Skip to main content

CHAPTER THIRTY-SEVEN

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Impetuses for Kṛṣṇa’s Service

Спонуки до служіння Крішні

The causeless mercy of Kṛṣṇa, the dust of His lotus feet, His prasāda and association with His devotees are some impetuses toward a devotee’s engagement in transcendental loving service to the Lord.

Безпричинна милість Крішни, пил Його лотосових стіп, Його прасад та спілкування з Його відданими — це деякі чинники з тих, що для відданого стають спонуками до трансцендентного любовного служіння Господу.

Kṛṣṇa exhibited His causeless mercy when He was present at the departure of Grandfather Bhīṣma. During the Battle of Kurukṣetra, Bhīṣmadeva, the grandfather of Arjuna, was lying on a bed of arrows before departing from this mortal world. When Lord Kṛṣṇa, Mahārāja Yudhiṣṭhira and the other Pāṇḍavas approached Bhīṣmadeva, he was very grateful to Lord Kṛṣṇa, and he addressed the brāhmaṇa military commander Kṛpācārya thus: “My dear Kṛpācārya, just see the wonderful causeless mercy of Lord Kṛṣṇa! I am most unfortunate. I have no qualification. I was opposing Kṛṣṇa’s most intimate friend, Arjuna – I even tried to kill him! I have so many disqualifications, and yet the Lord is still so kind that He has come to see me at the last point of my life. He is worshipable by all great sages, but still He is so merciful that He has come to see an abominable person like me.”

Одним з виявів безпричинної ласки Крішни була Його присутність при останніх годинах діда Бгішми аж до його відходу з цього світу. Битва на Курукшетрі ще тривала, коли Бгішмадева, дід Арджуни, лежав на ложі зі стріл, чекаючи слушної миті, щоб відійти з цього тлінного світу. Побачити Бгішмадеву перед його відходом прийшли Господь Крішна, Махараджа Юдгіштгіра та інші Пандави, і Бгішмадева, відчуваючи велику вдячність до Господа Крішни, звернувся до військового командувача, брахмани Кріпачар’ї, з такою мовою: «Любий Кріпачар’є, якою дивовижною є безпричинна милість Господа Крішни! Я — невдаха, у мене нема жодної доброї риси. Я бився проти найближчого друга Крішни, Арджуни, і навіть намагався вбити його! У мене безліч вад, але попри це Господь ласкаво прийшов побачитися зі мною наостанку мого життя. Йому поклоняються усі великі мудреці, а проте Він, надзвичайно милостивий, прийшов відвідати таку гидку людину, як оце я».

Sometimes the vibration of Lord Kṛṣṇa’s flute, His bugling, His smiling, His footmarks on the ground, the transcendental fragrance of His body and the appearance of a new cloud in the sky also become impetuses for ecstatic love of Him.

Інколи голос флейти або пастушого ріжка Господа Крішни, Його усмішка, відбитки Його стіп на землі, трансцендентний аромат Його тіла чи поява молодої хмари в небі також спричиняються до появи почуттів екстатичної любови до Нього.

In the Vidagdha-mādhava there is the following statement: “When Kṛṣṇa was playing on His flute, Baladeva very anxiously declared, ‘Just see how, after hearing the transcendental sound of Kṛṣṇa’s flute, Indra, the king of heaven, is crying in his heavenly kingdom! And from his teardrops falling on the ground, Vṛndāvana appears to have become a celestial residence for the demigods.’ ”

У книзі «Відаґдга-мадгава» є таке твердження: «Слухаючи, як Крішна грає на флейті, Баладева розчулено сказав: «Лишень подивіться на Індру, царя райських планет! Почувши трансцендентний голос Крішниної флейти, він ридає у своєму царстві! Від його сліз, що падають на землю, Вріндавана, здається, перетворилася на райську оселю півбогів».

