Skip to main content

CHAPTER ELEVEN

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Aspects of Transcendental Service

Аспекти трансцендентного служіння

SERVITORSHIP

Слугування

In the opinion of the karmīs (fruitive workers), offering the results of karma is called servitorship. But according to Vaiṣṇava ācāryas like Rūpa Gosvāmī, servitorship means constant engagement in some kind of service to the Lord.

На думку кармі (тих, що виконують визначену в писаннях діяльність задля насолоди її плодами) слугувати Господу означає пропонувати Йому плоди своєї діяльности. Але згідно з ачар’ями-вайшнавами (Рупою Ґосвамі та іншими) слугувати означає постійно робити якісь послуги Господу.

In the Skanda Purāṇa it is said that those who are attached to ritualistic activities, the four orders of social life and the four orders of spiritual life, are considered devotees. But when devotees are actually engaged in offering service to the Lord directly, these must be bhāgavatas, or pure devotees. Those who are engaged in fruitive activities, or prescribed duties according to the four orders of social and spiritual life, are not actually pure devotees. But still, because they are offering the result to the Lord, they are accepted as devotees. When one has no such desire but acts spontaneously out of love of God, such a person must be accepted as a pure devotee. The conditioned souls who have come into contact with the material world are all more or less desirous of lording it over material nature. The system of varṇāśrama and the prescribed duties under this system are so designed that the conditioned soul may enjoy in the material world according to his desire for sense gratification and at the same time gradually become elevated to spiritual understanding. Under these prescribed duties of varṇa and āśrama there are many activities which belong to devotional service in Kṛṣṇa consciousness. Those devotees who are householders accept Vedic ritualistic performances as well as the prescribed duties of devotional service, because both are meant for satisfying Kṛṣṇa. When householder devotees perform some Vedic ritualistic duties, they do so to satisfy Kṛṣṇa. As we have previously discussed, any activity aiming at satisfying the Supreme Personality of Godhead is considered devotional service.

У «Сканда Пурані» сказано, що тих, хто прихильні до ритуальної обрядової діяльности і живуть строго у відповідності до поділу суспільства на чотири стани духовного життя та чотири фахові верстви, вважають за відданих. А якщо віддані дійсно залучені до безпосереднього служіння Господу, то вже бгаґавати, тобто чисті віддані. Виконавців кармічної діяльности, а саме тих, хто діє згідно з обов’язками, що визначені для них відповідно до поділу суспільства на фахові верстви та стани духовного життя, зараховувати до категорії чистих відданих не можна. Разом з тим через те, що вони пропонують плоди своєї діяльности Господу, їх вважають за відданих. А якщо відданий не прагне собі жодної користи зі служіння і служить Господу спонтанно, з любови до Нього, його слід вважати за чистого відданого. Кожна зумовлена душа, що потрапила до матеріального світу, більшою або меншою мірою бажає панувати над матеріальною природою. Система варнашрами і визначені кожному в межах цієї системи обов’язки задумані так, щоб дати змогу зумовленій душі насолоджуватися матеріальним світом відповідно до свого бажання чуттєвої втіхи і водночас поступово наближатися до рівня духовного усвідомлення. Поле діяльности в межах визначених системою варн та ашрамів обов’язків дуже широке, і вся така діяльність належить до категорії відданого служіння у свідомості Крішни. Віддані, що живуть сімейним життям, часто поруч із своїми обов’язками у відданому служінні вдаються до ведичної обрядової діяльности, але і те, і те призначене задовольнити Крішну. Отже, виконуючи певні ведичні обряди, віддані-домогосподарі роблять це, щоб дати задоволення Крішні. А, як ми вже розглядали, будь-яку діяльність, яка скерована на задоволення Верховного Бога-Особи, слід вважати за віддане служіння.

Śrīla Rūpa Gosvāmī describes one who is fit for becoming engaged in devotional service. He says that persons who are neophytes and who have developed a little love of Godhead are not interested in the activities of sense gratification, in proportion to their devotion. But if there is still some attraction for sense gratifying activities, then the result of such activities should be offered to Kṛṣṇa. This is also called engagement in the service of the Lord, with the Lord as the master and the worker as the servant.

