Skip to main content

CHAPTER ONE

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Characteristics of Pure Devotional Service

Відмітні риси чистого відданого служіння

In Śrīmad-Bhāgavatam, Third Canto, twenty-ninth chapter, verses 12 and 13, Śrīla Kapiladeva, while instructing His mother, has given the following characteristics of pure devotional service: “My dear mother, those who are My pure devotees, and who have no desire for material benefit or philosophical speculation, have their minds so much engaged in My service that they are never interested in asking Me for anything – except to be engaged in that service. They do not even beg to live in My abode with Me.”

У Десятій пісні « Шрімад - Бгаґаватам » ( 29.12 – 13 ) Шріла Капіладева, повчаючи свою матір, змальовує відмітні риси чистого відданого служіння так: «Люба мамо! Ті, хто з чистою відданістю служать Мені, не прагнучи матеріальної вигоди і не цікавлячись умоглядними філософськими роздумами, так заглибили свій розум у служіння Мені, що і на мислях не мають прохати в Мене чогось, крім як бути заглибленими у це служіння. Вони не прагнуть навіть жити разом зі Мною у Моїй обителі».

There are five kinds of liberation, namely, to become one with the Lord, to live with the Supreme Lord on the same planet, to have the same features as the Lord, to enjoy the same opulences as the Lord and to live as a companion of the Lord. A devotee, what to speak of rejecting material sense gratification, does not even want any of the five kinds of liberation. He is satisfied simply by discharging loving service to the Lord. That is the characteristic of pure devotion.

Існує п’ять різновидів звільнення, а саме: стати єдиним з Верховним Господом, жити на одній з Ним планеті, мати зовнішність як у Господа, втішатися тими ж багатствами, що й Господь , і жити у товаристві Господа . Але відданий не хоче жодного з цих різновидів звільнення, а за матеріальну втіху не варто й згадувати. Він просто з любов’ю служить Господу і тим задоволений. Така є властивість чистої відданости.

In the above statement by Kapiladeva from Śrīmad-Bhāgavatam, the actual position of a pure devotee is described, and the primary characteristics of devotional service are also defined. Further characteristics of devotional service are described by Rūpa Gosvāmī with evidences from different scriptures. He states that there are six characteristics of pure devotional service, which are as follows:

У вищезгаданих повчаннях із «Шрімад-Бгаґаватам» Капіладева змальовує справжнє становище чистого відданого, а також визначає головні риси відданого служіння. Дальший опис відмітних рис відданого служіння, що його робить Рупа Ґосвамі, ґрунтується на свідченнях з різних священних писань. Рупа Ґосвамі стверджує, що чисте віддане служіння має шість відмітних рис. Вони такі:

1.  Pure devotional service brings immediate relief from all kinds of material distress.

1)чисте віддане служіння негайно тамує усі матеріальні страждання;

2.  Pure devotional service is the beginning of all auspiciousness.

2)чисте віддане служіння є закладиною усього сприятливого;

3.  Pure devotional service automatically puts one in transcendental pleasure.

3)чисте віддане служіння саме по собі дарує трансцендентне блаженство;

4.  Pure devotional service is rarely achieved.

4)досягнути чисто го відданого служіння дається дуже рідко;

5.  Those in pure devotional service deride even the conception of liberation.

5)для тих, хто виконує чисте віддане служіння, навіть звільнення нічого не варте;

6.  Pure devotional service is the only means to attract Kṛṣṇa.

6)чисте віддане служіння — це єдиний засіб, що дає змогу привабити Крішну.

Kṛṣṇa is all-attractive, but pure devotional service attracts even Him. This means that pure devotional service is even transcendentally stronger than Kṛṣṇa Himself, because it is Kṛṣṇa’s internal potency.

Крішна є всепривабливий, але чисте віддане служіння приваблює навіть Його Самого. Це означає, що чисте віддане служіння трансцендентно могутніше за Самого Крішну, тому що воно — це внутрішня енерґія Крішни.

RELIEF FROM MATERIAL DISTRESS

Тамування матеріальних страждань

In Bhagavad-gītā, the Lord says that one should surrender unto Him, giving up all other engagements. The Lord also gives His word there that He will protect surrendered souls from the reactions of all sinful activities. Śrīla Rūpa Gosvāmī says that the distresses from sinful activities are due both to the sins themselves and to sins committed in our past lives. Generally, one commits sinful activities due to ignorance. But ignorance is no excuse for evading the reaction – sinful activities. Sinful activities are of two kinds: those that are mature and those that are not mature. The sinful activities for which we are suffering at the present moment are called mature. The many sinful activities stored within us for which we have not yet suffered are considered immature. For example, a man may have committed criminal acts but not yet been arrested for them. Now, as soon as he is detected, arrest is awaiting him. Similarly, for some of our sinful activities we are awaiting distresses in the future, and for others, which are mature, we are suffering at the present moment.

У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що людина повинна віддатися Йому, а все інше відкинути. Там-таки Господь також обіцяє, що захистить душі, які віддалися Йому, від усіх наслідків їхньої гріховної діяльности. Шріла Рупа Ґосвамі каже, що страждання через гріховну діяльність приходять внаслідку як наших теперішніх гріхів, так і гріхів, вчинених у минулих життях. Здебільшого ми чинимо гріховно через невігластво. Але незнання не виправдання, що дозволить уникнути наслідків, тобто дальшої гріховної діяльности. Гріховні дії бувають двох різновидів: дозрілі й ті, що ще не визріли. Дозрілі гріховні дії — це ті, через які ми страждаємо тепер. Численні наслідки гріховних дій, які ми заховуємо всередині себе і за які ми ще не відстраждали, вважають за недозрілі. Наприклад, людину, що вчинила злочин, можуть не заарештувати одразу. Але тільки-но її викрито, ув’язнення їй не уникнути. Так само, за деякі з наших гріховних дій на нас чекає страждати в майбутньому, тимчасом як за інші, що вже дозріли, ми страждаємо нині.

In this way there is a chain of sinful activities and their concomitant distresses, and the conditioned soul is suffering life after life due to these sins. He is suffering in the present life the results of sinful activities from his past life, and he is meanwhile creating further sufferings for his future life. Mature sinful activities are exhibited if one is suffering from some chronic disease, if one is suffering from some legal implication, if one is born in a low and degraded family or if one is uneducated or very ugly.

Так утворюється ланцюг гріховних вчинків та супутніх їм страждань, і через свої гріхи зумовлена душа страждає життя у життя. В теперішньому житті вона пожинає плоди гріховної діяльности свого минулого життя й водночас створює майбутні страждання — на наступне життя. Наочним прикладом дозрілих гріховних вчинків людини є її страждання від хронічних хвороб, страждання через судову справу, що проти неї порушено, через народження у низькій чи здеґрадованій родині, неосвіченість або потворність.

There are many results of past sinful activities for which we are suffering at the present moment, and we may be suffering in the future due to our present sinful activities. But all of these reactions to sinful deeds can immediately be stopped if we take to Kṛṣṇa consciousness. As evidence for this, Rūpa Gosvāmī quotes from Śrīmad-Bhāgavatam, Eleventh Canto, fourteenth chapter, verse 19. This verse is in connection with Lord Kṛṣṇa’s instruction to Uddhava, where He says, “My dear Uddhava, devotional service unto Me is just like a blazing fire, which can burn into ashes unlimited fuel supplied to it.” The purport is that as the blazing fire can burn any amount of fuel to ashes, so devotional service to the Lord in Kṛṣṇa consciousness can burn up all the fuel of sinful activities. For example, in the Gītā Arjuna thought that fighting was a sinful activity, but Kṛṣṇa engaged him on the battlefield under His order, and so the fighting became devotional service. Therefore, Arjuna was not subjected to any sinful reaction.

