TEXT 20

Devanagari

Деванагарі

ये तु धर्मामृतमिदं यथोक्तं पर्युपासते ।
श्रद्दधाना मत्परमा भक्तास्तेऽतीव मे प्रिया: ॥ २० ॥

Text

Текст

ye tu dharmāmṛtam idaṁ
yathoktaṁ paryupāsate
śraddadhānā mat-paramā
bhaktās te ’tīva me priyāḥ

йе ту дгарма̄мр̣там ідам̇
йатгоктам̇ парйупа̄сате
ш́раддадга̄на̄ мат-парама̄
бгакта̄с те ’тı̄ва ме прійа̄х̣

Synonyms

Послівний переклад

ye — those who; tu — but; dharma — of religion; amṛtam — nectar; idam — this; yathā — as; uktam — said; paryupāsate — completely engage; śraddadhānāḥ — with faith; mat-paramāḥ — taking Me, the Supreme Lord, as everything; bhaktāḥ — devotees; te — they; atīva — very, very; me — to Me; priyāḥ — dear.

йе—ті, хто; ту—але; дгарма—релігії; амр̣там—нектар; ідам—це; йатга̄—як; уктам—сказане; парйупа̄сате—повністю присвятивши себе; ш́раддадга̄на̄х̣—з вірою; мат-парама̄х̣—ті, хто вважає, що Я, Верховний Господь, є всім; бгакта̄х̣—віддані; те—вони; атı̄ва—дуже-дуже; ме—Мені; прійа̄х̣—дорогі.

Translation

Переклад

Those who follow this imperishable path of devotional service and who completely engage themselves with faith, making Me the supreme goal, are very, very dear to Me.

Сповнені віри віддані, які слідують цим несхибним шляхом відданого служіння, обравши Мене своєю вищою метою, надзвичайно дорогі Мені.

Purport

Коментар

In this chapter, from verse 2 through the end – from mayy āveśya mano ye mām (“fixing the mind on Me”) through ye tu dharmāmṛtam idam (“this religion of eternal engagement”) – the Supreme Lord has explained the processes of transcendental service for approaching Him. Such processes are very dear to the Lord, and He accepts a person engaged in them. The question of who is better – one who is engaged in the path of impersonal Brahman or one who is engaged in the personal service of the Supreme Personality of Godhead – was raised by Arjuna, and the Lord replied to him so explicitly that there is no doubt that devotional service to the Personality of Godhead is the best of all processes of spiritual realization. In other words, in this chapter it is decided that through good association one develops attachment for pure devotional service and thereby accepts a bona fide spiritual master and from him begins to hear and chant and observe the regulative principles of devotional service with faith, attachment and devotion and thus becomes engaged in the transcendental service of the Lord. This path is recommended in this chapter; therefore there is no doubt that devotional service is the only absolute path for self-realization, for the attainment of the Supreme Personality of Godhead. The impersonal conception of the Supreme Absolute Truth, as described in this chapter, is recommended only up to the time one surrenders himself for self-realization. In other words, as long as one does not have the chance to associate with a pure devotee, the impersonal conception may be beneficial. In the impersonal conception of the Absolute Truth one works without fruitive result, meditates and cultivates knowledge to understand spirit and matter. This is necessary as long as one is not in the association of a pure devotee. Fortunately, if one develops directly a desire to engage in Kṛṣṇa consciousness in pure devotional service, he does not need to undergo step-by-step improvements in spiritual realization. Devotional service, as described in the middle six chapters of Bhagavad-gītā, is more congenial. One need not bother about materials to keep body and soul together, because by the grace of the Lord everything is carried out automatically.

У цій главі, починаючи з другого вірша, зі слів майй а̄веш́йа мано йе ма̄м («спрямовуючи свої думки на Мене») й до йе ту дгарма̄мр̣там ідам («релігія вічної діяльності»), Верховний Господь пояснює шляхи трансцендентного служіння, які ведуть до Нього. Таке служіння дуже любе Господеві, і Він приймає людину, яка служить Йому. На питання Арджуни, хто кращий — той, хто йде шляхом пізнання безособистісного Брахмана, чи той, хто служить Верховному Богові-Особі, Господь відповідає вичерпно й недвозначно, — віддане служіння Верховному Богові-Особі є найкращим з усіх шляхів духовного усвідомлення. Тобто, в цій главі сказано, що людина, спілкуючись з відданими, починає прагнути чистого відданого служіння, і тому вона приймає істинного духовного вчителя, під керівництвом якого починає слухати про Господа й оспівувати Його імена, а також з вірою, прихильністю й відданістю дотримуватись засад служіння Господеві, й відтак залучається до трансцендентного служіння Господу. Саме такий спосіб рекомендовано в даній главі і тому нема ніяких сумнівів, що віддане служіння — єдиний абсолютний шлях до пізнання своєї сутності й досягнення Верховного Бога-Особи. Як з’ясовано в цій главі, імперсональне уявлення про Верховну Абсолютну Істину потрібне лише доти, доки людина не присвячує себе самоусвідомленню. Іншими словами, доки людина позбавлена можливості спілкуватись з чистими відданими, поняття про безособистісне теж матиме користь. Приймаючи безособистісну концепцію Абсолютної Істини, людина працює без бажання насолоджуватись плодами своєї праці, думає й розвиває знання про дух і матерію. Це необхідно аж доки людина не почне спілкуватись з чистим відданим. І якщо їй пощастить розвинути чисте бажання безпосередньо служити в свідомості Кр̣шн̣и, їй не треба крок за кроком долати шлях духовного вдосконалення. Віддане служіння, як це описано в Бгаґавад-ґı̄ті в главах із сьомої по дванадцяту, найбільш притаманне людині. В неї нема потреби турбуватись про матеріальні речі, щоб підтримувати душу в тілі, бо з Господньої милості все приходить саме по собі.

Thus end the Bhaktivedanta Purports to the Twelfth Chapter of the Śrīmad Bhagavad-gītā in the matter of Devotional Service.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до дванадцятої глави Ш́рı̄мад Бгаґавад-ґı̄ти, в якій розглядалося віддане служіння.