Skip to main content

TEXT 6

TEXT 6

Tekst

Текст

ajo ’pi sann avyayātmā
bhūtānām īśvaro ’pi san
prakṛtiṁ svām adhiṣṭhāya
sambhavāmy ātma-māyayā
аджо ’пі санн авйайа̄тма̄
бгӯта̄на̄м ı̄ш́варо ’пі сан
пракр̣тім̇ сва̄м адгішт̣га̄йа
самбгава̄мй а̄тма-ма̄йайа̄

Synonyms

Послівний переклад

ajaḥ — ufødt; api — skønt; san — Jeg er; avyaya — med en uforgængelig; ātmā — krop; bhūtānām — over alle dem, der er født; īśvaraḥ — den Højeste Herre; api — skønt; san — Jeg er; prakṛtim — i den transcendentale form; svām — Min personlige; adhiṣṭhāya — idet Jeg således er situeret; sambhavāmi — Jeg inkarnerer; ātma-māyayā — gennem Min indre energi.

аджах̣—ненароджений; апі—хоча; сан—бувши таким; авйайа—без тління; а̄тма̄—тіло; бгӯта̄на̄м—усіх тих, що народжені; ı̄ш́варах̣— Верховний Господь; апі—хоча; сан—бувши таким; пракр̣тім—у трансцендентній формі; сва̄м—Своїй; адгішт̣га̄йа—перебуваючи в такому стані; самбгава̄мі—Я втілююсь; а̄тма-ма̄йайа̄—Моєю внутрішньою енерґією.

Translation

Переклад

Skønt Jeg er ufødt og Min transcendentale krop aldrig forgår, og skønt Jeg er Herre over alle levende væsener, åbenbarer Jeg Mig alligevel i hver tidsalder i Min oprindelige transcendentale form.

Хоча Я — ненароджений, і Моє трансцендентне тіло нетлінне, хоч Я — володар усіх живих істот, Я все ж таки кожного тисячоліття являюсь Сам в Своєму первинному трансцендентному образі.

Purport

Коментар

FORKLARING: Her omtaler Herren som det første det ejendommelige ved Sin fødsel: Selv om Han fremtræder som et almindeligt menneske, husker Han alt om Sine mange, mange tidligere “liv”, hvorimod et almindeligt menneske ikke kan huske, hvad det lavede bare et par timer forinden. Hvis nogen bliver spurgt om, hvad vedkommende præcist lavede ved samme tid dagen før, ville det være meget svært for de fleste at svare med det samme. Man ville utvivlsomt være nødt til at vride sin hjerne for at huske, hvad man gjorde på nøjagtigt samme tidspunkt dagen før. Alligevel drister mennesker sig ofte til at hævde, at de er Gud eller Kṛṣṇa. Man må ikke lade sig vildlede af sådanne meningsløse påstande.