Ecstatic love for Kṛṣṇa, which is known as anubhāva, is symptomized by the following signs: one becomes engaged exclusively in the service of the Lord, being attentive to carry out the orders of the Lord faithfully; one becomes undisturbed and nonenvious in full transcendental loving service to the Lord; and one makes friendship with the devotees of the Lord who are situated in faithful service to Him. All of these symptoms are called anubhāva, ecstatic love.

Для екстатичної любови до Крішни, що відома під назвою анубгава, характерні дальші ознаки: людина зосереджується виключно на служінні Господу, уважно й з дорогою душею виконуючи Його накази; неподільно присвятивши себе на трансцендентне любовне служіння Господу, вона стає непідвладна тривогам і незаздрісна; вона дружить з відданими, що вірно служать Йому. Сукупність усіх цих ознак свідчить за наявність анубгави, екстатичної любови.

The first symptom of anubhāva, or engagement in a particular type of service, is exemplified by Dāruka, a servant of Kṛṣṇa who used to fan Kṛṣṇa with a cāmara, a bunch of hair. When he was engaged in such service, he was filled with ecstatic love, and the symptoms of ecstatic love became manifest in his body. But Dāruka was so serious about his service that he checked all of these manifestations of ecstatic love and considered them hindrances to his engagement. He did not care very much for these manifestations, although they automatically developed.

Типовим прикладом людини, що виявляє першу ознаку анубгави, або зосередження на своєму конкретному служінні, є Дарука, слуга Крішни, який звичайно обвіює Крішну чамарою (опахалом зі жмута волосся з хвоста яка). Коли він обмахував Крішну чамарою, його затопили почуття екстатичної любови, і, відповідно, ознаки цього з’явились на його тілі. Але Дарука ставився до свого служіння настільки серйозно, що стримав усі вияви екстатичної любови, вважаючи їх за перешкоди своєму служінню. Він майже не дав уваги цим виявам, хоча вони з’являлися в ньому самі собою.

In Śrīmad-Bhāgavatam, Tenth Canto, eighty-sixth chapter, verse 38, there is a statement of how Śrutadeva, a brāhmaṇa from the country called Mithilā in northern India, became so overpowered with joy as soon as he saw Kṛṣṇa that immediately after bowing to the Lord’s lotus feet he stood up and began to dance, raising his two arms above his head.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (86.38) описано, як Шрутадева, брахмана з країни Мітгіла, що в північній Індії, побачивши Крішну, одразу сповнився радости і впав ницьма до лотосових стіп Господа, а тоді, вмить схопившись на рівні, почав танцювати, здійнявши руки.

One of the devotees of Lord Kṛṣṇa once addressed Him in this manner: “My dear Lord, although You are not a professional dancer, by Your dancing You have so astonished us that we can understand that You are personally the master of all dancing. Certainly You must have learned this dancing art directly from the goddess of love.” When a devotee dances in ecstatic love, there are manifestations of symptoms which are called sāttvika. Sāttvika means that they are from the transcendental platform. They are not symptoms of material emotion; they come from the soul proper.

Один відданий Господа Крішни якось звернувся до Нього: «Любий Господи, хоча Ти не є професійним танцюристом, Твій танець справив на нас таке враження, що ми не сумніваємось у тому, що Ти — пан самого мистецтва танцю. Ти вчився цього мистецтва танцю не інакше як від самої богині любови». Коли відданий танцює, охоплений почуттями екстатичної любови, в ньому виявляються ознаки саттвіка. Саттвіка означає, що ті ознаки приходять з духовної сфери. Вони не є ознаками матеріальних емоцій — вони йдуть від самої душі.