Наші теперішні страждання зумовлені численними наслідками нашої колишньої гріховної діяльности, а в майбутньому ми страждатимем через гріхи, які чинимо тепер. Проте зупинити дію наслідків гріховних вчинків можна — якщо вдатися до свідомости Крішни. На свідчення цього Рупа Ґосвамі цитує Одинадцяту пісню «Шрімад-Бгаґаватам» (14.19). Цей вірш стосується повчань Господа Крішни Уддгаві. Господь каже: «Любий Уддгаво! Віддане служіння Мені — наче жарке полум’я, що спалює на попіл хоч скільки палива». Отже, як вогонь спалює дощенту будь-яку кількість палива, так і віддане служіння Господу в свідомості Крішни на силі спалити дощенту паливо усіх гріховних вчинків. Згадаймо «Ґіту»: Арджуна вирішив, що битися у війні буде для нього гріхом, але він бився на полі бою з наказу Крішни, і через те його участь у битві стала відданим служінням. А раз так, то Арджуна впливові наслідків гріховних дій у тій битві не влягав.

Śrīla Rūpa Gosvāmī quotes another verse from the Third Canto of Śrīmad-Bhāgavatam, thirty-third chapter, verse 6, in which Devahūti addresses her son, Kapiladeva, and says, “My dear Lord, there are nine different kinds of devotional service, beginning with hearing and chanting. Anyone who hears about Your pastimes, who chants about Your glories, who offers You obeisances, who thinks of You and, in this way, executes any of the nine kinds of devotional service – even if he is born in a family of dog-eaters [the lowest grade of mankind] – becomes immediately qualified to perform sacrifices.” As such, how is it possible that anyone actually engaged in devotional service in full Kṛṣṇa consciousness has not become purified? It is not possible. One who is engaged in Kṛṣṇa consciousness and devotional service has without doubt become freed from all contaminations of material sinful activities. Devotional service therefore has the power to actually nullify all kinds of reactions to sinful deeds. A devotee is nevertheless always alert not to commit any sinful activities; this is his specific qualification as a devotee. Thus Śrīmad-Bhāgavatam states that by performing devotional service a person who was born even in a family of dog-eaters may become eligible to take part in the performance of the ritualistic ceremonies recommended in the Vedas. It is implicit in this statement that a person born into a family of dog-eaters is generally not fit for performing yajña, or sacrifice. The priestly caste in charge of performing these ritualistic ceremonies recommended in the Vedas is called the brāhmaṇa order. Unless one is a brāhmaṇa, he cannot perform these ceremonies.

Шріла Рупа Ґосвамі Прабгупада наводить ще одну цитату з «Шрімад-Бгаґаватам» (3.33.6), у якій Девахуті, звертаючись до свого сина Капіладеви, каже: «Любий Господи! Існує дев’ять різновидів відданого служіння, і перші з них — це слухати й оспівувати. Кожний, хто слухає про Твої розваги, хто оспівує Твою славу, вшановує Тебе, схиляючись перед Тобою, і так виконує якийсь з дев’яти різновидів відданого служіння, стає гідний відправляти жертвопринесення, навіть якщо він народився в родині собакоїдів [найнижчих із людей]». Тож чи зможна то річ, щоб людина, яка дійсно присвятила себе на віддане служіння і повністю перебуває у свідомості Крішни, не очистилась? Ні, це неможливо. Отож немає ніякого сумніву в тому, що той, хто з відданістю служить Господу в свідомості Крішни, вже повністю очистився від скверни матеріальної гріховної діяльности. Отже, віддане служіння має силу спалити всі наслідки гріховних вчинків людини, хоч би в якому стані ті наслідки перебували. Проте відданий завжди пильнує, щоб не зробити якогось гріховного вчинку, і це — відмітна риса відданого. Тобто «Шрімад-Бгаґаватам» запевняє, що, виконуючи віддане служіння, навіть виходець з родини собакоїдів стає гідний брати участь в обрядових відправах, на які вказують Веди. З даного твердження неважко зрозуміти, що вихідці з родин собакоїдів взагалі не годні виконувати яґ’ї, тобто жертвопринесення. Існує особлива каста священиків, що відповідають за проведення ритуальних обрядів, які рекомендовані у Ведах. Це — брахмани. Якщо людина не є брахманою, відправляти такі обряди вона не може.

A person is born in a brāhmaṇa family or in a family of dog-eaters due to his past activities. If a person is born in a family of dog-eaters it means that his past activities were all sinful. But if even such a person takes to the path of devotional service and begins to chant the holy names of the Lord – Hare Kṛṣṇa, Hare Kṛṣṇa, Kṛṣṇa Kṛṣṇa, Hare Hare/ Hare Rāma, Hare Rāma, Rāma Rāma, Hare Hare – he is at once fit to perform the ritualistic ceremonies. This means that his sinful reactions have immediately become neutralized.

Народжується людина у брахманічній сім’ї чи у сім’ї собакоїдів, залежить від її минулої діяльности. Народження у сім’ї собакоїдів свідчить, що у минулому людина жила гріховно. Але якщо навіть така людина стає на шлях відданого служіння і починає оспівувати святі імена Господа — Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, вона робиться гідною відправляти ведичні обряди. Це означає, що наслідки її гріховних дій зведено внівець.

It is stated in the Padma Purāṇa that there are four kinds of effects due to sinful activities, which are listed as follows: (1) the effect that is not yet fructified, (2) the effect that is lying as seed, (3) the effect that is already mature and (4) the effect that is almost mature. It is also stated that all these four effects become immediately vanquished for those who surrender unto the Supreme Personality of Godhead, Viṣṇu, and become engaged in His devotional service in full Kṛṣṇa consciousness.

У «Падма Пурані» сказано, що є чотири різновиди наслідків гріховних дій. Ось їхній перелік: 1)наслідки, які ще не плодоносили; 2)наслідки, що перебувають у формі зародку; 3)наслідки, що вже дозріли; 4)наслідки, що майже дозріли. Також сказано, що для тих, хто віддався Верховному Богові-Особі, Вішну, і почав з відданістю служити Йому у повноті свідомости Крішни, наслідки гріховних дій всіх чотирьох різновидів припиняють існувати.

Those effects described as “almost mature” refer to the distress from which one is suffering at present, and the effects “lying as seed” are in the core of the heart, where there is a certain stock of sinful desires which are like seeds. The Sanskrit word kūṭam means that they are almost ready to produce the seed, or the effect of the seed. “An immature effect” refers to the case where the seedling has not begun. From this statement of Padma Purāṇa it is understood that material contamination is very subtle. Its beginning, its fruition and results, and how one suffers such results in the form of distress, are part of a great chain. When one catches some disease, it is often very difficult to ascertain the cause of the disease, where it originated and how it is maturing. The suffering of a disease, however, does not appear all of a sudden. It actually takes time. And as in the medical field, for precaution’s sake, the doctor injects a vaccination to prevent the growing of contamination, the practical injection to stop all the fructifications of the seeds of our sinful activities is simply engagement in Kṛṣṇa consciousness.

Наслідки, що описані як «майже дозрілі», стосуються до страждань, яких ми вже зазнаємо, а наслідки, що «перебувають у зародковому стані», — це ті, які лежать в глибині серця разом з певним запасом гріховних бажань. Санскритське слово кутам означає, що вони майже готові утворити зародок, тобто дати наслідок. «Недозрілі наслідки», які ще не виявили себе, — їхнє сім’я ще не дало проросту . Із цього твердження « Падма Пурани» стає зрозумілим, що матеріальна скверна є річ дуже тонка. Те, як вона починає вкривати людину, як захоплює її цілковито і які наслідки це дає, а також те, як ці наслідки впливають на неї, змушуючи страждати, є ланками одного довгого ланцюга. Коли людина підхоплює якусь хворобу, здебільшого дуже важко визначити, яка причина цієї хвороби, як відбулося зараження та як хвороба протікає. Однак страждання, що її супроводжують, не з’являються зненацька. На це потрібний певний час. Коли лікар знає засоби запобігти зараженню організму, він вводить запобіжну вакцину — а безпосередня діяльність у свідомості Крішни є дійовою вакциною, яка зупиняє плодоношення насінин гріховних вчинків.