Dernæst forklarer Herren Sin prakṛti eller Sin form. Prakṛti betyder “natur” såvel som svarūpa, “ens egen form”. Herren fortæller, at Han åbenbarer Sig i Sin egen krop. Han forandrer ikke Sin krop ligesom det almindelige levende væsen, der vandrer fra den ene krop til den næste. Den betingede sjæl kan have én slags krop i sit nuværende liv, men en helt anden i sit næste liv. Det levende væsen har ingen bestemt krop i den materielle verden, men vandrer fra den ene krop til den næste. Det gør Herren imidlertid ikke. Når Han åbenbarer Sig, gør Han det i den samme oprindelige krop gennem Sin indre energi. Kṛṣṇa åbenbarer Sig med andre ord i den materielle verden i Sin oprindelige evige form med to hænder, der holder en fløjte. Han åbenbarer Sig i Sin evige krop og er ubesmittet af den materielle verden. Skønt Han åbenbarer Sig i den samme transcendentale krop og er Herre over universet, ser det alligevel ud, som om Han fødes som et almindeligt levende væsen. Og selv om Hans krop ikke sygner hen ligesom en materiel krop, ser det stadig ud, som om Herren Kṛṣṇa vokser fra spæd op igennem barndommen til ungdommen. Men forbløffende nok ældes Han ikke mere efter at være blevet ung. Da slaget på Kurukṣetra fandt sted, havde Han mange børnebørn. Materielt set var Han med andre ord ældet betydeligt. Ikke desto mindre så Han ud som en ung mand på 20 eller 25 år. Vi ser aldrig et billede af Kṛṣṇa som gammel, for Han bliver aldrig gammel ligesom os, selv om Han er den ældste person i hele skabelsen, uanset om vi taler om fortid, nutid eller fremtid. Hverken Hans krop eller intelligens forfalder eller forandrer sig nogensinde. Det er således klart, at selv om Han er i den materielle verden, er Han den samme ufødte evige form af lyksalighed og viden og er uforanderlig i Sin transcendentale krop og intelligens. Hans tilsynekomst og forsvinden er i virkeligheden som Solen, der står op, bevæger sig for øjnene af os og derefter forsvinder ud af syne. Når Solen ikke kan ses, tror vi, at den er gået ned, og når vi kan se Solen, tror vi, at nu er den inden for vort synsfelt. Solen befinder sig i virkeligheden altid i sin faste position, men på grund af vores mangelfulde, utilstrækkelige sanser taler vi om Solens opstigen og forsvinden på himlen. Eftersom Herren Kṛṣṇas tilsynekomst og forsvinden er helt forskellig fra et almindeligt levende væsens, er det tydeligt, at Han gennem Sin indre energi er evig, lyksalig og fuld af viden og aldrig bliver forurenet af den materielle natur. Det bliver også bekræftet i Vedaerne, at Guddommens Højeste Personlighed er ufødt, men ser alligevel ud til at blive født i mange forskellige manifestationer. De supplerende vediske skrifter bekræfter desuden, at selv om Herren ser ud til at blive født, forandrer Hans krop sig alligevel ikke.

I Śrīmad-Bhāgavatam viser Han Sig for Sin moder som Nārāyaṇa med fire hænder og fuldt udsmykket med de seks slags fuldstændige overdådigheder. Hans tilsynekomst i Hans oprindelige evige form er Hans årsagsløse nåde mod de levende væsener, så de kan koncentrere sig om den Højeste Herre, som Han er, frem for om intellektuelle forestillinger eller mentale opspind, som upersonalisterne fejlagtigt tror, at Herrens krop er. Ifølge Viśva-kośa-ordbogen refererer ordene māyā eller ātma-māyā til Herrens årsagsløse nåde. Herren er bevidst om alle Sine tidligere tilsynekomster og bortgange, men et almindeligt levende væsen glemmer alt om sin tidligere krop, så snart han får en ny krop. Kṛṣṇa er Herre over alle levende væsener, fordi Han gør så mange forunderlige og overmenneskelige ting, mens Han er på denne jord. Herren er derfor altid den samme Absolutte Sandhed og er uden forskel på Sin form og Sit Selv eller på Sin kvalitet og Sin krop. Man kan så spørge, hvorfor Herren kommer og går i denne verden. Det bliver forklaret i næste vers.