In Śrīmad-Bhāgavatam, Tenth Canto, eighty-fifth chapter, verse 38, Śukadeva Gosvāmī tells Mahārāja Parīkṣit that after surrendering everything unto the lotus feet of Vāmana-deva, Bali Mahārāja immediately caught hold of the lotus feet of the Lord and pressed them to his heart. Being overwhelmed with joy, he manifested all the symptoms of ecstatic love, with tears in his eyes and a faltering voice.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (85.38) Шукадева Ґосвамі оповідає Махараджеві Парікшіту про Балі Махараджу: склавши усе до лотосових стіп Ваманадеви, миттю ухопився за лотосові стопи Господа й притиснув їх до серця. Його переповнювала радість, в очах стояли сльози, голос тремтів; він виявляв усі ознаки екстатичної любови.

In such expressions of ecstatic love there are many other subsidiary symptoms, such as jubilation, withering, silence, disappointment, moroseness, reverence, thoughtfulness, remembrance, doubtfulness, confidence, eagerness, indifference, restlessness, impudence, shyness, inertness, illusion, madness, ghastliness, contemplation, dreaming, disease and signs of death. When a devotee meets Kṛṣṇa, there are symptoms of jubilation, pride and perseverance, and when he is feeling great separation from Kṛṣṇa, the symptoms of ghastliness, disease and signs of death become prominent.

Такі вияви екстатичної любови супроводжуються багатьма іншими вторинними ознаками: відданий перебуває у піднесеному настрої, марніє, відчуває розчарування та сповнюється благоговіння, береться обдумувати все, пригадує, вагається, робиться мовчазний, певний, нетерплячий, байдужий, невгамовний, безсоромний, похмурий, зухвалий, сором’язливий, млявий, безумний, впадає в ілюзію, відчуває огиду, розмірковує, замріюється, виявляє ознаки хвороби або смерти. Коли відданий зустрічає Крішну, він виявляє почуття радости, гордости й наполегливости, а коли відданий гостро переживає розлуку з Крішною, на перший план виступають ознаки хвороби та смерти.

It is stated in the First Canto of Śrīmad-Bhāgavatam, eleventh chapter, verse 5 that when Lord Kṛṣṇa returned from the Battlefield of Kurukṣetra to His home at Dvārakā, all the residents of Dvārakā began to talk with Him as a child talks lovingly to his father after the father’s return from foreign countries. This is an example of jubilation.

У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (11.5) розказано про те, як жителі Двараки вітали Господа Крішну, коли Він повернувся до Двараки після битви на Курукшетрі. Наче діти, що, радісні, з любов’ю говорять до свого батька, коли той повертається з чужини, вони усі разом з любов’ю заговорили до Крішни. Це — приклад піднесеного настрою відданих.

When Bahulāśva, the King of Mithilā, saw Kṛṣṇa at his palace, he decided to offer his respects by bowing down before Him at least a hundred times, but he was so overcome by feelings of love that after bowing down only once, he forgot his position and could not rise again.

Коли Бахулашва, цар Мітгіли, побачив Крішну у своєму палаці, він вирішив вшанувати Господа щонайменше сотнею поклонів, але, переповнений любов’ю, він, склавши Крішні перший поклін, забувся і більше не зміг підвестися.

In the Skanda Purāṇa a devotee tells Lord Kṛṣṇa, “My dear Lord, as the sun evaporates all the water on the ground by its scorching heat, so my mental state has dried away the luster of my face and body, due to separation from You.” This is an example of withering in ecstatic love.

У «Сканда Пурані» відданий каже Господу Крішні: «Любий Господи! Сонце випаровує своїм палючим промінням усю воду з землі, і мої думки у розлуці з Тобою, наче те нещадне сонце, геть зсушили моє обличчя і тіло». Це — приклад того, як відданий марніє від почуттів екстатичної любови.

An expression of disappointment was made by Indra, the king of heaven. When he saw the sun-god, Indra told him, “My dear sun-god, your sunshine is very glorious because it reaches unto the lotus feet of Lord Kṛṣṇa, the master of the Yadu dynasty. I have thousands of eyes, but they have proved to be useless because not even for a moment are they able to see the lotus feet of the Lord.”