Далі Шріла Рупа Ґосвамі пояснює, кого вважають придатним для того, щоб виконувати віддане служіння. Він каже, що віддані, яких зараховують до початківців, тобто тих, хто вже має іскру любови до Бога, але в кого вона жевріє ледь-ледь, вже не шукають чуттєвої втіхи, причому смак до неї зменшується пропорційно до того, як міцніє їхня відданість. Але доки людина має хоч скількісь бажання діяти заради чуттєвої втіхи, вона повинна жертвувати Крішні плоди своєї діяльности. Це також розцінюватиметься як служіння Господу, в якому Господь грає роль пана, а виконавець діяльности — роль Його слуги.

In the Nāradīya Purāṇa there is a statement of how this servitorship is transcendental. It is said there that a person who is constantly engaged in devotional service by his body, mind and words, or even a person who is not practically engaged but is simply desiring to be so, is considered to be liberated.

У «Нарадія Пурані» пояснюється, чому таке слугування можна називати трансцендентним. Там сказано, що людину, тіло, розум і мова якої постійно зайняті у відданому служінні, вважають за звільнену особистість, і більше того — за звільнених вважають навіть тих, хто не залучений безпосередньо до відданого служіння, а ще тільки бажає його.

DEVOTIONAL SERVICE IN FRIENDSHIP

Віддане служіння в стосунках дружби

Devotional service in friendship can be divided into two categories: the first is to act as the confidential servant of the Lord, and the other is to act as the well-wisher of the Lord. The devotee who has confidence in devotional service to the Lord systematically follows the rules and regulations, with the faith that he will achieve the platform of transcendental life. The second type of devotional friendship is to become a well-wisher of the Supreme Personality of Godhead. In Bhagavad-gītā it is said that the Lord accepts a preacher as the most dear servant. Anyone who is preaching the confidential message of the Gītā to the people in general is so dear to Kṛṣṇa that no one can be equal to him in human society.

У відданому служінні в стосунках дружби можна виділити два різновиди. До першого належать стосунки, коли відданий виступає в ролі довіреного слуги Господа, а до другого — коли відданий грає роль доброзичливця Господа. Відданий, що має міцну віру у віддане служіння Господу, у своєму житті завжди керується усіма правилами та реґулівними засадами відданого служіння і твердо знає, що завдяки цьому колись піднесеться на рівень трансцендентного існування. Другий різновид стосунків дружби у відданому служінні — це стати доброзичливцем Верховного Бога-Особи. В «Бгаґавад- ґіті» вказано, що для Господа проповідник є найдорожчим Його слугою. Кожний, хто йде до людей з проповіддю священного послання «Ґіти», надзвичайно дорогий Крішні, і серед людей немає рівного йому.

In the Mahābhārata, Draupadī says, “My dear Govinda, Your promise is that Your devotee can never be vanquished. I believe in that statement, and therefore in all kinds of tribulations I simply remember Your promise, and thus I live.” The purport is that Draupadī and her five husbands, the Pāṇḍavas, were put into severe tribulations by their cousin-brother Duryodhana as well as by others. The tribulations were so severe that even Bhīṣmadeva, who was both a lifelong brahmacārī and a great warrior, would sometimes shed tears thinking of them. He was always surprised that although the Pāṇḍavas were so righteous and Draupadī was practically the goddess of fortune, and although Kṛṣṇa was their friend, still they had to undergo such severe tribulations. Though their tribulations were not ordinary, Draupadī was not discouraged. She knew that because Kṛṣṇa was their friend, ultimately they would be saved.

У «Махабгараті» Драупаді каже: «Любий Ґовіндо! Ти обіцяєш, що Твій відданий ніколи не загине. Я вірю Твоєму слову і тому за будь-яких нещасть просто згадую цю Твою обіцянку. Так я і живу». За цими словами стоїть те, що Драупаді та її п’ятьом чоловікам, Пандавам, завдав багато горя їхній двоюрідний брат Дурйодгана та інші люди. Ці випробовування були настільки жорстокими, що навіть Бгішмадева, довічний брахмачарі і великий воїн, часами плакав на гадку про них. Його завжди вражало, що Пандави, люди винятково праведні, і Драупаді, сама богиня удачі, були змушені витерпіти стільки лиха — і це при тому, що Крішна був їхнім другом. Такі випробовування випадають мало кому, а проте це не бентежило Драупаді. Вона усвідомлювала, що Крішна — їхній друг і тому врешті-решт вони будуть врятовані.

A similar statement is there in the Eleventh Canto of Śrīmad-Bhāgavatam, second chapter, verse 53, where Havis, the son of King Ṛṣabha, addresses Mahārāja Nimi: “My dear King, a person who never deviates even for a moment from engagement in service at the lotus feet of the Supreme Person (engagement which is sought even by great demigods like Indra), with firm conviction that there is nothing more worshipable or desirable than this, is called the first-class devotee.”