In this connection, Śukadeva Gosvāmī speaks in the Sixth Canto of Śrīmad-Bhāgavatam, second chapter, verse 17, about the story of Ajāmila, who began life as a fine and dutiful brāhmaṇa but who in his young manhood became wholly corrupted by a prostitute. At the end of his wicked life, just by calling the name “Nārāyaṇa [Kṛṣṇa],” he was saved despite so much sin. Śukadeva points out that austerity, charity and the performance of ritualistic ceremonies for counteracting sinful activities are recommended processes, but that by performing them one cannot remove the sinful desire-seed from the heart, as was the case with Ajāmila in his youth. This sinful desire-seed can be removed only by achieving Kṛṣṇa consciousness. And this can be accomplished very easily by chanting the mahā-mantra, or Hare Kṛṣṇa mantra, as recommended by Śrī Caitanya Mahāprabhu. In other words, unless one adopts the path of devotional service, he cannot be one-hundred-percent clean from all the reactions of sinful activities.

У зв’язку з цим важливими є слова Шукадеви Ґосвамі з його оповіді про життя Аджаміли, що її наведено у Шостій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (2.17). Аджаміла ріс доброчесним хлопчиком-брахманою, але молодим цілком деґрадував через зв’язок з повією. Наостанку свого нечестивого життя цей грішник просто вигукнув «Нараяна» [одне з імен Крішни] і завдяки тому був врятований від пекла. Шукадева звертає увагу на таке: протидією на гріховну діяльність є аскетизм, доброчинна діяльність та виконання обрядів, однак усі ці засоби неспроможні знищити в серці насінин гріховних бажань, про що і свідчить історія життя Аджаміли за його молодости. Ці насінини гріховних бажань можна знищити єдино за допомогою свідомости Крішни, і досягти цього легко: треба просто, як це радить Шрі Чайтан’я Махапрабгу, оспівувати маха-мантру, тобто мантру Харе Крішна. Іншими словами, якщо людина не стала на шлях відданого служіння, їй дарма сподіватись цілковито очиститись від усіх наслідків своєї гріховної діяльности.

By performing Vedic ritualistic activities, by giving money in charity and by undergoing austerity, one can temporarily become free from the reactions of sinful activities, but at the next moment he must again become engaged in sinful activities. For example, a person suffering from venereal disease on account of excessive indulgence in sex life has to undergo some severe pain in medical treatment, and he is then cured for the time being. But because he has not been able to remove the sex desire from his heart, he must again indulge in the same thing and become a victim of the same disease. So medical treatment may give temporary relief from the distress of such venereal disease, but unless one is trained to understand that sex life is abominable, it is impossible to be saved from such repeated distress. Similarly, the ritualistic performances, charity and austerity that are recommended in the Vedas may temporarily stop one from acting in sinful ways, but as long as the heart is not clear, one will have to repeat sinful activities again and again.

Виконуючи ведичну ритуальну діяльність, роздаючи милостиню та вдаючись до суворих аскез, людина може на якийсь час звільнитися від наслідків своїх гріховних вчинків, однак за якийсь час вир гріховної діяльности знову засмоктує її. Так людина, що, не знавши стриму у статевій втісі, захворіла на венеричну хворобу, мусить лікуватися за допомогою досить неприємних процедур і завдяки їм на якийсь час виліковується. Проте викорінити з серця бажання насолоджуватися сексом вона не здатна, а тому знову робить те саме і зрештою знову захворює. Отже, медичні лікувальні засоби можуть тимчасово потамувати страждання, які викликає венерична хвороба, але доки людина не навчиться розуміти огидливість безладного статевого життя, доти вона буде змушена далі і далі страждати. Подібно до цього ритуальні відправи, доброчинна діяльність та аскези, що їх радять Веди, можуть тимчасово утримати людину від гріховного способу життя, але доки її серце не очищене, вона буде змушена знову й знову діяти гріховно.

Another example given in Śrīmad-Bhāgavatam concerns the elephant who enters into a lake and takes a bath very seriously, cleansing his body thoroughly. Then as soon as he comes onto shore he again takes some dust from the earth and throws it over his body. Similarly, a person who is not trained in Kṛṣṇa consciousness cannot become completely free from the desire for sinful activities. Neither the yoga process nor philosophical speculations nor fruitive activities can save one from the seeds of sinful desires. Only by being engaged in devotional service can this be done.

У «Шрімад-Бгаґаватам» наведено ще один приклад — із слоном. Слон заходить у озеро й старанно миється, ретельно очищуючись від бруду, але, щойно вийшовши на берег, набирає пороху і обсипається ним. Те саме і з людиною, яку не виховано в свідомості Крішни: вона не може остаточно позбутися бажання діяти гріховно. Ні йоґа, ні філософські роздуми, ні кармічна діяльність не на силі очистити від гріховних бажань. Зробити це можна тільки заглибившись у віддане служіння.

There is another evidence in the Fourth Canto of Śrīmad-Bhāgavatam, twenty-second chapter, verse 39, wherein Sanat-kumāra says, “My dear King, the false ego of a human being is so strong that it keeps him in material existence as if tied up by a strong rope. Only the devotees can cut off the knot of this strong rope very easily by engaging themselves in Kṛṣṇa consciousness. Others, who are not in Kṛṣṇa consciousness but who are trying to become great mystics or great ritual performers, cannot advance like the devotees. Therefore, it is the duty of everyone to engage himself in the activities of Kṛṣṇa consciousness in order to be freed from the tight knot of false ego and engagement in material activities.”

У Четвертій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (39.22) є інше свідчення. Санат-кумара каже: «Любий царю! Оманне его людини таке могутнє, що тримає її в матеріальному світі наче туго зв’язану міцною линвою. Розірвати вузли цієї линви приступно тільки відданим, бо вони присвятили себе на діяльність у свідомості Крішни. Для інших, тих, хто не перебуває в свідомості Крішни, а намагається натомість стати великими містиками чи видатними виконавцями усталених обрядів, зробити такий поступ, який роблять віддані, неприступно. Отже, обов’язком кожної людини є вдатися до діяльности в свідомості Крішни і так розплутати тугий вузол оманного его та матеріальної діяльности».

This tight knot of false ego is due to ignorance. As long as one is ignorant about his identity, he is sure to act wrongly and thereby become entangled in material contamination. This ignorance of factual knowledge can also be dissipated by Kṛṣṇa consciousness, as is confirmed in the Padma Purāṇa as follows: “Pure devotional service in Kṛṣṇa consciousness is the highest enlightenment, and when such enlightenment is there, it is just like a blazing forest fire, killing all the inauspicious snakes of desire.” The example is being given in this connection that when there is a forest fire the extensive blazing automatically kills all the snakes in the forest. There are many, many snakes on the ground of the forest, and when a fire takes place, it burns the dried foliage and the snakes are immediately attacked. Animals who have four legs can flee from the fire or can at least try to flee, but the snakes are immediately killed. Similarly, the blazing fire of Kṛṣṇa consciousness is so strong that the snakes of ignorance are immediately killed.

Цей тугий вузол оманного его затягується через невігластво. Доки ми не усвідомлюємо своєї істинної сутности, ми приречені діяти неправильно і чимдалі сильніш покриваємось матеріальною скверною. Але свідомість Крішни може розвіяти це невігластво, давши справжнє знання, як про те сказано у «Падма Пурані » : « Чисте віддане служіння в свідомості Крішни — це найвище просвітлення, і від того просвітлення в нашому серці наче схоплюється лісова пожежа, у полум’ї якої згоряють усі змії несприятливих бажань». Тут маємо порівняння з лісовою пожежею, нестерпний жар якої винищує усіх змій у лісі. У лісі повзає безліч змій, і коли спалахує пожежа і сухе листя на землі займається, зміям порятунку немає. Чотириногі тварини ще можуть втекти чи принаймні спробувати зробити це, але змії гинуть одразу. Яскраве полум’я свідомости Крішни — як та лісова пожежа: воно таке потужне, що всі змії невігластва одразу гинуть.

KṚṢṆA CONSCIOUSNESS IS ALL-AUSPICIOUS

Свідомість Крішни є сприятлива всіма сторонами

Śrīla Rūpa Gosvāmī has given a definition of auspiciousness. He says that actual auspiciousness means welfare activities for all the people of the world. At the present moment groups of people are engaged in welfare activities in terms of society, community or nation. There is even an attempt in the form of the United Nations for world-help activity. But due to the shortcomings of limited national activities, such a general mass welfare program for the whole world is not practically possible. The Kṛṣṇa consciousness movement, however, is so nice that it can render the highest benefit to the entire human race. Everyone can be attracted by this movement, and everyone can feel the result. Therefore, Rūpa Gosvāmī and other learned scholars agree that a broad propaganda program for the Kṛṣṇa consciousness movement of devotional service all over the world is the highest humanitarian welfare activity.