Якось Індра, цар райських планет, побачивши бога Сонця, виразив йому своє розчарування: «Любий боже Сонця, твоє сяйво гідне того, щоб його уславлювали, бо воно ллється на лотосові стопи Господа Крішни, чільника роду Яду. В мене тисячі очей, але який мені з них пожиток, якщо я не можу побачити лотосові стопи Господа хоча б на хвилю!»

Reverential devotion for the Lord gradually increases and transforms itself into ecstatic love, then affection and then attachment. In the Tenth Canto of Śrīmad-Bhāgavatam, thirty-eighth chapter, verse 6, Akrūra says, “Because I am going to see Lord Kṛṣṇa today, all symptoms of inauspiciousness have already been killed. My life is now successful because I shall be able to offer my respects unto the lotus feet of the Supreme Personality of Godhead!”

Благоговійна відданість Господу поступово зростає і з часом переходить в екстатичну любов, далі — в ніжну прихильність, а потім переростає у любовну прив’язаність до Господа. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (38.6) Акрура каже: «Сьогодні я маю побачити Господа Крішну, а тому я певний, що для мене більше немає нічого несприятливого. Моє життя вивінчалося успіхом, бо сьогодні я матиму змогу в шані схилитися до лотосових стіп Верховного Бога-Особи!»

Another devotee in ecstatic reverential affection once said, “When will that glorious day in my life come when it will be possible for me to go to the bank of the Yamunā and see Lord Śrī Kṛṣṇa playing there as a cowherd boy?”

Інший відданий, що має до Господа почуття екстатичної благоговійної прихильности, якось сказав: «Коли вже настане той найщасливіший у моєму житті день, коли я піду на берег Ямуни побачити Господа Шрі Крішну, що бавиться там як хлопчик- пастушок?»

When there is no diminishing of this ecstatic love and when it is freed from all kinds of doubt, the devotee has reached the stage called steady love for Kṛṣṇa. In this stage, all expressions of unhappiness by the devotee are called anubhāva, or ecstatic loving symptoms.

Коли ця екстатична любов вже не меншає і стає очищена від будь-яких сумнівів, вважають, що відданий досягнув рівня стійкої любови до Крішни. На цьому рівні відданий часами каже про те, який він нещасний, і всі такі побивання належать до категорії анубгави, тобто є виявами екстатичної любови.

The symptom of ecstatic affection with reverence felt by Bali Mahārāja was expressed as follows: “My dear Lord, You have simultaneously punished me and showed me Your causeless mercy. My conclusion is that when I have taken shelter of Your lotus feet I shall never be disturbed in any condition of life. Whether You give me the opportunity to enjoy all the yogic perfections or You put me into the most abominable condition of hellish life, I shall never be disturbed.”

Ознаки екстатичної прихильности, сповненої благоговіння, виявив Балі Махараджа*, сказавши: «Любий Господи, Ти покарав мене і водночас виявив до мене Свою безпричинну милість. Отже я певний, що, прийнявши притулок Твоїх лотосових стіп, я не буду збурений хоч за яких обставин. І хоч би Ти надав мені сприятливу можливість втішатися усіма різновидами йоґічної досконалости а чи вкинув до найогидніших умов і примусив жити як у пеклі, це аж нітрохи не збентежить мене».

Kṛṣṇa Himself, after seeing Bali Mahārāja, told Uddhava, “My dear friend, how can I express the glorious characteristics of Bali Mahārāja, the son of Virocana? Although the king of the suras [demigods] was cursed by this son of Virocana, and although I cheated him in My incarnation as Vāmana, taking away his dominions throughout the universe, and although I still criticized him for not fulfilling his promise, I have just now seen him in his kingdom, and he feelingly expressed his love for Me.”*

Сам Крішна, побачивши Балі Махараджу, сказав Уддгаві: «Любий друже, Я просто не здатний описати чудові якості Балі Махараджі, сина Вірочани. Цей син Вірочани прокляв царя сурів [півбогів], Я ж у Своєму втіленні Вамани обманув його, позбавивши влади над усесвітом, і ще й досі ганю його за те, що він не дотримав своєї обіцянки, але попри те все він, одразу як зустрів Мене у своєму царстві, зворушливо виразив свою велику любов до Мене».