Подібне твердження містить Одинадцята пісня « Шрімад- Бгаґаватам» (2.53). Там Хаві, син царя Рішабги, звертаючись до Махараджі Німі, каже: «Шановний царю! Якщо людина ні на мить не припиняє служити лотосовим стопам Найвищої Особи (а мати це служіння прагнуть навіть великі півбоги — Індра та інші) і при тому має тверду переконаність, що немає нічого бажанішого і нічого, що заслуговувало б шани більшої, ніж це служіння, цю людину вважають за першорядного відданого».

Śrī Rūpa Gosvāmī says that a neophyte devotee who has simply developed a slight love of Godhead is certainly a prospective candidate for devotional service. When he becomes firmly fixed in such devotional service, that assured status becomes a confidential part of his devotional service.

Шрі Рупа Ґосвамі каже, що відданий-початківець, котрий розвинув в собі хоч трохи любови до Бога, вже безперечно має всі підстави сподіватися, що його буде залучено до відданого служіння. Мавши таку певність у своїх сподіваннях, що стає його сокровенним джерелом натхнення виконувати віддане служіння, відданий міцно утверджується у своєму відданому служінні.

Sometimes it is found that a pure devotee lies down in the temple of the Lord in order to serve Him as a confidential friend. Such friendly behavior of a devotee may be accepted as rāgānugā, or spontaneous. Although, according to regulative principles, no one can lie down in the temple of the Supreme Personality of Godhead, this spontaneous love of Godhead may be grouped under devotional service in friendship.

Іноді можна бачити, що чистий відданий лягає в храмі перед Господом, слугуючи Йому в якості довіреного друга. Таку дружню поведінку відданого можна вважати за спонтанну (раґануґа). Згідно з реґулівними засадами ніхто не має права лежати у храмі Верховного Бога-Особи, однак коли це робиться зі спонтанної любови до Бога, це можна розглядати як віддане служіння у стосунках дружби.

SURRENDERING EVERYTHING TO THE LORD

Віддача усього Господу

Regarding complete self-surrender, there is a nice description in the Eleventh Canto of Śrīmad-Bhāgavatam, twenty-ninth chapter, verse 34, where the Lord says, “A person who has completely surrendered unto Me and has completely given up all other activities is protected by Me personally, both in this life and in the next. In other words, I wish to help him become more and more advanced in spiritual life. Such a person is to be understood as having already achieved sārṣṭi [having equal opulences with the Supreme].” It is also confirmed in Bhagavad-gītā that as soon as a person surrenders unto the lotus feet of Kṛṣṇa, Kṛṣṇa takes charge of him and gives him a guarantee of protection from all sinful reactions. He also instructs from within so that the devotee may very quickly make advancement toward spiritual perfection.

Повна віддача себе Господу описана в Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (29.34). Там Господь каже: «Того, хто цілковито віддався Мені, геть відмовившись від усіх інших зайнять, захищаю Я Сам і за цього життя, і за наступного. Іншими словами, Я радо допомагаю йому чимдалі вдосконалюватися в духовному житті. Слід розуміти, що така особа вже досягла ступеня саршті [тобто володіє щедротами, як Сам Усевишній]». «Бгаґавад-ґіта» також підтверджує, що коли людина віддається лотосовим стопам Крішни, Крішна починає опікуватися нею безпосередньо і дає запоруку того, що захистить її від усіх наслідків її гріховних дій. Крім того, Він напучує відданого з середини його серця, щоб той міг хутко прийти духовної досконалости.

This self-surrender is called ātma-nivedana. According to different authorities, self is differently defined. Self is sometimes considered to refer to the spirit self, or soul, and self is sometimes considered to refer to the mind or to the body. Full self-surrender, therefore, means not only surrendering one’s self as spirit soul, but also surrendering one’s mind and body to the service of the Lord. Śrīla Bhaktivinoda Ṭhākura has sung a nice song in this connection. While offering himself as a fully surrendered soul, he said, “My mind, my household affairs, my body, whatever is in my possession, my dear Lord, I offer to You for Your service. Now You can do with them as You like. You are the supreme possessor of everything, so if You like You can kill me, or if You like You can give me protection. All authority belongs to You. I have nothing to claim as my own.”

