Skip to main content

CHAPTER EIGHTEEN

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

Character of One In Ecstatic Love

Відмітні риси відданого, який розвинув екстатичну любов до Господа

Rūpa Gosvāmī next describes the characteristics of a person who has actually developed his ecstatic love for Kṛṣṇa. The characteristics are as follows:

Тепер Рупа Ґосвамі описує відмітні риси відданого, котрий насправді розвинув у собі екстатичну любов до Крішни. Вони такі:

1.  He is always anxious to utilize his time in the devotional service of the Lord. He does not like to be idle. He wants service always, twenty-four hours a day, without deviation.

1) Він завжди пильнує, щоб якнайдоцільніше використовувати свій час у відданому служінні Господу. Він не може сидіти без роботи. Він бажає служити Господу повсякчас, двадцять чотири години на добу, а поза тим нічого не хоче.

2.  He is always reserved and perseverant.

2) Він стриманий і стійкий.

3.  He is always detached from all material attraction.

3) Він відречений, не має потягу ні до чого матеріального.

4.  He does not long for any material respect in return for his activities.

4) Хоч би що він робив, він не жде для себе жодних матеріальних почестей.

5.  He is always certain that Kṛṣṇa will bestow His mercy upon him.

5) Він певний того, що Крішна колись подарує йому Свою милість.

6.  He is always very eager to serve the Lord faithfully.

6) Він завжди прагне вірно служити Господу.

7.  He is very much attached to the chanting of the holy names of the Lord.

7) Він має велику прив’язаність до оспівування святих імен Господа.

8.  He is always eager to describe the transcendental qualities of the Lord.

8) Він завжди прагне змальовувати трансцендентні якості Господа.

9.  He is very pleased to live in a place where the Lord’s pastimes are performed, e.g., Mathurā, Vṛndāvana or Dvārakā.

9) Він має велику втіху від того, що живе у місцях розваг Господа, а саме в Матгурі, Вріндавані та Двараці.

UTILIZATION OF TIME

Як відданий використовує свій час

An unalloyed devotee who has developed ecstatic love for Kṛṣṇa is always engaging his words in reciting prayers to the Lord. Within the mind he is always thinking of Kṛṣṇa, and with his body he either offers obeisances by bowing down before the Deity or engages in some other service. During these ecstatic activities he sometimes sheds tears. In this way his whole life is engaged in the service of the Lord, with not a moment wasted on any other engagement.

З вуст бездомісного відданого, що розвинув у собі екстатичну любов до Крішни, не почути нічого, крім як слів молитов до Господа. Розум його завжди зосереджений на Крішні, а тіло своє він використовує на те, щоб вшановувати Господа, схиляючись у поклоні перед Божеством, або щоб виконувати якесь інше служіння. Така екстатична діяльність інколи викликає у нього сльози. Отак усе його життя присвячене на служіння Господу, і він не марнує на щось інше і миті.

PERSEVERANCE

Стійкість

When a person is undisturbed even in the presence of various causes of disturbance, he is called reserved and perseverant. An example of this perseverance and reservation is found in the behavior of King Parīkṣit, as described in the First Canto, nineteenth chapter, verse 15 of Śrīmad-Bhāgavatam. The king says there to all the sages present before him at the time of his death, “My dear brāhmaṇas, you should always accept me as your surrendered servant. I have come to the bank of the Ganges just to devote my heart and soul unto the lotus feet of Lord Kṛṣṇa. So please bless me that mother Ganges may also be pleased with me. Let the curse of the brāhmaṇa’s son fall upon me – I do not mind. I only request that at the last moment of my life all of you will kindly chant the holy name of Viṣṇu so that I may realize His transcendental qualities.”

