TEXT 2
TEXT 2
Devanagari
Деванагарі
सन्न्यास: कर्मयोगश्च नि:श्रेयसकरावुभौ ।
तयोस्तु कर्मसन्न्यासात्कर्मयोगो विशिष्यते ॥ २ ॥
Text
Текст
sannyāsaḥ karma-yogaś ca
niḥśreyasa-karāv ubhau
tayos tu karma-sannyāsāt
karma-yogo viśiṣyate
саннйа̄сах̣ карма-йоґаш́ ча
ніх̣ш́рейаса-кара̄в убгау
тайос ту карма-саннйа̄са̄т
карма-йоґо віш́ішйате
Synonyms
Послівний переклад
śrī-bhagavān uvāca — the Personality of Godhead said; sannyāsaḥ — renunciation of work; karma-yogaḥ — work in devotion; ca — also; niḥśreyasa-karau — leading to the path of liberation; ubhau — both; tayoḥ — of the two; tu — but; karma-sannyāsāt — in comparison to the renunciation of fruitive work; karma-yogaḥ — work in devotion; viśiṣyate — is better.
ш́рı̄-бгаґава̄н ува̄ча—Верховний Бог-Особа сказав; саннйа̄сах̣—відречення від роботи; карма-йоґах̣—служіння Господу; ча—також; ніх̣ш́рейаса-карау—що приводить до звільнення; убгау—обидва; тайох̣—з двох; ту—але; карма-саннйа̄са̄т—порівняно з відреченням від роботи задля наслідків; карма-йоґах̣—служіння Господу; віш́ішйате—краще.
Translation
Переклад
The Personality of Godhead replied: The renunciation of work and work in devotion are both good for liberation. But, of the two, work in devotional service is better than renunciation of work.
Бог-Особа відповів: Як відречення від діяльності, так і діяльність з відданістю Мені сприяють звільненню. Але діяти з відданістю все ж таки краще, ніж зректись діяльності.
Purport
Коментар
Fruitive activities (seeking sense gratification) are cause for material bondage. As long as one is engaged in activities aimed at improving the standard of bodily comfort, one is sure to transmigrate to different types of bodies, thereby continuing material bondage perpetually. Śrīmad-Bhāgavatam (5.5.4–6) confirms this as follows:
Кармічна діяльність (тобто діяльність з прагненням чуттєвого задоволення) є причина матеріального рабства. Доки людина виконує діяльність, що має на меті поліпшення умов тілесного існування, вона буде переходити до різних типів тіл і, отже, вічно залишатиметься в матеріальному рабстві. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (5.5.4 – 6) підтверджує це таким чином:
yad indriya-prītaya āpṛṇoti
na sādhu manye yata ātmano ’yam
asann api kleśa-da āsa dehaḥ
йад індрійа-прı̄тайа а̄пр̣н̣оті
на са̄дгу манйе йата а̄тмано ’йам
асанн апі клеш́а-да а̄са дехах̣
yāvan na jijñāsata ātma-tattvam
yāvat kriyās tāvad idaṁ mano vai
karmātmakaṁ yena śarīra-bandhaḥ
йа̄ван на джіджн̃а̄сата а̄тма-таттвам
йа̄ват крійа̄с та̄вад ідам̇ мано ваі
карма̄тмакам̇ йена ш́арı̄ра-бандгах̣
avidyayātmany upadhīyamāne
prītir na yāvan mayi vāsudeve
na mucyate deha-yogena tāvat
авідйайа̄тманй упадгı̄йама̄не
прı̄тір на йа̄ван майі ва̄судеве
на мучйате деха-йоґена та̄ват
“People are mad after sense gratification, and they do not know that this present body, which is full of miseries, is a result of one’s fruitive activities in the past. Although this body is temporary, it is always giving one trouble in many ways. Therefore, to act for sense gratification is not good. One is considered to be a failure in life as long as he makes no inquiry about his real identity. As long as he does not know his real identity, he has to work for fruitive results for sense gratification, and as long as one is engrossed in the consciousness of sense gratification one has to transmigrate from one body to another. Although the mind may be engrossed in fruitive activities and influenced by ignorance, one must develop a love for devotional service to Vāsudeva. Only then can one have the opportunity to get out of the bondage of material existence.”