Шріла Рупа Ґосвамі подає визначення сприятливости. Він каже, що справді сприятливою є діяльність задля щастя всіх людей у світі. Можна бачити, що нині є люди, які діють доброчинно, як на погляд суспільства, певної громади чи нації. Зроблено навіть спробу допомогти світові через Об’єднані Нації. Але внаслідок того, що обмежена сферою національних інтересів діяльність неодмінно має численні вади, всеохопна програма поліпшення добробуту людей усього світу практично нездійсненна. Рух свідомости Крішни, проте, поістині чудовий: через нього в світ може прийти найвище добро. Кожного може привабити цей рух, і так само кожний може дізнати його сприятливого впливу. Тому Рупа Ґосвамі та інші обізнані вчені східні в тому, що широке поширення по світі Руху свідомости Крішни, тобто практики відданого служіння, є найвищою добродійною діяльністю задля щастя усього людства.

How the Kṛṣṇa consciousness movement can attract the attention of the whole world and how each and every man can feel pleasure in this Kṛṣṇa consciousness is stated in the Padma Purāṇa as follows: “A person who is engaged in devotional service in full Kṛṣṇa consciousness is to be understood to be doing the best service to the whole world and to be pleasing everyone in the world. In addition to human society, he is pleasing even the trees and animals, because they also become attracted by such a movement.” A practical example of this was shown by Lord Caitanya when He was traveling through the forests of Jhārikhaṇḍa in central India for spreading His saṅkīrtana movement. The tigers, the elephants, the deer and all the other wild animals joined Him and were participating, in their own ways, by dancing and chanting Hare Kṛṣṇa.

Дальша цитата з «Падма Пурани» може послужити доказом на силу того, що Рух свідомости Крішни здатний привернути увагу всього світу і що відчути задоволення від свідомости Крішни можуть усі й кожен: «Слід зрозуміти, що той, хто виконує віддане служіння, хто повністю занурений у свідомість Крішни, здійснює найвище служіння для добра усього світу та на вдоволення кожного. І він догоджає не тільки людям — він догоджає навіть деревам і тваринам, бо й вони приваблюються до свідомости Крішни » . Як це може бути , видно з діяльности Господа Чайтан’ї. Коли Він подорожував крізь ліс Джгарікганду у центральній Індії з місією поширення Свого руху санкіртани, тигри, слони, олені й усі інші дикі тварини кожне як могло танцювали й співали «Харе Крішна» разом з Ним.

Furthermore, a person engaged in Kṛṣṇa consciousness, acting in devotional service, can develop all the good qualities that are generally found in the demigods. It is said by Śukadeva Gosvāmī in the Fifth Canto of Śrīmad-Bhāgavatam, eighteenth chapter, verse 12, “My dear King, persons who have unflinching faith in Kṛṣṇa and are without any duplicity can develop all the good qualities of the demigods. On account of a devotee’s high grade of Kṛṣṇa consciousness, even the demigods like to live with him, and therefore it can be understood that the qualities of the demigods have developed within his body.”

Крім того людина, що перебуває в свідомості Крішни і виконує віддане служіння, має змогу розвинути в собі усі добрі якості, що, як правило, притаманні півбогам. Шукадева Ґосвамі каже у П’ятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (12.18): «Дорогий царю! Ті, хто має непохитну віру в Крішну й перебуває поза будь-якою двоїстістю, можуть розвинути в собі усі добрі якості півбогів. А що відданий перебуває на високому рівні свідомости Крішни, то навіть півбоги шукають нагоди бути в його товаристві, а звідси можна зрозуміти, що в його тілі виявляються всі ознаки якостей, которі притаманні півбогам».

On the other hand, a person who is not in Kṛṣṇa consciousness has no good qualities. He may be highly educated from the academic point of view, but in the actual field of his activities he can be seen to be baser than the animals. Even though a person is highly educated academically, if he cannot go beyond the sphere of mental activities then he is sure to perform only material activities and thus remain impure. There are so many persons in the modern world who have been highly educated in the materialistic universities, but it is seen that they cannot take up the movement of Kṛṣṇa consciousness and develop the high qualities of the demigods.

З іншого боку, ті, хто не є свідомий Крішни, добрих якостей не мають. Людина може бути високоосвіченою з академічного погляду, але з огляду на її повсякденну діяльність можна висновити, що насправді її рівень не вищий за рівень тварин. Хоч би яка високоосвічена була людина за матеріальними уявленнями, вона, якщо не здолає вийти за межі розумової діяльности, буде змушена діяти на матеріальному рівні і так лишатиметься нечистою. Нині вищої освіти в світських університетах набувають мільйони, але ці освічені люди не здатні прийняти свідомість Крішни й розвинути високі якості півбогів.

For example, a Kṛṣṇa conscious boy, even if he is not very well educated by the university standard, can immediately give up all illicit sex life, gambling, meat-eating and intoxication, whereas those who are not in Kṛṣṇa consciousness, although very highly educated, are often drunkards, meat-eaters, sex mongers and gamblers. These are practical proofs of how a Kṛṣṇa conscious person becomes highly developed in good qualities, whereas a person who is not in Kṛṣṇa consciousness cannot do so. We experience that even a young boy in Kṛṣṇa consciousness is unattached to cinemas, nightclubs, naked dance shows, restaurants, liquor shops, etc. He becomes completely freed. He saves his valuable time from being extravagantly spent in the way of smoking, drinking, attending the theater and dancing.

Наприклад, у свідомості Крішни юнак, хай і не дуже освічений, тобто без університетського диплому, враз відмовляється від незаконного статевого життя, азартних ігор, облишає їсти м’ясо й вживати дурманні засоби, а тимчасом люди, які не перебувають у свідомості Крішни, хай навіть і високоосвічені, часто є п’яницями, ласими до м’яса, жінок та азартних ігор. Це — наочне свідчення того, що свідома Крішни людина до найвищої міри розвиває в собі добрі якості, тоді як той, хто не перебуває в свідомості Крішни, тих якостей не розвиває. Ми бачимо, що в свідомості Крішни навіть юнаків та дівчат не ваблять кінотеатри, нічні бари, вистави з роздяганням, ресторани, винні крамниці тощо. Вони стають цілковито вільними і не марнують свого дорогоцінного часу на цигарки, вино, театр та танці.

One who is not in Kṛṣṇa consciousness usually cannot sit silently even for half an hour. The yoga system teaches that if you become silent you will realize that you are God. This system may be all right for materialistic persons, but how long will they be able to keep themselves silent? Artificially, they may sit down for so-called meditation, but immediately after their yogic performance they will engage themselves again in such activities as illicit sex life, gambling, meat-eating and many other nonsensical things. But a Kṛṣṇa conscious person gradually elevates himself without endeavoring for this so-called silent meditation. Simply because he is engaged in Kṛṣṇa consciousness he automatically gives up all this nonsense and develops a high character. One develops the highest character by becoming a pure devotee of Kṛṣṇa. The conclusion is that no one can truly have any good qualities if he is lacking Kṛṣṇa consciousness.

Звичайно далека від свідомости Крішни людина не може всидіти на місці навіть півгодини. Певна система йоґи вчить, що варто людині відчути в собі тишу, вона зрозуміє, що вона — Бог. Можливо, матеріалістам такий метод підходить, але впродовж якого часу їм вдасться перебувати у тиші? Вони можуть штучно змусити себе увійти у так звану медитацію, але щойно сеанс такої медитації закінчено, вони знову повертаються до старого — незаконного статевого життя, різного роду азартних ігор, далі їдять м’ясо і роблять багато інших безглуздих речей. Натомість у свідомості Крішни людина мало-помалу робить поступ, не обтяжуючи себе так званою мовчазною медитацією. Просто заглибившись у свідомість Крішни, вона самохіть облишає таку безглузду діяльність і розвиває у собі піднесені якості. Ці піднесені якості розвиваються у того, хто стає чистим відданим Крішни. Висновок сказаному такий: без свідомости Крішни людина навряд чи може мати по-справжньому добрі якості.