* Bali was a king of the demons who waged war against the demigods and nearly conquered the universe. When the demigods prayed for help, the Lord appeared as Vāmana-deva, a dwarf brāhmaṇa, and asked Bali for three paces of land. Bali agreed, and Vāmana covered all the worlds with His first two steps. Then He demanded to know where His third pace was to be. Bali offered his own head beneath the Lord’s foot and thus became a mahājana, or great devotee.

* Балі був царем демонів, що пішли війною на півбогів і захопили майже увесь всесвіт. Півбоги почали молитися до Господа, прохаючи в Нього допомоги, і тоді Господь з’явився як Ваманадева, карлик-брахмана, і попрохав у Балі дати Йому в милостиню стільки землі, скільки Він покриє у три кроки. Балі погодився, і тоді Вамана Своїми першими двома кроками покрив усі три світи, після чого запитав, куди Йому ступити втретє. Балі підставив під стопу Господа свою голову. Так він став махаджаною, великим відданим.

When such a feeling of love becomes intensified, it is called affection. In that affectional stage, one cannot bear separation from Kṛṣṇa even for a moment.

Коли такі любовні переживання посилюються, виникає любовна прихильність. На стадії любовної прихильности навіть миттєва розлука з Крішною стає для відданого нестерпною.

One devotee told Dāruka, the servant of Kṛṣṇa, “My dear Dāruka, when you become like wood because of your separation from Kṛṣṇa, it is not so wonderful. Whenever any devotee sees Kṛṣṇa, his eyes become filled with water, and in separation any devotee like you would become stunned, standing just like a wooden doll. That is not a very wonderful thing.”

Один відданий звернувся до слуги Крішни Даруки: «Любий Даруко! Коли від розлуки з Крішною твоє тіло стає як дерево, це зовсім не дивно. В будь-кого з відданих, щойно вони бачать Крішну, очі набігають сльозами, і відданий, як оце ти, в розлуці з Крішною заціпенів би і стояв, наче дерев’яна лялька. Тож це — не дивина для мене!»

There is a statement about Uddhava’s symptoms of love. When he saw Lord Kṛṣṇa his eyes filled with tears and created a river that flowed down toward the sea of Kṛṣṇa to offer tribute, as a wife offers tribute to her husband. When his body erupted with goose pimples, he appeared like the kadamba flower, and when he began to offer prayers, he appeared completely distinct from all other devotees.

Стосовно любовних ознак, які виявив Уддгава, коли побачив Господа Крішну, сказано, що очі його наповнилися сльозами, і з цих сліз утворилася річка, що потекла до моря Крішни віддати Йому належне, як дружина віддає належне своєму чоловікові. Тіло його взялося гусячою шкірою, й у такому вигляді він нагадував квітку дерева кадамба, а коли почав підносити до Господа молитви, виглядав геть незвичайно, не так, як решта віддані.

When affection is symptomized by direct happiness and distress, it is called attraction. In such an attracted state of ecstatic love, one can face all kinds of disadvantages calmly. Even at the risk of death such a devotee is never bereft of the transcendental loving service of the Lord. A glorious example of this ecstatic love was exhibited by King Parīkṣit when he was at the point of death. Although he was bereft of his entire kingdom, which spread over all the world, and although he was accepting not even a drop of water in the seven days remaining to him, because he was engaged in hearing the transcendental pastimes of the Lord from Śukadeva Gosvāmī he was not in the least distressed. On the contrary, he was feeling direct transcendental ecstatic joy in association with Śukadeva Gosvāmī.