Якщо хтось заховує спокій навіть незважаючи на численні чинники, що могли б збурити його розум, його називають стриманим і стійким. Приклад такої стійкости та стриманости подає цар Парікшіт. У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (19.15) він, звертаючись до мудреців, які зібралися, щоб бути з ним до його смерти, каже: «Шановні брахмани, прошу, вважайте мене за свого слугу, що дуже відданий вам. Я прийшов на берег Ґанґи на те, щоб покласти мої серце й душу до лотосових стіп Господа Крішни. То поблагословіть мене, щоби матір Ґанґа була також задоволена з мене. Хай прокляття сина брахмани здійсниться. Мені то байдуже. Маю тільки одне прохання до вас: в останню мить мого життя оспівуйте святе ім’я Вішну, щоб я зміг осягнути Його трансцендентні якості».

This example of Mahārāja Parīkṣit’s behavior, his remaining patient even at the last point of his life, his undisturbed condition of mind, is an example of reservation. This is one of the characteristics of a devotee who has developed ecstatic love for Kṛṣṇa.

Поведінка Махараджі Парікшіта, його непохитність навіть у час, коли він став на порозі смерти, зберігаючи повну розумову рівновагу, є прикладом стриманости та стійкости. Це — одна з якостей відданого, який розвинув у собі екстатичну любов до Крішни.

DETACHMENT

Неприв’язаність

The senses are always desiring sense enjoyment, but when a devotee develops transcendental love for Kṛṣṇa his senses are no longer attracted by material desires. This state of mind is called detachment. There is a nice example of this detachment in connection with the character of King Bharata. In the Fifth Canto, fourteenth chapter, verse 43 of Śrīmad-Bhāgavatam it is stated, “Emperor Bharata was so attracted by the beauty of the lotus feet of Kṛṣṇa that even in his youthful life he gave up all kinds of attachments to family, children, friends, kingdom, etc., as though they were untouchable stools.”

Чуття завжди шукають втіхи, але чуття відданого, котрий розвинув трансцендентну любов до Крішни, вже не йдуть на поводі матеріальних бажань. Такий стан розуму називають неприв’язаністю. Чудовий приклад неприв’язаности маємо у П’ятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (14.43), де оповідається про царя Бгарату. Там сказано: «Імператора Бгарату настільки звабила краса лотосових стіп Крішни, що у самому розквіті свого життя він рішуче обрубав усі пута прив’язаности до родини, дітей, друзів, царства тощо, наче то було щось подібне до випорожнень, до яких бридують торкатися».

Emperor Bharata provides a typical example of detachment. He had everything enjoyable in the material world, but he left it. This means that detachment does not mean artificially keeping oneself aloof and apart from the allurements of attachment. Even in the presence of such allurements, if one can remain unattracted by material attachments, he is called detached. In the beginning, of course, a neophyte devotee must try to keep himself apart from all kinds of alluring attachments, but the real position of a mature devotee is that even in the presence of all allurements, he is not at all attracted. This is the actual criterion of detachment.

Імператор Бгарата — типовий приклад людини, що розвинула повну неприв’язаність. Він мав усе, чим тільки можна насолоджуватись у матеріальному світі — і покинув усе. Отже, неприв’язаність полягає не в тому, щоб штучно відмежуватися од усіх спокус й перед часу намагатись розірвати усі прив’язаності. Справжня неприв’язаність полягає в тому, щоб навіть посеред усіляких спокус не приваблюватися до них. На початку відданий-початківець певно що повинен триматися осторонь від усього спокусливого, що може викликати прив’язаність. Однак зрілий відданий не приваблюється нічим, хоч би яким принадливим та спокусливим воно виглядало. Таке є справжнє мірило неприв’язаности.

PRIDELESSNESS

Відсутність гордині

When a devotee, in spite of possessing all the qualities of pure realization, is not proud of his position, he is called prideless. In the Padma Purāṇa it is stated that King Bhagīratha was the emperor above all other kings, yet he developed such ecstatic love for Kṛṣṇa that he became a mendicant and went out begging even to the homes of his political enemies and untouchables. He was so humble that he respectfully bowed down before them.

Якщо відданий має чисте усвідомлення і всі відповідні якості, але зовсім не пишається зі своїх достоїнств, кажуть, що в ньому немає гордині. У «Падма Пурані» сказано, що цар Бгарата був цар над усіма царями, а однак він, розвинувши у собі екстатичну любов до Крішни, став жебраком і ходив просити навіть до домів своїх ворогів і недоторканих. Він був такий смиренний, що шанобливо схилявся перед ними.