Така самозреченість називається атма-ніведана. Слово атма різні авторитети визначають по-різному. Цим словом іноді позначають духовне «я» (душу), іноді — розум, а іноді — тіло. Тому цілковита самозреченість на користь Господа означає віддатися Йому не тільки як духовна душа, а й віддати на служіння Йому своє тіло й розум. Про це співає Шріла Бгактівінода Тгакура в одній чудовій пісні. Як цілковито віддана Господу душа, він пропонує Йому всього себе, кажучи: «Розум мій, домашні справи, тіло моє і все, чим я володію, я віддаю, любий Господи, на служіння Тобі. Роби з ними що волієш. Ти — найвищий володар усього, отож, як Твоя воля, убий мене чи оборони — все у Твоїй владі. У мене ж немає нічого, на що я б міг претендувати як на свою власність».

Śrī Yāmunācārya, in his prayers to the Lord, has expressed a similar idea in the following words: “My dear Lord, I may be living within some body as a human being or as a demigod, but whatever mode of life, I do not mind, because these bodies are simply by-products of the three modes of material nature, and I, who am in possession of these bodies, am surrendering myself unto You.”

Шрі Ямуначар’я, молячись до Господа, виражає подібну ідею такими словами: «Любий Господи! Я можу жити у будь-якому тілі, бути людиною чи півбогом — мені однаково, ким бути, бо всі ці тіла є бічними утворами трьох ґун матеріальної природи; я ж, кому довірено володіти кожним з цих тіл, віддаю себе Тобі».

In the Hari-bhakti-viveka, there is a statement regarding how one can offer his body in self-surrender. There the devotee says, “My dear Lord, as a sold animal has no need to think about his maintenance and sustenance, so, because I have given up my body and soul unto You, I am no longer concerned with my maintenance and sustenance.” In other words, one should not bother about his personal or family maintenance or sustenance. If one is actually surrendered in body and soul, he should always remember that his only concern is to be engaged in the service of the Lord.

Як саме людина може запропонувати своє тіло Господу в акті самозречення, сказано в «Харі-бгакті-вівеці». Відданий каже: «Любий Господи! Проданій тварині немає потреби турбуватись про свої їжу та житло — і я, наче така продана тварина, більше не думаю, як утримувати себе». Іншими словами, відданому не потрібно турбуватися про те, щоб утримувати себе чи свою родину. Віддавшися Господеві тілом і душею, ми повинні завжди пам’ятати, що єдиною нашою турботою є служити Йому.

Śrīla Rūpa Gosvāmī says that devotional service in friendship and devotional service in self-surrender are two difficult processes. Therefore such relationships with the Lord can very rarely be seen. Only for the advanced devotees are these two processes easily executed. The purport is that it is very rare to see surrender that is mixed with sincere ecstatic devotion. One must give himself completely to the will of the Lord.

Шріла Рупа Ґосвамі каже, що віддане служіння у стосунках дружби і віддане служіння у повній самовіддачі виконувати дуже складно. Тому бачити такі взаємини з Господом трапляється нечасто. Лише досконалі віддані здатні виконувати таке служіння. На підсумок можна сказати, що бачити людину, в якій повна самозреченість поєднувалася би зі щирою екстатичною відданістю Господу, трапляється дуже й дуже нечасто, адже необхідною умовою є цілковите передання себе на волю Господа.

OFFERING A FAVORITE ARTICLE

Пропонувати Господу те, що ми любимо найбільше

In the Eleventh Canto of Śrīmad-Bhāgavatam, eleventh chapter, verse 41, Lord Kṛṣṇa tells Uddhava, “My dear friend, if someone offers Me the best thing in his possession, or anything which is very pleasing to him, he will be eternally benefited.”

В Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (11.41) Господь Крішна каже Уддгаві: «Любий друже! Якщо хтось пропонує Мені найліпше з того, що має, або щось таке, що він дуже любить, він має з того вічне благо».

PERFORMING ALL ENDEAVORS FOR KṚṢṆA

Докладати усіх можливих зусиль заради Крішни

In the Nārada Pañcarātra there is a statement of how one can act in all spheres of life for the satisfaction of the Lord. It is stated there that a person who is actually in devotional service must be engaged in all kinds of activities – those prescribed in the revealed scriptures and also those that are accepted for livelihood. In other words, not only should a devotee engage himself in the prescribed duties of devotional service that are mentioned in the revealed scriptures, but he should also perform the duties of his practical life in Kṛṣṇa consciousness. For example, a devotee who has a great establishment or factory may offer the fruits of such a material possession for the service of the Lord.