Коли прихильність знаменується безпосереднім відчуттям щастя або страждання, це називається любовною прихильністю. У такому стані екстатичної любови відданий спокійно приймає будь-які незручності. Такий відданий не покидає виконувати трансцендентне любовне служіння Господеві навіть якщо йому загрожує смерть. Славнозвісним прикладом вияву такої екстатичної любови є поведінка перед смертю царя Парікшіта. Відмовившись від імператорської влади над цілим світом, він, дарма що упродовж останніх семи днів свого життя нічого не їв і не приймав навіть краплини води, не відчував ні страждань, ані втоми, тому що слухав від Шукадеви Ґосвамі про трансцендентні розваги Господа. Навпаки, цар Парікшіт відчував справжній екстаз, трансцендентну радість, тим що мав змогу безпосередньо спілкуватися з Шукадевою Ґосвамі.

One devotee has confidently expressed this opinion: “If a drop of Lord Kṛṣṇa’s mercy can be bestowed upon me, then I shall feel completely carefree, even in the midst of a fire or an ocean. But if I become bereft of His causeless mercy, then even if I became the king of Dvārakā, I would simply be an object for pinpricks.”

Один з відданих упевнено проголошує: «Якщо на мене впаде краплина милости Господа Крішни, мені нічого турбуватися, навіть якби я опинився в полум’ї чи посеред океану. А якщо я не матиму Його безпричинної милости, то, хоч би і ставши царем самої Двараки, вартий хіба що жалю!»

Devotees such as Mahārāja Parīkṣit and Uddhava are all situated in ecstatic attraction on the basis of affection, and in that state of affection a feeling of friendship becomes manifest. When Uddhava was freed from all material contamination, he saw the Lord and his throat became choked up and he could not speak. By the movements of his eyebrows alone he was embracing the Lord. Such ecstatic love has been divided by great scholars into two groups – addition and subtraction. If a devotee is not directly associated with the Lord, it is called subtraction. In this state of love, one is constantly fixed with his mind at the lotus feet of the Lord. A devotee in this state becomes very eager to learn of the transcendental qualities of the Lord. The most important business of such a devotee is attaining the association of the Lord.

Віддані Господа Махараджа Парікшіт, Уддгава та інші перебувають на рівні екстатичного потягу до Господа, і за цього стану вони виявляють дружні почуття до Нього. Коли Уддгава, вільний від матеріальної скверни, побачив Господа, йому перехопило дух, і він не зміг вимовити і слова — він просто обнімав Господа рухами своїх брів. Таку екстатичну любов великі вчені поділяють на дві групи: «приєднальну» та «роз’єднальну». Якщо відданий не спілкується з Господом безпосередньо, така екстатична любов називається «роз’єднальною». Мавши таку любов до Господа, відданий неухильно зосереджує свій розум на лотосових стопах Господа, чує палке бажання пізнавати трансцендентні якості Господа і скеровує усі свої зусилля на те, щоб мати можливість спілкуватися з Господом.

In the Nṛsiṁha Purāṇa there is a statement about King Ikṣvāku which illustrates this state of ecstatic love. Because of his great affection for Kṛṣṇa, King Ikṣvāku became greatly attached to the black cloud, the black deer, the deer’s black eyes and the lotus flower, which is always compared to the eyes of the Lord. In the Tenth Canto, thirty-eighth chapter, verse 10 of the Bhāgavatam, Akrūra thinks, “Since the Lord has now appeared to diminish the great burden of the world and is now visible to everyone’s eyes in His personal transcendental body, when we see Him before us, is that not the ultimate perfection of our eyes?” In other words, Akrūra realized that the perfection of the eyes is fulfilled when one is able to see Lord Kṛṣṇa. Therefore, when Lord Kṛṣṇa was visible on the earth by direct appearance, everyone who saw Him surely attained perfection of sight.