There are many similar instances in the history of India. Even very recently, about two hundred years ago or less, one big landlord known as Lal Babu, a Calcutta landholder, became a Vaiṣṇava and lived in Vṛndāvana. He was also begging from door to door, even at the homes of his political enemies. Begging involves being ready to be insulted by persons to whose home one has come. That is natural. But one has to tolerate such insults for the sake of Kṛṣṇa. The devotee of Kṛṣṇa can accept any position in the service of Kṛṣṇa.

Подібних прикладів історія Індії знає багато. Зовсім недавно, щонайбільше двісті років тому, один великий землевласник з Калькутти на ім’я Лал Бабу став вайшнавою і пішов жити до Вріндавани. Він також ходив просити милостиню від дверей у двері і просив навіть у домах своїх колишніх політичних противників. Просити милостиню означає бути готовим терпіти кривду та образи від тих, до кого звертаються по неї. Таке ставлення людей цілком природне. Але такі образи слід терпіти заради Крішни. Задля служіння Крішні Його відданий здатний перебувати у будь-якому становищі.

GREAT HOPE

Надія

The strong conviction that one will certainly receive the favor of the Supreme Personality of Godhead is called in Sanskrit āśā-bandha. Āśā-bandha means to continue to think, “Because I’m trying my best to follow the routine principles of devotional service, I am sure that I will go back to Godhead, back to home.”

Тверда переконаність у тому, що Верховний Бог-Особа неодмінно обдарує нас Своєю ласкою, на санскриті позначається словом аша-бандга. Аша-бандга означає завжди думати так: «Я стараюсь виконувати свої повсякденні обов’язки у відданому служінні якнайліпше і тому певний, що повернусь додому, до Бога».

In this connection, one prayer by Rūpa Gosvāmī is sufficient to exemplify this hopefulness. He says, “I have no love for Kṛṣṇa, nor for the causes of developing love of Kṛṣṇa – namely, hearing and chanting. And the process of bhakti-yoga, by which one is always thinking of Kṛṣṇa and fixing His lotus feet in the heart, is also lacking in me. As far as philosophical knowledge or pious works are concerned, I don’t see any opportunity for me to execute such activities. But above all, I am not even born of a nice family. Therefore I must simply pray to You, Gopījana-vallabha [Kṛṣṇa, maintainer and beloved of the gopīs]. I simply wish and hope that some way or other I may be able to approach Your lotus feet, and this hope is giving me pain, because I think myself quite incompetent to approach that transcendental goal of life.” The purport is that under this heading of āśā-bandha, one should continue to hope against hope that some way or other he will be able to approach the lotus feet of the Supreme Lord.

Тут буде слушним навести одну молитву Рупи Ґосвамі, що вичерпно ілюструє, якою має бути надія відданого. Рупа Ґосвамі каже: «Я не маю ніякої любови ні до Крішни, ні до того, що дає змогу її розвинути, тобто до слухання й оспівування. Я не маю охоти йти шляхом бгакті-йоґи, на якому можливо завжди думати про Крішну та тримати Його лотосові стопи у своєму серці. Що стосується філософського пізнання світу чи добродійности, я не бачу для себе можливостей виконувати діяльність такого роду. І, над усе, народився я далеко не в шляхетній родині. Тому мені лишається просто молитися до Тебе, Ґопіджана- валлабга [Крішна, коханий ґопі, той, хто підтримує в них життя]. Я так і живу самою надією і сподіванням, що так чи інакше зможу колись прийти до Твоїх лотосових стіп, і ця надія крає мені серце, бо я знаю, що не здатний досягти цієї трансцендентної мети життя». Смисл сказаного у тому, що, керуючись цією певністю, аша-бандгою, ми повинні без надії сподіватися, що колись таки наблизимося до лотосових стіп Верховного Господа.

