тебе перед очима, любов Субгадри до Тебе лишилася такою самою, як і колись — в ній ні на йоту нічого не змінилось».

The affection that Kṛṣṇa has for His devotees was expressed by Him when He asked Pradyumna not to feel so bashful before Him. He addressed Pradyumna thus: “My dear boy, just give up your feeling of inferiority, and do not hang your neck. Just talk with Me in a clear voice and do not shed tears. You may look straight at Me, and you may place your hands on My body without any hesitation. There is no need of exhibiting so much reverence before your father.”

Прихильність до Своїх відданих Крішна якось виявив, коли попрохав Прад’юмну не бути таким сором’язливим, сказавши йому: «Любий хлопчику, забудь про свою підлеглість. Прохаю, не опускай голови, не ковтай слів і не плач. Дивись Мені прямо у вічі і не вагайся обійняти Мене. Нема ніякої потреби виказувати надмір шанобливости до рідного батька!»

Pradyumna’s attachment for Kṛṣṇa was always exhibited by his action. Whenever he was ordered by his father to execute something, he would immediately execute the order, taking the task as nectarean even though it may have been poison. Similarly, whenever he would find something to be disapproved of by his father, he would immediately reject it as poison, even though it may have been nectarean.

Прихильність Прад’юмни до Крішни виявлялась у всьому, хоч би що він робив. Коли батько загадував йому зробити щось, він негайно виконував наказ, приймаючи завдання як нектар, навіть якщо то було для нього мов отрута. Так само, бачивши, що батько не схвалює чогось, він негайно відкидав ту річ як отруту, навіть якщо для нього то видавалося справжнім нектаром.

Pradyumna’s attachment in anxiety for Kṛṣṇa was expressed when he said to his wife Rati, “The enemy, Śambara, is already killed. Now I am very anxious to see my father, who is my spiritual master and who always carries the conch shell known as Pāñcajanya.” Pradyumna felt great separation from Kṛṣṇa when He was absent from Dvārakā at the Battlefield of Kurukṣetra. He said, “Since my father has left Dvārakā, I do not take much pleasure in practicing fighting, nor am I interested in any kind of sporting pastimes. And what need is there to speak of these things? I do not even wish to stay at Dvārakā in the absence of my father.”

Палку прихильність до Крішни, змішану з тривогою, Прад’юмна виразив у словах, звернених до його дружини Раті: «Ворога Шамбару вже вбито. Тепер я хотів би побачити батька, хто є моїм духовним вчителем і завжди має коло себе мушлю Панчаджан’ю». Коли Крішна відбув із Двараки на поле битви Курукшетра, Прад’юмна гостро переживав розлуку з Ним. Він сказав: «Відколи батько покинув Двараку, я не маю втіхи ні від спортивних розваг, ані від бойових вправ. Та ж хіба є потреба взагалі згадувати про ці речі тепер? Зараз, коли у Двараці батька немає, я навіть не хочу лишатися тут».

When Pradyumna came back home after killing Śambarāsura and saw his father, Kṛṣṇa, before him, he at once became so overjoyed that he himself could not understand his joy on that occasion. This is an instance of success in separation. A similar satisfaction was observed when Kṛṣṇa returned from the Battlefield of Kurukṣetra to His home at Dvārakā. All of His sons were so overjoyed that out of ecstasy they repeatedly made many mistakes. These mistakes were a sign of complete satisfaction.

Коли Прад’юмна після того, як вбив Шамбарасуру, повернувся додому і побачив перед собою свого батька Крішну, його затопила така невимовна радість, що він сам не міг зрозуміти, що з ним коїться. Це — приклад досягнення успіху в розлуці. Подібне вдоволення можна було спостерігати, коли Крішна повернувся з поля битви Курукшетра додому, у Двараку. Усі Його сини невимовно зраділи, і через те, що вони були в екстазі, вони робили все не як годиться. Така плутаність у їхніх діях свідчила про те, що вони задоволені найвищою мірою.

Every day Pradyumna looked over Kṛṣṇa’s lotus feet with tears in his eyes. These signs of reverential devotion on the part of Pradyumna may be described in the same way they have been described in the cases of other devotees.

Щодня очі Прад’юмни, звернені на лотосові стопи Крішни, були зволожені сльозами. Ці ознаки благоговійної відданости з боку Прад’юмни можуть бути описані так само, як їх описано у випадках з іншими відданими.