У «Нрісімха Пурані» говориться за царя Ікшваку, що може служити прикладом людини в такому стані екстатичної любови. Внаслідку глибокої любовної прихильности до Крішни царя Ікшваку надзвичайно вабило до чорних хмар, до чорного оленя та його чорних очей і ще до лотосу, який завжди порівнюють з очима Господа. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (38.10) Акрура розважає: «Крішна прийшов для того, щоб зняти із світу важкий тягар, і тепер кожен на власні очі може бачити Господа у Його трансцендентному тілі. То хіба ця можливість бачити Його на живі очі — не найвища досконалість нашого зору?» Іншими словами, Акрура усвідомив, що очі стають досконалими тоді, коли людина набуває здатности бачити Господа Крішну. Тому, коли Господь Крішна був безпосередньо присутній на Землі і будь-хто міг бачити Його, очі кожного, хто бачив Його, безсумнівно ставали досконалими.

In the Kṛṣṇa-karṇāmṛta, written by Bilvamaṅgala Ṭhākura, there is this expression of eagerness in ecstatic love: “How miserable it is, my dear Kṛṣṇa, O friend of the hopeless! O merciful Lord, how can I pass these thankless days without seeing You?” A similar sentiment was expressed by Uddhava when he wrote a letter to Kṛṣṇa and said, “My dear Supreme King of Vraja, You are the vision of nectar for the eyes, and without seeing Your lotus feet and the effulgence of Your body, my mind is always morose. I cannot perceive any peace under any circumstance. Besides that, I am feeling every moment’s separation to be like the duration of many, many long years.”

«Крішна-карнамріта» Білваманґали Тгакури містить дальше свідоцтво щодо завзяття в екстатичній любові: «Який же ж я нещасний, любий Крішно, друже тих, хто втратив усіляку надію! Милосердний Господи, скажи, як мені пережити ці чорні дні, коли я не бачу Тебе?» Подібні почуття висловлює й Уддгава у своєму листі до Крішни: «Любий Верховний царю Враджі, Твій образ — справжній нектар для очей, і коли вони не бачать Твоїх лотосових стіп та Твого осяйного тіла, мій розум обіймає туга. Ніде в цілому світі я не можу знайти спокою. Крім того, кожна мить розлуки здається мені безконечно довгими роками».

In the Kṛṣṇa-karṇāmṛta it is also said, “My dear Lord, You are the ocean of mercy. With my arms placed upon my head I am bowing down before You with all humility and sincerity. I am praying unto You, my Lord. Would You be pleased just to sprinkle a little of the water of Your glance upon me? That will be a great satisfaction.”

У «Крішна-карнамріті» також сказано: «Любий Боже, Ти — океан милости. Молитовно склавши руки над головою, я схиляюсь перед Тобою у щирості та найбільшій покорі. Чи можеш Ти, мій Господи, ласкаво окропити мене кількома краплинами води Свого погляду? Це дасть мені розраду!»

A devotee of Lord Kṛṣṇa said, “When even Śaśiśekhara [Lord Śiva] is unable to see You, what chance is there for me, who am lower than an ordinary worm? I have only committed misdeeds. I know that I am not at all fit to offer my prayers to You, but because You are known as Dīnabandhu, the friend of the fallen, I humbly pray that You will kindly purify me by the beams of Your transcendental glance. If I become thoroughly bathed by Your merciful glance, then I may be saved. Therefore, my Lord, I am requesting You to please bestow upon me Your merciful glance.”

Один відданий Господа Крішни якось сказав: «Якщо навіть Шашішекгара [Господь Шіва] неспроможний бачити Тебе, то хіба це судилося мені, тому, хто нижчий від звичайного хробака? Своїми діями я одне що завдавав горя іншим. Я знаю, що зовсім не гідний підносити молитву до Тебе. Але Тебе називають Дінабандгу, друг падших, і тому я наважуюсь піднести до Тебе смиренну молитву. Прохаю, очисти мене променями Свого трансцендентного погляду. Якщо Твій милосердний погляд омиє мене усього, я врятований. Тому, мій Господи, я прошу Тебе: обдаруй мене Своїм милостивим поглядом».