EAGERNESS FOR ACHIEVING THE DESIRED SUCCESS

Палке бажання досягнути бажаного успіху

When one is sufficiently eager to achieve success in devotional service, that eagerness is called samutkaṇṭhā. This means “complete eagerness.” Actually this eagerness is the price for achieving success in Kṛṣṇa consciousness. Everything has some value, and one has to pay the value before obtaining or possessing it. It is stated in the Vedic literature that to purchase the most valuable thing, Kṛṣṇa consciousness, one has to develop intense eagerness for achieving success. This intense eagerness is very nicely expressed by Bilvamaṅgala Ṭhākura in his book Kṛṣṇa-karṇāmṛta. He says, “I am eagerly waiting to see that boy of Vṛndāvana whose bodily beauty is captivating the whole universe, whose eyes are always bounded by black eyebrows and expanded like lotus petals, and who is always eagerly glancing over His devotees and therefore moving slightly here and there. His eyes are always moist, His lips are colored like copper, and through those lips there comes a sound vibration which drives one madder than a mad elephant. I want so much to see Him at Vṛndāvana!”

Коли людина має сильне бажання досягти успіху у відданому служінні, таке її завзяття називають самуткантга, що означає «найпалкіше бажання». Насправді таке завзяття є ціною, якою платять за успіх у свідомості Крішни. Все має свою ціну, і, щоб придбати певну річ, треба дати за неї її ціну. У Ведах сказано: щоб купити найкоштовніше, тобто свідомість Крішни, слід розвинути у собі палке бажання досягнути успіху. Таке палке бажання яскраво виражає Білваманґала Тгакура у своїй книзі «Крішна-карнамріта». Він каже: «Я жадібно жду миті, коли зможу побачити у Вріндавані того хлопчика, чиє тіло зачаровує своєю красою цілий усесвіт, над чиїми очима, широкими, наче лотосові пелюстки, дугами вигинаються чорні брови. Він завжди палко поглядає на Своїх відданих і через це злегка рухається туди-сюди. Очі Його постійно вологі, губи — барви міді, і з цих губ ллються звуки, від яких той, хто їх чує, відчуває шал, більший навіть за шал скаженого слона. Як же ж я прагну побачити Його у Вріндавані!»

ATTACHMENT TO CHANTING THE HOLY NAMES OF THE LORD

Прив’язаність до повторення святих імен Господа

In the same Kṛṣṇa-karṇāmṛta there is another statement about the chanting of Rādhārāṇī. It is said by one of the associates of Rādhārāṇī, “O Lord Govinda, the girl who is the daughter of King Vṛṣabhānu is now shedding tears, and She is anxiously chanting Your holy name – ‘Kṛṣṇa! Kṛṣṇa!’ ”

У тій самій «Крішна-карнамріті» описано, як Радгарані повторює ім’я Крішни. Одна із супутниць Радгарані каже: «Мій Господи Ґовіндо! Знай, що та дівчина, дочка царя Врішабгану, зараз плаче і в розпачі повторює Твоє святе ім’я: «Крішна! Крішна!».

EAGERNESS TO DESCRIBE THE LORD’S TRANSCENDENTAL QUALITIES

Палке бажання описувати трансцендентні якості Господа

Attachment for chanting the glories of the Lord is also expressed in the Kṛṣṇa-karṇāmṛta as follows: “What shall I do for Kṛṣṇa, who is pleasing beyond all pleasurable conceptions, and who is naughtier than all restless boys? The idea of Kṛṣṇa’s beautiful activities is attracting my heart, and I do not know what I can do!”

За прив’язаність до оспівування величі Господа у «Крішна- карнамріті» сказано таке: «Що я можу зробити для Крішни, для Того, хто дарує насолоду, якої не порівняти ні з чим іншим, для цього найневпосидючішого з усіх малих бешкетників? Сама думка про чудесні дії Крішни вабить моє серце, і я геть не знаю, що мені робити!»

ATTRACTION FOR LIVING IN A PLACE WHERE KṚṢṆA HAS HIS PASTIMES

Схильність жити там, де Крішна появляє Свої розваги

In the book Padyāvalī by Rūpa Gosvāmī there is the following statement about Vṛndāvana: “In this place the son of Mahārāja Nanda used to live with His father, who was king of all cowherd men. In this place Lord Kṛṣṇa broke the cart in which the Śakaṭāsura demon was concealed. At this place Dāmodara, who can cut the knot of our material existence, was tied up by His mother, Yaśodā.”