HAPPINESS IN KṚṢṆA CONSCIOUSNESS

Щастя в свідомості Крішни

Śrīla Rūpa Gosvāmī has analyzed the different sources of happiness. He has divided happiness into three categories, which are (1) happiness derived from material enjoyment, (2) happiness derived by identifying oneself with the Supreme Brahman and (3) happiness derived from Kṛṣṇa consciousness.

Шріла Рупа Ґосвамі, проаналізувавши різні джерела щастя, поділив його на такі три категорії: 1)щастя, що його дає матеріальна втіха; 2)щастя, що його дає ототожнення з Верховним Брахманом; 3)щастя, яке можна відчути в свідомості Крішни.

In the tantra-śāstra Lord Śiva speaks to his wife, Satī, in this way: “My dear wife, a person who has surrendered himself at the lotus feet of Govinda and who has thus developed pure Kṛṣṇa consciousness can be very easily awarded all the perfections desired by the impersonalists; and beyond this, he can enjoy the happiness achieved by the pure devotees.”

У тантра-шастрі Господь Шіва каже своїй дружині Саті: «Моя люба дружино! Той, хто віддався лотосовим стопам Ґовінди і відтак розвинув у собі чисту свідомість Крішни, залегке розвиває всі досконалості, яких тільки прагнуть імперсоналісти, і над усе він ще насолоджується щастям, звідати яке приступно лише чистим відданим».

Happiness derived from pure devotional service is the highest, because it is eternal. The happiness derived from material perfection or understanding oneself to be Brahman is inferior because it is temporary. There is no preventing one’s falling down from material happiness, and there is even every chance of falling down from the spiritual happiness derived by identifying oneself with the impersonal Brahman.

Щастя, якого дізнають на шляху відданого служіння, найвище, бо воно вічне. Щастя, здобуте через різного роду матеріальну досконалість або усвідомлення себе як Брахмана, — це щастя нижчого ґатунку, бо воно минуще. Не існує жодного засобу запобігти падінню з рівня, на якому дізнають матеріального щастя, причому завжди лишається загроза впасти навіть з рівня відчуття духовного щастя, якого досягають через ототожнення з безособистісним Брахманом.

It has been seen that great Māyāvādī (impersonalist) sannyāsīs – very highly educated and almost realized souls – may sometimes take to political activities or to social welfare activities. The reason is that they actually do not derive any ultimate transcendental happiness in the impersonal understanding and therefore must come down to the material platform and take to such mundane affairs. There are many instances, especially in India, where these Māyāvādī sannyāsīs descend to the material platform again. But a person who is fully in Kṛṣṇa consciousness will never return to any sort of material platform. However alluring and attracting they may be, he always knows that no material welfare activities can compare to the spiritual activity of Kṛṣṇa consciousness.

Відомо багато прикладів того, як визначні санн’ясі-майаваді (імперсоналісти) — високоосвічені особи, що майже сягнули рівня самоусвідомлення — беруться до політичної чи філантропічної діяльности. Причина цього в тому, що безособистісне усвідомлення не дає звідати смаку найвищого трансцендентного щастя, і тому вони змушені опускатися на матеріальний рівень і вдаватися до такої світської діяльности. Є багато прикладів, і насамперед в Індії, коли майаваді-санн’ясі знову сходили на рівень матеріальної діяльности. Натомість людина, що всім серцем перебуває в свідомості Крішни, ніколи не повертається на жодний з матеріальних рівнів. Відданий завжди знає, що ніяку матеріальну доброчинність, хоч би якою привабливою й спокусливою вона виглядала, не можна порівняти з духовною діяльністю в свідомості Крішни.

The mystic perfections achieved by actually successful yogīs are eight in number. Aṇimā-siddhi refers to the power by which one can become so small that he can enter into a stone. Modern scientific improvements also enable us to enter into stone, because they provide for excavating so many subways, penetrating the hills, etc. So aṇimā-siddhi, the mystic perfection of trying to enter into stone, has also been achieved by material science. Similarly, all of the yoga-siddhis, or perfections, are material arts. For example, in one yoga-siddhi there is development of the power to become so light that one can float in the air or on water. That is also being performed by modern scientists. They are flying in the air, they are floating on the surface of the water, and they are traveling under the water.

Містичної досконалости, що її набувають по-справжньому розвинуті йоґи, налічують вісім різновидів. Аніма-сіддгі — це здатність ставати крихітним, таким, що можна пройти навіть крізь камінь. Сучасні науково-технічні засоби також дозволяють нам робити це: ми вміємо рити тунелі для транспорту, просвердлювати гори тощо. Отже, аніма-сіддгі, або різновиду досконалости, який дозволяє входити у камінь, матеріальна наука також досягла. Так само всі інші йоґа-сіддгі, або різновиди містичної досконалости, являють собою матеріальні мистецтва. Наприклад, є різновид йоґа-сіддгі, який розвиває здатність ставати надзвичайно легким, так що людина може ширяти у повітрі або ходити по воді. Сучасні вчені також досягли цього. Вони літають у повітрі, пересуваються поверхнею води і подорожують глибоко під водою.

After comparing all these mystic yoga-siddhis to materialistic perfections, we find that the materialistic scientists try for the same perfections. So actually there is no difference between mystic perfection and materialistic perfection. A German scholar once said that the so-called yoga perfections had already been achieved by the modern scientists, and so he was not concerned with them. He intelligently went to India to learn how he could understand his eternal relationship with the Supreme Lord by means of bhakti-yoga, devotional service.

Якщо порівняти всі ці містичні йоґа-сіддгі з матеріалістичними досягненнями, з’ясуємо, що вчені-матеріалісти прагнуть тих самих різновидів досконалости, що і йоґи. Отже, ніякої посутньої різниці між містичною і матеріалістичною досконалістю немає. Один німецький вчений колись зауважив, що сучасні науковці вже досягли тих так званих досконалостей у йозі, а тому ці досконалості йому геть нецікаві. Він, і це свідчить за його неабиякий інтелект, поїхав до Індії вчитися, як за допомогою бгакті-йоґи (відданого служіння) усвідомити свої вічні стосунки з Верховним Господом.

Of course, in the categories of mystic perfection there are certain processes that the material scientists have not yet been able to develop. For instance, a mystic yogī can enter into the sun planet simply by using the rays of the sunshine. This perfection is called laghimā. Similarly, a yogī can touch the moon with his finger. Though the modern astronauts go to the moon with the help of spaceships, they undergo many difficulties, whereas a person with mystic perfection can extend his hand and touch the moon with his finger. This siddhi is called prāpti, or acquisition. With this prāpti-siddhi, not only can the perfect mystic yogī touch the moon planet, but he can extend his hand anywhere and take whatever he likes. He may be sitting thousands of miles away from a certain place, and if he likes he can take fruit from a garden there. This is prāpti-siddhi.

Звичайно, серед різновидів містичної досконалости є такі, відтворити які вченим-матеріалістам поки що не під силу. Наприклад, йоґ-містик може увійти на планету Сонце по сонячному промені. Цей різновид досконалости називають лаґгіма. Деякі йоґи можуть торкнутися Місяця пальцем. Сучасні астронавти навчилися досягати Місяця за допомогою космічних кораблів, однак дається це з великим накладом праці, тимчасом як той, хто володіє містичною досконалістю, може просто простягнути руку і зараз торкнутися Місяця. Цю сіддгі називають прапті, або здобуття. За допомогою прапті-сіддгі досконалий йоґ-містик може не лише торкнутися Місяця — він може простягнути руку куди схоче й узяти все, що тільки забажає. Він може сидіти десь і на своє бажання зірвати плід із саду, що за тисячі кілометрів від того місця. Це — прапті-сіддгі.

The modern scientists have manufactured nuclear weapons with which they can destroy an insignificant part of this planet, but by the yoga-siddhi known as īśitā one can create and destroy an entire planet simply at will. Another perfection is called vaśitā, and by this perfection one can bring anyone under his control. This is a kind of hypnotism that is almost irresistible. Sometimes it is found that a yogī who may have attained a little perfection in this vaśitā mystic power comes out among the people and speaks all sorts of nonsense, controls their minds, exploits them, takes their money and then goes away.