«Люди несамовито прагнуть чуттєвої втіхи і не відають, що їхнє теперішнє тіло, що сповнене злигоднів, є наслідок їхньої ж минулої кармічної діяльності. Хоча це тіло й минуще, воно завжди приносить багато турбот. Тому нема рації працювати задля чуттєвого задоволення. Вважають, що людина живе марно, поки вона не почне дізнаватись про свою істинну сутність. Доки вона не зрозуміє своєї істинної тотожності, вона працюватиме заради плодів своєї діяльності, щоб задовольняти свої чуття, а доки свідомість людини занурена в почуттєві задоволення, вона змушена переселятись з одного тіла до іншого. Але навіть якщо розум охоплений прагненням кармічної діяльності і потьмарений невіглаством, людина повинна розвивати в собі любов до відданого служіння Ва̄судеві. Лише тоді вона отримає можливість звільнитись із рабства матеріального існування».
Therefore, jñāna (or knowledge that one is not this material body but spirit soul) is not sufficient for liberation. One has to act in the status of spirit soul, otherwise there is no escape from material bondage. Action in Kṛṣṇa consciousness is not, however, action on the fruitive platform. Activities performed in full knowledge strengthen one’s advancement in real knowledge. Without Kṛṣṇa consciousness, mere renunciation of fruitive activities does not actually purify the heart of a conditioned soul. As long as the heart is not purified, one has to work on the fruitive platform. But action in Kṛṣṇa consciousness automatically helps one escape the result of fruitive action so that one need not descend to the material platform. Therefore action in Kṛṣṇa consciousness is always superior to renunciation, which always entails a risk of falling. Renunciation without Kṛṣṇa consciousness is incomplete, as is confirmed by Śrīla Rūpa Gosvāmī in his Bhakti-rasāmṛta-sindhu (1.2.258):
Таким чином, джн̃а̄ни (або знання про те, що істота не є матеріальним тілом, а духовною душею) недостатньо для звільнення. Необхідно діяти, відчуваючи себе духовною душею, бо інакше немає порятунку від матеріальних кайданів. Діяльність у свідомості Кр̣шн̣и, проте, не є користолюбною. Дії, що сповнені духовного розуміння, зміцнюють людину в її поступові до істинного знання. Сама лише відмова од кармічної діяльності без свідомості Кр̣шн̣и не очищує по-справжньому серце обумовленої душі. А доки серце не очистилось, людина неминуче працюватиме на кармічному рівні. Проте, діяльність у свідомості Кр̣шн̣и приводить до того, що корисливість зникає сама по собі, і людина більше не опускається на матеріальний рівень. Отже, діяльність у свідомості Кр̣шн̣и безперечно вище за відречення, яке завжди таїть у собі ризик падіння. Відречення без свідомості Кр̣шн̣и неповне, що й підтверджує Ш́рı̄ла Рӯпа Ґосва̄мı̄ в своїй Бгакті-раса̄мр̣та-сіндгу (1.2.258):
hari-sambandhi-vastunaḥ
mumukṣubhiḥ parityāgo
vairāgyaṁ phalgu kathyate
харі-самбандгі-вастунах̣
мумукшубгіх̣ парітйа̄ґо
ваіра̄ґйам̇ пгалґу катгйате
“When persons eager to achieve liberation renounce things related to the Supreme Personality of Godhead, thinking them to be material, their renunciation is called incomplete.” Renunciation is complete when it is in the knowledge that everything in existence belongs to the Lord and that no one should claim proprietorship over anything. One should understand that, factually, nothing belongs to anyone. Then where is the question of renunciation? One who knows that everything is Kṛṣṇa’s property is always situated in renunciation. Since everything belongs to Kṛṣṇa, everything should be employed in the service of Kṛṣṇa. This perfect form of action in Kṛṣṇa consciousness is far better than any amount of artificial renunciation by a sannyāsī of the Māyāvādī school.
«Коли ті, хто прагне звільнення, відмовляються од речей, що пов’язані з Верховним Богом-Особою, вважаючи їх матеріальними, їхнє відречення називають неповним». Повне відречення полягає в усвідомленні того факту, що все, що існує, належить Господеві і тому ніхто не може претендувати на володіння чим-небудь. Треба зрозуміти, що насправді ніхто нічим не володіє. Чого ж тоді зрікатися? Той, хто знає, що все належить Кр̣шн̣і, завжди перебуває у відреченні. І якщо всім володіє Кр̣шн̣а, то й використовувати все слід на служіння Кр̣шн̣і. Ця досконала форма діяльності в свідомості Кр̣шн̣и набагато перевершує будь-яке штучне відречення саннйа̄сі школи ма̄йа̄ва̄дı̄.