Рупа Ґосвамі у своїй книзі «Пад’явалі» каже про Вріндавану так: «У цьому місці жив син Махараджі Нанди разом зі Своїм батьком, царем пастухів. У цьому місці Господь Крішна розбив візок, у якому причаївся був демон Шакатасура. Саме тут матір Яшода прив’язала до ступи Дамодару, того, хто на силі розрубати цупкий вузол пут матеріального існування».

A pure devotee of Lord Kṛṣṇa resides in the district of Mathurā or Vṛndāvana and visits all the places where Kṛṣṇa’s pastimes were performed. At these sacred places Kṛṣṇa displayed His childhood activities with the cowherd boys and mother Yaśodā. The system of circumambulating all these places is still current among devotees of Lord Kṛṣṇa, and those coming to Mathurā and Vṛndāvana always feel transcendental pleasure. Actually, if someone goes to Vṛndāvana, he will immediately feel separation from Kṛṣṇa, who performed such nice activities when He was present there.

Чистий відданий Господа Крішни живе у Матгурі чи Вріндавані, і він відвідує місця розваг Крішни. У цих священних місцях Крішна являв Свої дитячі забави з хлопчиками-пастушками та матір’ю Яшодою. Звичаю обходити довкола усіх цих місць додержують віддані Господа Крішни донині, і ті, хто прибуває до Матгури або Вріндавани, завжди відчувають трансцендентне блаженство. Насправді людину, коли вона прибуває до Вріндавани, заполонює почуття розлуки з Крішною, що, бувши тут, появляв дивовижні діяння.

Such attraction for remembering Kṛṣṇa’s activities is known as attachment for Kṛṣṇa. There are impersonalist philosophers and mystics, however, who by a show of devotional service want ultimately to merge into the existence of the Supreme Lord. They sometimes try to imitate a pure devotee’s sentiment for visiting the holy places where Kṛṣṇa had His pastimes, but they simply have a view for salvation, and so their activities cannot be considered attachment.

Таке бажання пам’ятати про діяння Крішни вважають за прив’язаність до Самого Крішни. Однак є імперсоналісти, філософи та містики, які, здавалось би, виконують віддане служіння, але зрештою хочуть розчинитися у бутті Верховного Господа. Подеколи вони намагаються копіювати емоції чистого відданого, наприклад відвідують святі місця, де відбувалися розваги Крішни, однак насправді бажають просто спасіння, а тому їхню діяльність не можна вважати за прив’язаність до Крішни.

It is said by Rūpa Gosvāmī that the attachment exhibited by pure devotees for Kṛṣṇa cannot possibly be perfected in the hearts of fruitive workers (karmīs) or mental speculators because such attachment in pure Kṛṣṇa consciousness is very rare and not possible to achieve even for many liberated persons. As stated in Bhagavad-gītā, liberation from material contamination is the stage at which devotional service can be achieved. For a person who simply wants to have liberation and to merge into the impersonal brahma-jyotir, attachment to Kṛṣṇa is not possible to acquire. This attachment is very confidentially kept by Kṛṣṇa and is bestowed only upon pure devotees. Even ordinary devotees cannot have such pure attachment for Kṛṣṇa. Therefore, how is it possible for success to be achieved by persons whose hearts are contaminated by the actions and reactions of fruitive activities and who are entangled by various types of mental speculation?

Рупа Ґосвамі твердить, що такої прив’язаности до Крішни, яку появляють чисті віддані, кармі або умоглядні філософи набути не можуть: така прив’язаність у чистій свідомості Крішни трапляється надзвичайно рідко і є недосяжною навіть для більшости звільнених осіб. «Бгаґавад-ґіта» свідчить, що звільнення від матеріального занечищення є вихідною точкою, з якої можливо розпочати віддане служіння. Тому, хто бажає просто звільнитися з матеріального світу і злитися з безособистісним брахмаджйоті, розвинути прив’язаности до Крішни неприступно. Така прив’язаність є дуже сокровенна, і тому Крішна дарує її лише чистим відданим. Навіть звичайні віддані не отримують цієї чистої прив’язаности до Крішни. То хіба можуть досягти успіху ті, чиї серця занечищені корисливою діяльністю та її наслідками і хто заплутався у різних умоглядних припущеннях?