Сучасні вчені створили ядерну зброю і можуть зруйнувати за її допомогою якусь незначну частину цієї планети — але йоґ за допомогою йоґа-сіддгі, що її названо ішіта, здатний своєю волею створити або знищити цілу планету. Інший різновид містичної досконалости, вашіта, дозволяє підкорити своїй владі будь-кого. Це свого роду володіння мистецтвом гіпнозу, і опиратися такому гіпнозу практично неможливо. Іноді бачимо, що якийсь йоґ, котрий, можливо, досягнув певної вправности у цьому різновиді містичної досконалости вашіта, виходить до людей, каже усілякі нісенітниці, оволодіває їхніми умами, використовує їх як хоче, а потім бере їхні гроші й зникає.

There is another mystic perfection, which is known as prākāmya (magic). By this prākāmya power one can achieve anything he likes. For example, one can make water enter into his eye and then again come out from within the eye. Simply by his will he can perform such wonderful activities.

Є ще один різновид містичної досконалости, він називається пракам’я (магія або чаклунство). Силою пракам’ї йоґ може робити все, що йому заманеться. Наприклад, він може примусити воду входити у його око, а потім виливатися звідти. Просто на своє бажання він може робити усілякі дива.

The highest perfection of mystic power is called kāmāvasāyitā. This is also magic, but whereas the prākāmya power acts to create wonderful effects within the scope of nature, kāmāvasāyitā permits one to contradict nature – in other words, to do the impossible. Of course, one can derive great amounts of temporary happiness by achieving such yogic materialistic perfections.

Різновидом містичної досконалости найвищого ступеня є камавасаїта. Це також магія, але якщо силою пракам’ї можна робити чуда в межах матеріальної природи, то камавасаїта дозволяє йоґу йти проти законів природи, тобто робити неможливе. Безумовно, йоґ, володіючи такою матеріальною йоґічною досконалістю, може впродовж якогось часу почуватися надзвичайно щасливим.

Foolishly, people who are enamored of the glimmer of modern materialistic advancement are thinking that the Kṛṣṇa consciousness movement is for less intelligent men. “I am better off being busy with my material comforts – maintaining a nice apartment, family and sex life.” These people do not know that at any moment they can be kicked out of their material situation. Due to ignorance, they do not know that real life is eternal. The temporary comforts of the body are not the goal of life, and it is due only to darkest ignorance that people become enamored of the glimmering advancement of material comforts. Śrīla Bhaktivinoda Ṭhākura has therefore said that the advancement of material knowledge renders a person more foolish, because it causes one to forget his real identity by its glimmer. This is doom for him, because this human form of life is meant for getting out of material contamination. By the advancement of material knowledge, people are becoming more and more entangled in material existence. They have no hope of being liberated from this catastrophe.

Люди, зачаровані мішурним блиском сучасного матеріалістичного проґресу , немудро вважають , що Рух свідомости Крішни призначений для людей не вельми розумово розвинутих. «Ліпше я дбатиму за матеріальні зручності — матиму вигідну квартиру, сім’ю та насолоджуватимусь статевим життям», — думають вони. Такі люди не розуміють, що їхньому зручному матеріальному становищу кожної миті може прийти край . Через своє невігластво вони не усвідомлюють , що справжнє життя — вічне. Тимчасові блага для тіла не є ціллю життя: то тільки через пітьму невігластва людей зачаровує мішурний блиск матеріальних досягнень. Щодо цього Шріла Бгактівінода Тгакура казав, що поступ матеріального знання отуплює людей, бо своїм мерехтінням він примушує їх забути свою істинну сутність, а це для людини — справжня згуба, бо насправді життя дане їй на те, щоб вирватися з лабетів матеріальної скверни. І що більший поступ у матеріальному розумінні робить людство, то сильніше заплутується воно в тенета матеріального існування, гублячи усіляку надію на порятунок зі свого нещасливого становища.

In the Hari-bhakti-sudhodaya it is stated that Prahlāda Mahārāja, a great devotee of the Lord, prayed to Nṛsiṁha-deva (the half-lion, half-man incarnation) as follows: “My dear Lord, I repeatedly pray unto Your lotus feet that I may simply be stronger in devotional service. I simply pray that my Kṛṣṇa consciousness may be more strong and steady, because happiness derived out of Kṛṣṇa consciousness and devotional service is so powerful that with it one can have all the other perfections of religiousness, economic development, sense gratification and even the attainment of liberation from material existence.”

У книзі «Харі-бгакті-судгодая» наведено молитву великого відданого, Прахлади Махараджі, до Господа Нрісімхадеви (втілення Господа у подобі напівлева-напівлюдини): «Знову й знову я молюся біля Твоїх лотосових стіп, мій Господи, і прохаю Тебе просто дати мені силу віддано служити Тобі. Благаю одного — аби моя свідомість Крішни міцнішала і зрештою стала непохитною, бо щастя, що його дозволяє дізнати свідомість Крішни та віддане служіння, таке всеохопне, що обіймає і щастя, що його дають усі інші різновиди досконалости — в релігії, в економічному розвиткові, чуттєвій втісі і навіть у звільненні з матеріального існування».

Actually, a pure devotee does not aspire after any of these perfections, because the happiness derived from devotional service in Kṛṣṇa consciousness is so transcendental and so unlimited that no other happiness can compare to it. It is said that even one drop of happiness in Kṛṣṇa consciousness stands beyond comparison with an ocean of happiness derived from any other activity. Thus, any person who has developed even a little quantity of pure devotional service can very easily kick out all the other kinds of happiness derived from religiousness, economic development, sense gratification and liberation.

Насправді чистий відданий не прагне жодного з цих різновидів досконалости, бо щастя, що його він дізнає, виконуючи віддане служіння в свідомості Крішни, є трансцендентне й таке безмежне, що ніяке інше щастя не може зрівнятися з ним. Сказано-бо, що цілий океан щастя, яке приносить будь-яка інша діяльність, ніщо проти однієї краплини щастя свідомості Крішни. Отож, той, хто розвинув хоча б дещицю чистого відданого служіння, без труду відкидає геть будь-яке інше щастя, що його дають релігія, економічний розвиток, чуттєва втіха чи навіть звільнення.

There was a great devotee of Lord Caitanya known as Kholāvecā Śrīdhara, who was a very poor man. He was doing a small business selling cups made from the leaves of plantain trees, and his income was almost nothing. Still, he was spending fifty percent of his small income on the worship of the Ganges, and with the other fifty percent he was somehow living. Lord Caitanya once revealed Himself to this confidential devotee, Kholāvecā Śrīdhara, and offered him any opulence he liked. But Śrīdhara informed the Lord that he did not want any material opulence. He was quite happy in his present position and wanted only to gain unflinching faith and devotion unto the lotus feet of Lord Caitanya. That is the position of pure devotees. If they can be engaged twenty-four hours each day in devotional service they do not want anything else, not even the happiness of liberation or of becoming one with the Supreme.

Кголавеча Шрідгара, великий відданий Господа Чайтан’ї, був бідняк з бідняків. Він жив з того, що торгував чашками з листя бананових дерев, і прибуток з того мав мізерний. Незважаючи на те п’ятдесят відсотків свого прибутку він витрачав на поклоніння Ґанзі, а на решту якось існував. Одного разу Господь Чайтан’я відкрив Свою істинну тотожність цьому Своєму довіреному відданому і запропонував дати йому все, чого тільки той забажає. Але Шрідгара відповів Господеві, що не хоче ніякого матеріального багатства. Він був цілком щасливий у своєму становищі і бажав одне що непохитної віри у лотосові стопи Господа Чайтан’ї та відданости їм. Ось таким є становище чистих відданих. Якщо вони мають змогу щоденно, двадцять чотири години на добу, виконувати віддане служіння, їм не потрібне вже ніщо інше, навіть щастя звільнення, тобто злиття з Усевишнім.