Господь оповідає про своєрідність Своєї появи в світі: хоча Він і народжується на світ ніби звичайна людина, Він пам’ятає всі Свої численні «народження», тоді як звичайна людина не пам’ятає навіть того, що вона робила кілька годин тому. Якщо запитати кого-небудь, що він робив о цю саму пору днем раніше, то звичайній людині, переважно, буває важко одразу відповісти на таке питання. Їй, безумовно, доведеться напружити всю свою пам’ять, щоб згадати, що ж вона робила саме цього часу напередодні. Однак, людина часто наважується проголошувати себе Богом, або Кр̣шн̣ою. Не варто йняти віри таким безглуздим заявам. Далі Господь пояснює Свою пракр̣ті, або Свою форму. Пракр̣ті означає «природа», так само як сварӯпа — чиясь власна форма. Господь каже, що Він з’являється в Своєму власному тілі, Він не змінює Своє тіло, як звичайна жива істота, яка переходить з одного тіла до іншого. Обумовлена душа може мати один тип тіла в цьому народженні, інший — у наступному. В матеріальному світі жива істота не має певного, закріпленого за нею тіла, а переселяється з одного тіла до іншого. Але Господь не робить цього; коли б Він не з’явився, Він приходить все в тому ж одвічному тілі, завдяки своїй внутрішній енерґії. Іншими словами, Кр̣шн̣а приходить в цей матеріальний світ у Своїй первинній вічній формі, з двома руками, що тримають флейту. Він з’являється саме в Своєму вічному тілі, якого не може торкнутись матеріальна скверна. Але, хоча Він з’являється в Своєму незмінному трансцендентному тілі і є Володарем усесвіту, може здатись, що Він народжується як звичайна жива істота. І хоча Його тіло, на відміну од матеріального, не підвладне тлінню, здається, що Господь Кр̣шн̣а росте від дитинства до хлоп’яцтва й від хлоп’яцтва до юності. Але, як це не дивно, досягнувши юнацького віку, Він більше не змінюється. Під час битви на Курукшетрі у Нього було чимало правнуків, або, іншими словами, згідно з матеріалістичними підрахунками, Він був у досить зрілому віці, однак виглядав як двадцяти-двадцятип’ятирічний юнак. Ми ніколи не бачимо зображень Кр̣шн̣и в похилому віці, тому що Він ніколи не старіє, як ми, хоча і є найстарішою особистістю в усьому творінні — в минулому, теперішньому і майбутньому. Ні Його тіло, ні Його розум не зазнають змін і непідвладні тлінню. Тому стає зрозумілим, що, незважаючи на те, що Він перебуває в матеріальному світі, Він — ненароджений, вічний образ блаженства й знання, і Його трансцендентні тіло і розум незмінні. І справді, Його поява і зникнення нагадують схід сонця, його рух в небі й нарешті його зникнення за крайнебом. Коли сонце зникає з наших очей, ми вважаємо, що воно зайшло, а коли сонце з’являється перед нами, ми думаємо, що воно зійшло над обрієм. Насправді ж сонце завжди перебуває на своєму місці, але внаслідок недосконалості нашого чуття ми вважаємо, що воно з’являється і зникає на небі. Поява і зникнення Господні цілком відмінні від народження та смерті звичайної живої істоти, і тому очевидно, що Він, завдяки Своїй внутрішній могутності, є вічне блаженство і знання, і матеріальна скверна ніколи не торкається Його. Веди також підтверджують, що Верховний Бог-Особа — ненарождений, хоча й здається, нібито Він народжується в Своїх численних втіленнях. І в додатковій ведичній літературі стверджується, що хоча Господь і народжується ніби звичайна людина, Його тіло не змінюється. В Бга̄ґаватам описано, як Він з’явився перед Своєю матір’ю в образі На̄ра̄йан̣и, з чотирма руками і всіма шістьма ознаками божественної досконалості. Його поява в первинному вічному образі — це вияв Його незбагненної ласки, дарованої живим істотам, щоб вони могли зосередити думки на Верховному Господеві в Його істинній формі, а не на всілякій розумовій стряпанині й вигаданих формах Господа, створених уявою імперсоналістів. Слово ма̄йа̄, або а̄тма-ма̄йа̄, згідно з словником Віш́ва-кош́а. стосується безпідставної Господньої ласки. Господь усвідомлює всі Свої попередні явлення та зникнення, але звичайна жива істота забуває все пов’язане з її минулим тілом, тільки-но отримує нове. Кр̣шн̣а — Володар усіх живих істот, тому що під час Свого перебування на Землі Він являє дивовижні надлюдські вчинки. Господь є вічна незмінна Абсолютна Істина, й немає різниці між Його формою та Його душею, між Його властивостями і Його тілом. Тепер може виникнути питання, для чого Господь приходить у цей світ і залишає його. Відповідь на це дає дальший вірш.