There are many so-called devotees who artificially think of Kṛṣṇa’s pastimes known as aṣṭa-kālīya-līlā. Sometimes one may artificially imitate these, pretending that Kṛṣṇa is talking with him in the form of a boy, or else one may pretend that Rādhārāṇī and Kṛṣṇa both have come to him and are talking with him. Such characteristics are sometimes exhibited by the impersonalist class of men, and they may captivate some innocent persons who have no knowledge in the science of devotional service. However, as soon as an experienced devotee sees all of these caricatures, he can immediately evaluate such rascaldom. If such a pretender is sometimes seen possessing imitative attachment to Kṛṣṇa, that will not be accepted as real attachment. It may be said, however, that such attachment gives the pretender hope that he may eventually rise onto the actual platform of pure devotional service.

Є багато так званих відданих, які штучно примушують себе думати про розваги Крішни, ашта-калія-лілу. Інколи люди імітують такі досягнення високого рівня, уявляючи собі, буцім Крішна розмовляє з ними в подобі хлопчика або що Радгарані та Крішна приходять та розмовляють з ними. Така поведінка є характерною для імперсоналістів, і невинні люди, що не знайомі з наукою відданого служіння, буває, приваблюються до оповідей про ці уявні події. Однак досвідчений відданий, бачачи таку карикатуру, розуміє, що це чистої води шахрайство. Отже, штучної прихильности до Крішни, яку іноді появляють деякі люди, вважати за істинну прив’язаність не можна. Зауважимо, проте, що така прихильність лишає удавальнику надію з часом піднятися до рівня справжнього чистого відданого служіння.

This imitative attachment can be divided into two headings – namely, shadow attachment and parā (transcendental) attachment. If someone, without undergoing the regulative principles of devotional service or without being guided by a bona fide spiritual master, shows such imitative attachment, this is called shadow attachment. Sometimes it is found that a person actually attached to material enjoyment or salvation has the good fortune to associate with pure devotees while they are engaged in chanting the holy name of the Lord. By the good grace of the Lord one may also cooperate and join in the chanting. At that time, simply by the association of such pure devotees, the moonlike rays from their hearts reflect on him, and by the influence of the pure devotees he may show some likeness of attachment caused by inquisitiveness, but this is very flickering. And if by the manifestation of such shadow attachment one feels the disappearance of all material pangs, then it is called parā attachment.

Штучна прив’язаність поділяється на два різновиди, а саме на тінь від прив’язаности і пара (трансцендентну) прив’язаність. Якщо людина не дотримує реґулівних засад відданого служіння й не має істинного духовного вчителя, який напучував би її, і водночас демонструє підробну прив’язаність, цю прив’язаність називають тінню від прив’язаности. Трапляється, що людині, яку насправді вабить до матеріальної втіхи чи спасіння, випадає щастя бути в товаристві чистих відданих, коли ті оспівують святе ім’я Господа. Ласкою Господа така особа також отримує нагоду приєднатися до них і оспівувати святе ім’я в їхньому гурті. В цей час через спілкування з чистими відданими її серце ловить відбиток подібного до місячного проміння світла, що його розливають довкола серця чистих відданих, і тоді під їхнім впливом така людина завдяки своїй цікавості може виявляти якісь ознаки, схожі на прив’язаність до Господа; однак їхня прив’язаність вельми хистка. А якщо переживання такої тіні прив’язаности дає людині відчути, як з її серця зникають матеріальні страждання і скорботи, її прив’язаність стає пара.