In the Nārada Pañcarātra it is also said that any person who has developed even a small amount of devotional service doesn’t care a fig for any kind of happiness derived from religiousness, economic development, sense gratification or the five kinds of liberation. Any kind of happiness derived from religiousness, economic development, liberation or sense gratification cannot even dare to enter into the heart of a pure devotee. It is stated that as the personal attendants and maidservants of a queen follow the queen with all respect and obeisances, similarly the joys of religiousness, economic development, sense gratification and liberation follow the devotional service of the Lord. In other words, a pure devotee does not lack any kind of happiness derived from any source. He does not want anything but service to Kṛṣṇa, but even if he should have another desire, the Lord fulfills this without the devotee’s asking.

У «Нарада-панчаратрі» сказано також, що кожному, хто хоча б трохи навчився відданому служінню Господеві, вже не має діла ні до якого іншого різновиду щастя, яке дають релігійність, економічне процвітання, чуттєва втіха і навіть звільнення будь-якого з п’яти різновидів. Усе щастя, джерелом якого є релігійність, економічне процвітання, звільнення або чуттєва втіха, навіть не наважується зазирнути у серце чистого відданого. Сказано, що як оце фрейліни королеви та весь її почет з усією повагою й шаною супроводжують королеву, так і радощі, що їх дає релігійність, економічний розвиток, чуттєва втіха й звільнення, невідступно супроводжують віддане служіння Господу. Іншими словами, хоч би з якого джерела поставало щастя, чистому відданому воно буде приступне, однак він бажає одного — служити Крішні. Навіть якщо попри все у нього виникає якесь інше бажання, Господь виконує його, не чекаючи, поки відданий попрохає.

THE RARENESS OF PURE DEVOTIONAL SERVICE

Рідкісність чистого відданого служіння

In the preliminary phase of spiritual life there are different kinds of austerities, penances and similar processes for attaining self-realization. However, even if an executor of these processes is without any material desire, he still cannot achieve devotional service. And aspiring by oneself alone to achieve devotional service is also not very hopeful, because Kṛṣṇa does not agree to award devotional service to merely anyone. Kṛṣṇa can easily offer a person material happiness or even liberation, but He does not agree very easily to award a person engagement in His devotional service. Devotional service can in fact be attained only through the mercy of a pure devotee. In the Caitanya-caritāmṛta (Madhya 19.151) it is said, “By the mercy of the spiritual master, who is a pure devotee, and by the mercy of Kṛṣṇa, one can achieve the platform of devotional service. There is no other way.”

На підготовчім ступені духовного життя людина має вдаватися до різного роду аскез, покут та інших подібних засобів, які допомагають прийти самоусвідомлення. Але практика цих методів сама по собі ще не на силі піднести людину до рівня відданого служіння, навіть якщо вона вже позбулася матеріальних бажань. Також і прагнення самотужки стати на рівень відданого служіння навряд чи вивінчається успіхом — адже Крішна не схильний винагороджувати відданим служінням першого- ліпшого. Матеріальне щастя і навіть звільнення Крішна може запропонувати практично будь-кому, але дарувати віддане служіння Він погоджується геть не часто. Насправді можливість виконувати віддане служіння отримують лише ласкою чистого відданого. У «Чайтан’я-чарітамріті» («Мадг’я»19.151) сказано: «Піднестись на рівень відданого служіння можна тільки ласкою духовного вчителя — чистого відданого — і милістю Крішни. Іншого способу немає».

The rarity of devotional service is also confirmed in the tantra-śāstra, where Lord Śiva says to Satī, “My dear Satī, if one is a very fine philosopher, analyzing the different processes of knowledge, he can achieve liberation from the material entanglement. By performance of the ritualistic sacrifices recommended in the Vedas one can be elevated to the platform of pious activities and thereby enjoy the material comforts of life to the fullest extent. But all such endeavors can hardly offer anyone devotional service to the Lord, not even if one tries for it by such processes for many, many thousands of births.”

Підтвердження тези про рідкісність відданого служіння знаходимо у тантра-шастрі. Господь Шіва каже Саті: «Люба Саті! Великий філософ, володіючи різними методами духовного пізнання, здатний розбити кайдани матеріального рабства. Відправляючи обрядові жертвопринесення, які радять Веди, людина може піднятися на рівень, де діятиме виключно доброчесно й відтак якнайповніше насолоджуватиметься найліпшими матеріальними благами. Але при тому немає жодної ґарантії, що всі такі старання приведуть людину до відданого служіння Господеві, хоч би вона докладала до цього великих зусиль, здійснюючи згадану вище діяльність впродовж тисяч народжень».

In Śrīmad-Bhāgavatam it is also confirmed by Prahlāda Mahārāja that merely by personal efforts or by the instructions of higher authorities one cannot attain to the stage of devotional service. One must become blessed by the dust of the lotus feet of a pure devotee, who is completely freed from the contamination of material desires.

Те саме каже у «Шрімад-Бгаґаватам» Прахлада Махараджа: самих власних зусиль чи повчань з вищих джерел ще не досить, щоб піднестись на рівень відданого служіння. На це треба мати благословення пилу з лотосових стіп чистого відданого, якого не торкається скверна матеріальних бажань.

In the Fifth Canto of Śrīmad-Bhāgavatam, sixth chapter, verse 18, Nārada also says to Yudhiṣṭhira, “My dear King, it is Lord Kṛṣṇa, known as Mukunda, who is the eternal protector of the Pāṇḍavas and the Yadus. He is also your spiritual master and instructor in every respect. He is the only worshipable God for you. He is very dear and affectionate, and He is the director of all your activities, both individual and familial. And what’s more, He sometimes carries out your orders as if He were your messenger! My dear King, how very fortunate you are, because for others all these favors given to you by the Supreme Lord would not even be dreamt of.” The purport to this verse is that the Lord easily offers liberation, but He rarely agrees to offer a soul devotional service, because by devotional service the Lord Himself becomes purchased by the devotee.

У П’ятій пісні (6.18) «Шрімад-Бгаґаватам» Нарада каже Юдгіштгірі таке: «Любий царю! Господь Крішна, кого називають Мукунда, є вічний захисник Пандав та Яду. Крім того, Він ваш духовний вчитель і керівник у будь-якому починанні. Для вас Він — єдиний Бог, кому ви поклоняєтесь. Він — дуже дорогий і любий вам, і саме Він керує усією вашою діяльністю — і кожного окремо, і цілої вашої родини. І над усе іноді Він ще виконує ваші накази, ніби Він — ваш посланець. Любий царю, ви [брати Пандави] просто не уявляєте свого щастя: інші не можуть навіть мріяти про ласку, яку являє вам Верховний Господь». Смисл цього вірша у тому, що Господь легко дарує звільнення, але рідко погоджується благословити душу відданим служінням, бо через віддане служіння відданий підкорює собі Його Самого.

THE HAPPINESS OF BECOMING ONE WITH THE SUPREME

Щастя, що його дає злиття з Усевишнім

Śrīla Rūpa Gosvāmī says that if brahmānanda, or the happiness of becoming one with the Supreme, is multiplied one trillionfold, it still cannot compare to an atomic fraction of the happiness derived from the ocean of devotional service.

Шріла Рупа Ґосвамі каже, що якщо брахмананду, тобто щастя злиття з Усевишнім, побільшити у мільярд разів, те щастя буде ніщо проти навіть молекули щастя з океану відданого служіння.

In the Hari-bhakti-sudhodaya Prahlāda Mahārāja, while satisfying Lord Nṛsiṁha-deva by his prayers, says, “My dear Lord of the universe, I am feeling transcendental pleasure in Your presence and have become merged in the ocean of happiness. I now consider the happiness of brahmānanda to be no more than the water in the impression left by a cow’s hoof in the earth compared to this ocean of bliss.” Similarly, it is confirmed in the Bhāvārtha-dīpikā, Śrīdhara Svāmī’s commentary on the Śrīmad-Bhāgavatam, “My dear Lord, some of the fortunate persons who are swimming in the ocean of Your nectar of devotion, and who are relishing the nectar of the narration of Your pastimes, certainly know ecstasies that immediately minimize the value of the happiness derived from religiousness, economic development, sense gratification and liberation. Such a transcendental devotee regards any kind of happiness other than devotional service as no better than straw in the street.”