Як можна діяти задля вдоволення Господа в усіх сферах життя, описано у «Нарада-панчаратрі». Там сказано, що той, хто дійсно виконує віддане служіння, не повинний цуратися ніякої діяльности — ні тої, що визначена в священних писаннях, ні тої, що потрібна, щоб заробляти собі на прожиття. Іншими словами, відданий повинен не тільки виконувати свої обов’язки у відданому служінні, як їх визначено у священних писаннях, а й здійснювати у свідомості Крішни обов’язки свого повсякденного життя. Якщо відданий керує якоюсь великою установою чи підприємством, він може пропонувати плоди, що має від своєї матеріальної власности, на служіння Господу.

BEING A SURRENDERED SOUL

Стати відданою душею

In the Hari-bhakti-vilāsa there is the following statement about self-surrender: “My dear Lord, a person who has surrendered himself unto You, who is in firm conviction that he is Yours, and who actually acts in that way by his body, mind and words, can actually relish transcendental bliss.”

Щодо повної самовіддачі у « Харі - бгакті - віласі » сказано: «Любий Господи! Той, хто віддався Тобі, хто твердо знає, що він — Твоя власність, і у кого таке знання проявлене у відповідній діяльності тіла, розуму та мови, здатний по-справжньому звідати смаку трансцендентного блаженства».

In the Nṛsiṁha Purāṇa, Lord Nṛsiṁha-deva says, “Anyone who prays unto Me and takes shelter from Me becomes My ward, and I protect him always from all sorts of calamities.”

У «Нрісімха Пурані» Господь Нрісімхадева каже: «Кожного, хто молиться Мені і шукає у Мене захисту, Я беру в Свою опіку і завжди захищаю від усіх нещасть».

SERVING TREES SUCH AS THE TULASĪ

Служити туласі та іншим священним деревам

In the Skanda Purāṇa there is a statement praising the tulasī tree as follows: “Let me offer my respectful obeisances unto the tulasī tree, which can immediately vanquish volumes of sinful activities. Simply by seeing or touching this tree one can become relieved from all distresses and diseases. Simply by offering obeisances to and pouring water on the tulasī tree, one can become freed from the fear of being sent to the court of Yamarāja [the king of death, who punishes the sinful]. If someone sows a tulasī tree somewhere, certainly he becomes devoted to Lord Kṛṣṇa. And when the tulasī leaves are offered in devotion at the lotus feet of Kṛṣṇa, there is the full development of love of Godhead.”

«Сканда Пурана» підносить хвалу священному деревцю туласі. Там сказано: «Я складаю шанобливі поклони деревцю туласі, яке може негайно очистити нас від усіх незліченних гріхів. Навіть якщо просто дивитись на туласі чи торкатись до неї, це звільнює від усіх страждань та хвороб. Якщо кланятися туласі та поливати її, можна бути певними, що нам ніколи не доведеться стати перед судом Ямараджі [повелителя смерти, що карає грішників]. Той, хто посадив десь туласі, неодмінно стане відданим Господа Крішни. А коли листочки туласі з любов’ю пропонують лотосовим стопам Крішни, це служить виявом довершеної любови до Бога».

In India all Hindus, even those not belonging to the Vaiṣṇava group, take special care of the tulasī tree. Even in great cities where it is very difficult to keep a tulasī tree, people are to be found very carefully keeping this plant. They water it and offer obeisances to it, because worship of the tulasī tree is very important in devotional service.

В Індії усі індуси, навіть якщо вони не вайшнави, радо дбають про туласі. Люди дбайливо вирощують туласі навіть у великих містах, дарма що тримати там туласі вельми складно. Вони поливають і вшановують це священне деревце, бо знають, що поклонятися туласі є дуже важливою складовою відданого служіння.

In the Skanda Purāṇa there is another statement about tulasī as follows: “Tulasī is auspicious in all respects. Simply by seeing, simply by touching, simply by remembering, simply by praying to, simply by bowing before, simply by hearing about or simply by sowing this tree, there is always auspiciousness. Anyone who comes in touch with the tulasī tree in the above-mentioned ways lives eternally in the Vaikuṇṭha world.”

У «Сканда Пурані» є ще таке свідоцтво щодо туласі: «Туласі є сприятливою всіма сторонами. Просто дивитися на неї, просто торкатися, просто згадувати її, молитися їй чи кланятися їй, слухати про неї або посадити це деревце — усе це надзвичайно сприятливе. Кожний, хто має з туласі якісь з вищезгаданих стосунків, вічно живе у світі Вайкунтги».