Such shadow attachment or parā attachment can develop if one associates with a pure devotee or visits holy places like Vṛndāvana or Mathurā, and if an ordinary man develops such attachment for Kṛṣṇa and fortunately performs devotional activities in the association of pure devotees, he can also rise to the platform of pure devotional service. The conclusion is that transcendental attachment is so powerful that if such attachment is seen manifested even in some common man, by the association of a pure devotee it can bring one to the perfectional stage. But such attachment for Kṛṣṇa cannot be invoked in a person without his being sufficiently blessed by the association of pure devotees.

Така тінь від прив’язаности або прив’язаність пара може виявлятися, якщо людина спілкується з кимось із чистих відданих або відвідує святі місця, як оце Вріндавану чи Матгуру. Якщо звичайна людина розвиває таку прив’язаність до Крішни з доброї волі і виконує віддане служіння у товаристві чистих відданих, вона також може піднестися на рівень чистого відданого служіння. Висновок такий: трансцендентна прив’язаність до Крішни є така могутня, що вона може проявитись навіть у звичайній людині, а спілкування з чистим відданим дозволяє їй піднести людину на рівень досконалости. Проте така прив’язаність до Крішни може пробудитися тільки в тому, кому пощастило спілкуватися з чистими відданими, а це є велике благословення.

As attachment can be invoked by the association of pure devotees, so attachment can also be extinguished by offenses committed at the lotus feet of pure devotees. To be more clear, by the association of pure devotees attachment for Kṛṣṇa can be aroused, but if one commits offenses at the lotus feet of a devotee, one’s shadow attachment or parā attachment can be extinguished. This extinguishing is like the waning of the full moon, which gradually decreases and at last becomes dark. One should therefore be very careful while associating with pure devotees to guard against committing an offense at their lotus feet.

Завдяки спілкуванню з чистими відданими в людині може пробудитися прив’язаність — а образи проти лотосових стіп чистих відданих можуть звести цю прив’язаність внівець. Сказати ясніше, коли ми перебуваємо в товаристві чистих відданих, в нашому серці може виникнути прив’язаність до Крішни, але якщо ми чинимо образи проти стіп чистого відданого, ця тінь від прив’язаности чи й прив’язаність пара зникає, наче тане убутний місяць, поступово зменшуючись до серпа і в кінці ставши геть невидимим. Отже, спілкуючись з чистими відданими, слід пильнувати, щоб не вчинити образи проти їхніх лотосових стіп.

Transcendental attachment, either shadow or parā, can be nullified by different degrees of offenses at the lotus feet of pure devotees. If the offense is very serious, then one’s attachment becomes almost nil, and if the offense is not very serious, one’s attachment can become second class or third class.

Різні образи проти лотосових стіп чистих відданих зводять до нуля трансцендентну прив’язаність — і тіньову, і пара. Якщо образа серйозна, то прив’язаність до Крішни зникає практично безслідно, а якщо не дуже серйозна, то прив’язаність стає другого або третього розряду.

If someone becomes attached to the principles of salvation or to merging into the existence of the brahma-jyotir, his ecstasies gradually diminish into shadow and parā attachment or else transform into the principles of ahaṅgrahopāsanā. This ahaṅgrahopāsanā describes a living entity when he begins spiritual realization by identifying himself with the Supreme Lord. This state of self-realization is technically known as monism. The monist thinks himself one with the Supreme Lord. Thus, because he does not differentiate between himself and the Supreme Lord, it is his view that by worshiping himself he is worshiping the supreme whole.

Якщо відданого вабить до спасіння чи він хоче зануритись у брахмаджйоті, тобто розчинитись у бутті Господа, екстаз його поступово зменшується, стає тіньовим чи пара або ще переходить у стадію аханґрахопасана. Ця аханґрахопасана — стан живої істоти, коли вона тільки починає своє духовне усвідомлення через ототожнення себе з Верховним Господом. Цей рівень самоусвідомлення позначають терміном «монізм». Моніст вважає, що він єдиний з Верховним Господом. А що він не бачить різниці між собою і Верховним Господом, то гадає, що, поклоняючись собі самому, він поклоняється верховному цілому.