У «Харі-бгакті-судгодаї» Прахлада Махараджа, заспокоюючи Господа Нрісімхадеву молитвами, каже: «Любий Господи всесвіту! Коли я поруч з Тобою, я відчуваю трансцендентне блаженство, немовби потопаю в океані щастя. Тепер щастя брахмананди, якщо його порівняти з оцим океаном блаженства, видається мені не більшим від калюжки у сліді теляти». Подібне висловлювання є в « Бгавартга - діпіці » , коментарі Шрідгари Свамі на «Шрімад-Бгаґаватам»: «Любий Боже, деяким щасливцям, що плавають в океані нектару відданости Тобі, втішаючись надзвичайним смаком описів Твоїх розваг, напевно відомий екстаз, який одразу зводить внівець цінність щастя, що його дають релігійність, економічне процвітання, чуттєва втіха та звільнення. Для такого трансцендентного відданого все інше щастя поза блаженством відданого служіння важить не більше від соломини на дорозі».

ATTRACTING KṚṢṆA

Чисте віддане служіння приваблює Крішну

Śrīla Rūpa Gosvāmī has stated that devotional service attracts even Kṛṣṇa. Kṛṣṇa attracts everyone, but devotional service attracts Kṛṣṇa. The symbol of devotional service in the highest degree is Rādhārāṇī. Kṛṣṇa is called Madana-mohana, which means that He is so attractive that He can defeat the attraction of thousands of Cupids. But Rādhārāṇī is still more attractive, for She can even attract Kṛṣṇa. Therefore devotees call Her Madana-mohana-mohinī – the attractor of the attractor of Cupid.

Шріла Рупа Ґосвамі запевняє, що віддане служіння приваблює навіть Самого Крішну. Крішна приваблює кожного, але віддане служіння приваблює Самого Крішну. Найвище вираження віддане служіння має в особі Радгарані. Крішну називають Мадана-мохана, це означає, що Своєю красою Він затьмарює тисячі Купідонів. Однак Радгарані привабливіша від Нього, бо Вона приваблює навіть Крішну. Тому віддані називають Її Мадана-мохана-мохані — та, що приваблює того, хто приваблює самого Купідона.

To perform devotional service means to follow in the footsteps of Rādhārāṇī, and devotees in Vṛndāvana put themselves under the care of Rādhārāṇī in order to achieve perfection in their devotional service. In other words, devotional service is not an activity of the material world; it is directly under the control of Rādhārāṇī. In Bhagavad-gītā it is confirmed that the mahātmās, or great souls, are under the protection of daivī prakṛti, the internal energy – Rādhārāṇī. So, being directly under the control of the internal potency of Kṛṣṇa, devotional service attracts even Kṛṣṇa Himself.

Виконувати віддане служіння означає йти стопами Радгарані. Віддані, які живуть у Вріндавані, віддають себе під опіку Радгарані, так сподіваючись дійти досконалости у відданому служінні. Іншими словами, віддане служіння — діяльність не від цього матеріального світу, воно перебуває безпосередньо під наглядом Радгарані. В «Бгаґавад-ґіті» знаходимо підтвердження того, що махатми, великі душі, перебувають під захистом дайві пракріті, внутрішньої енерґії Господа, тобто Радгарані. Отже, віддане служіння, перебуваючи безпосередньо у владі внутрішньої енерґії Крішни, приваблює навіть Самого Крішну.

This fact is corroborated by Kṛṣṇa in the Eleventh Canto of Śrīmad-Bhāgavatam, fourteenth chapter, verse 20, where He says, “My dear Uddhava, you may know it from Me that the attraction I feel for devotional service rendered by My devotees is not to be attained even by the performance of mystic yoga, philosophical speculation, ritualistic sacrifices, the study of Vedānta, the practice of severe austerities or the giving of everything in charity. These are, of course, very nice activities, but they are not as attractive to Me as the transcendental loving service rendered by My devotees.”

Цю істину підпирає і Сам Крішна, коли в Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (14.20) каже: «Любий Уддгаво! 3най, що віддане служіння, яке виконують Мої віддані, дуже приваблює Мене. Такого не на силі дати ні містична йоґа, ні філософський пошук, ні обрядові жертвопринесення, ні вивчення «Веданти», виконання суворих аскез або роздача у милостиню всього свого майна. Певно що усе це чудові різновиди діяльности, але вони приваблюють Мене незрівнянно менше від трансцендентного любовного служіння, що його здійснюють Мої віддані».

How Kṛṣṇa becomes attracted by the devotional service of His devotees is described by Nārada in Śrīmad-Bhāgavatam, Seventh Canto, tenth chapter, verses 48 and 49. There Nārada addresses King Yudhiṣṭhira while the king is appreciating the glories of the character of Prahlāda Mahārāja. A devotee always appreciates the activities of other devotees. Yudhiṣṭhira Mahārāja was appreciating the qualities of Prahlāda, and that is one symptom of a pure devotee. A pure devotee never thinks himself great; he always thinks that other devotees are greater than himself. The king was thinking, “Prahlāda Mahārāja is actually a devotee of the Lord, while I am nothing,” and while thinking this he was addressed by Nārada as follows: “My dear King Yudhiṣṭhira, you [the Pāṇḍava brothers] are the only fortunate people in this world. The Supreme Personality of Godhead has appeared on this planet and is presenting Himself to you as an ordinary human being. He is always with you in all circumstances. He is living with you and covering Himself from the eyes of others. Others cannot understand that He is the Supreme Lord, but He is still living with you as your cousin, as your friend and even as your messenger. Therefore you must know that nobody in this world is more fortunate than you.”

Як Крішну зачаровує віддане служіння Його відданих, описує Нарада у Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (10.48 – 49). Там Нарада звертається до царя Юдгіштгіри, який прославляє піднесені риси вдачі Прахлади Махараджі. Відданий завжди вміє скласти ціну якостям інших відданих. Юдгіштгіра Махараджа високо відгукувався про якості Прахлади, і це є ознакою чистого відданого. Чистий відданий ніколи не вважає себе за великого, він завжди думає, що інші віддані вищі за нього. Цар думав: «Прахлада Махараджа — оце справжній відданий Господа, тоді як я — ніщо»; і ось коли він думав так, до нього звернувся Нарада. «Дорогий царю Юдгіштгіро, — сказав він, — ви [брати Пандави] — єдині у цьому світі люди, кому відоме щастя. Верховний Бог-Особа з’явився на цій планеті і товаришує з вами, наче звичайна людина. Він з вами завжди, за будь-яких обставин, Він живе з вами, недоступний очам інших. Інші не можуть збагнути, що Він є Верховний Господь — а Він живе з вами як ваш племінник, друг і навіть діє як ваш посланець. Отже знай, що у цьому світі немає людей, щасливіших од вас».

In Bhagavad-gītā when Kṛṣṇa appeared in His universal form Arjuna prayed, “My dear Kṛṣṇa, I thought of You as my cousin-brother, and so I have shown disrespect to You in so many ways, calling You ‘Kṛṣṇa’ or ‘friend.’ But You are so great that I could not understand.” So that was the position of the Pāṇḍavas; although Kṛṣṇa is the Supreme Personality of Godhead, the greatest among all greats, He remained with those royal brothers, being attracted by their devotion, by their friendship and by their love. That is the proof of how great this process of devotional service is. It can attract even the Supreme Personality of Godhead. God is great, but devotional service is greater than God because it attracts Him. People who are not in devotional service can never understand what great value there is in rendering service to the Lord.

У «Бгаґавад-ґіті», коли Крішна явив Арджуні Свою всесвітню форму, той молився: «Любий Крішно, я ставився до Тебе як до свого брата в перших й через те часто виявляв неповагу до Тебе, запросто звертаючись до Тебе «Крішно» або «друже». Але насправді Ти такий великий, що осягнути Твоєї величі мені не під силу». Ось таким було становище Пандав: хоча Крішна є Верховний Бог-Особа, найбільший серед великих, Він лишався з царственними братами, приваблений їхньою відданістю, дружбою та любов’ю. Це — свідоцтво величі відданого служіння. Воно приваблює навіть Верховного Бога-Особу. Бог великий, але віддане служіння вище від Бога, бо приваблює Його Самого. А люди, які не виконують відданого служіння, ніколи не зможуть збагнути, який то незрівнянний скарб — з любов’ю служити Господеві.