Sometimes it is found that a neophyte is taking part in chanting and dancing very enthusiastically, but within himself he is under the impression that he has become one with the supreme whole. This conception of monism is completely different from pure, transcendental devotional service. If, however, it is seen that a person has developed a high standard of devotion without having undergone even the regulative principles, it is to be understood that his status of devotional service was achieved in a former life. For some reason or another it had been temporarily stopped, most probably by an offense committed at the lotus feet of a devotee. Now, with a good second chance, it has again begun to develop. The conclusion is that steady progress in devotional service can be attained only in the association of pure devotees.

Інколи буває, що неофіт натхненно співає, танцює, бере участь у санкіртані, але в серці його живе думка, що він вже став єдиний з Верховним Господом. Це — моністична концепція, і вона не має нічого спільного з чистим трансцендентним відданим служінням. Буває, проте, й таке, що людина, навіть не дотримуючи реґулівних засад, розвиває у собі відданість і підноситься на високий рівень. У такому випадку слід розуміти, що то рівень відданого служіння, якого людина досягла у попередньому житті. З якоїсь причини, найімовірніше внаслідок образ проти лотосових стіп відданого, її служіння на певний час припинилося, і вже в цім житті, одержавши нову сприятливу нагоду, ця людина знову взялася до відданого служіння. З цього можна висновити, що надійного поступу у відданому служінні можна сподіватися тільки якщо спілкуватися з чистими відданими.

If one can gradually advance his status in devotional service, this is understood to be due to the causeless mercy of Kṛṣṇa Himself. If a person is completely detached from material enjoyment and has developed pure ecstatic devotion, even if he is sometimes accidentally found not living up to the standard of devotional service, one should not be envious of him. It is confirmed also in Bhagavad-gītā that a devotee who has unflinching faith in and devotion to the Lord, even if sometimes found to be accidentally deviated from pure devotional characteristics, should still be counted among the pure. Unflinching faith in devotional service, in Lord Kṛṣṇa and in the spiritual master makes one highly elevated in the activities of devotional service.

Якщо хтось робить поступ у відданому служінні, слід розуміти, що це відбувається внаслідку безпричинної милости Самого Крішни. До людини, котра цілковито відмовилась від матеріальної втіхи і розвинула чисту екстатичну відданість Господу, не слід ставитись недобре, навіть якщо в її житті деколи трапляються відхилення від засад та правил відданого служіння. Це підтверджує також «Бгаґавад-ґіта»: відданого, який має непохитну віру в Господа та відданість Йому, сказано там, слід вважати за чистого, навіть якщо він подеколи випадком появляє якісь недобрі якості, що не відповідають якостям чистого відданого. Непохитна віра у віддане служіння, в Господа Крішну та в духовного вчителя підносить його діяльність у відданому служінні на дуже високий рівень.

In the Nṛsiṁha Purāṇa it is stated, “If a person has completely engaged his mind, body and activities in the service of the Supreme Godhead, but externally he is found to be engaged in some abominable activities, these abominable activities will surely be very quickly vanquished by the influence of his staunch devotional force.” The example is given that on the full moon there are some spots that may appear to be pockmarks. Still, the illumination spread by the full moon cannot be checked. Similarly, a little fault in the midst of volumes of devotional service is not at all to be counted as a fault. Attachment for Kṛṣṇa is transcendental bliss. Amid unlimited volumes of transcendental bliss, a spot of some material defect cannot act in any way.

У «Нрісімха Пурані» сказано: «Якщо людина цілковито зосередилась на служінні Верховному Господу і присвятила на це служіння свої розум, тіло та діяльність, але на позверхній погляд може здаватися, що вона робить щось ганебне, слід бути певному, що під нездоланним тиском своєї відданости ця людина невдовзі припинить таку ганебну діяльність. Наводять такий приклад: на місяці видно подібні до віспин плями, а проте це аж ніяк не заважає йому яскраво світити. Так само незначною є і якась невелика вада в людині, що інтенсивно виконує віддане служіння. Прив’язаність до Крішни — це трансцендентне блаженство, а посеред безмежного океану трансцендентного блаженства цятки якоїсь матеріальної вади навіть непомітні.