Sloka 11
11
Verš
Текст
guṇa-vyatikarākāro
nirviśeṣo ’pratiṣṭhitaḥ
puruṣas tad-upādānam
ātmānaṁ līlayāsṛjat
ґун̣а-вйатікара̄ка̄ро
нірвіш́ешо ’пратішт̣гітах̣
пурушас тад-упа̄да̄нам
а̄тма̄нам̇ лілайа̄ср̣джат
Synonyma
Послівний переклад
маітрейах̣ ува̄ча — Майтрея сказав; ґун̣а-вйатікара — взаємодії ґун матеріальної природи; а̄ка̄рах̣ — джерело; нірвіш́ешах̣ — позбавлене розмаїття; апратішт̣гітах̣ — нічим не обмежене; пурушах̣ — Верховної Особи; тат — те; упа̄да̄нам — знаряддя; а̄тма̄нам — матеріальне творіння; лілайа̄ — розвагою; аср̣джат — створив.
Překlad
Переклад
Maitreya řekl: Věčný čas je prvotním zdrojem vzájemného působení tří kvalit hmotné přírody. Je neměnný, neomezený a funguje jako nástroj Nejvyšší Osobnosti Božství pro zábavy Pána v hmotném stvoření.
Майтрея сказав: Вічний час — це першопричина взаємодії трьох якостей матеріальної природи. Він незмінний і безмежний. Він служить за знаряддя в руках Верховного Бога-Особи, допомагаючи Господу проявляти Його розваги в матеріальному творінні.
Význam
Коментар
Neosobní faktor času tvoří pozadí hmotného projevu jako nástroj Nejvyššího Pána. Je složkou, která pomáhá hmotné přírodě. Nikdo neví, kde začíná a kde končí, a je to právě čas, jenž dokáže zaznamenat stvoření, udržování a zničení hmotného projevu. Tento časový faktor je hmotnou příčinou stvoření, a je tedy vlastní expanzí Osobnosti Božství. Čas je pokládán za neosobní podobu Pána.
ПОЯСНЕННЯ: Безособистісний чинник часу, служачи знаряддям Верховному Господу, являє собою тло в основі всіх явищ матеріального світу. Ніхто не знає, де час починається і де закінчується, і тільки час відміряє творення, підтримання і знищення матеріального прояву. Чинник часу — це матеріальна причина творіння і тому являє собою особисте поширення Бога-Особи. Час визнають за безособистісний аспект Господа.
I moderní lidé vykládají časový faktor různými způsoby. Někteří ho přijímají téměř tak, jak je vysvětlen ve Śrīmad-Bhāgavatamu. Například v hebrejské literatuře je čas přijímán ve stejném duchu — jako zastoupení Boha. Je tam řečeno: “Bůh, který v různých dobách a různými způsoby v minulosti promlouval k otcům prostřednictvím proroků...” Metafyzicky je čas chápán jako absolutní a skutečný. Absolutní čas se nezastavuje a není ovlivněn rychlostí nebo pomalostí hmotných dějů. Astronomicky a matematicky se čas počítá vzhledem k rychlosti, proměnám a trvání daného předmětu, ale ve skutečnosti nemá s relativitou věcí nic společného — naopak, vše je utvářeno a počítáno podle časových možností. Čas je základní mírou činnosti našich smyslů, podle které počítáme minulost, přítomnost a budoucnost, ale z hlediska skutečných počtů nemá začátek ani konec. Paṇḍita Cāṇakya říká, že ani sebemenší zlomek času nelze koupit za miliony dolarů, a proto je třeba pokládat každý promarněný okamžik za největší životní ztrátu. Čas nepodléhá žádné psychologii a zároveň okamžiky nejsou samy o sobě žádnou objektivní realitou, ale závisí na způsobu vnímání.
Нині існує багато теорій, що намагаються з’ясувати природу чинника часу. Дехто сприймає час майже так само, як це пояснено в «Шрімад-Бгаґаватам». Наприклад, іудейські писання розглядають час в дусі «Шрімад-Бгаґаватам», як представника Бога. Там, зокрема, сказано: «Багато разів і багатьма способами в різні часи промовляв Бог до отців через пророків...» Метафізика визначає час як абсолютний і реальний. Абсолютний час плине безперервно і не залежить від того, наскільки швидко чи повільно відбуваються ті чи інші матеріальні події. З погляду астрономії та математики час вимірюють відносно швидкості, змін чи терміну існування тих чи інших об’єктів. Проте насправді час ніяк не залежить від цих відносних речей. Навпаки, час визначає форму і тривалість існування всіх об’єктів цього світу. Час служить шкалою, яка лежить в основі діяльності чуттів і відносно якої ми відмірюємо минуле, теперішнє й майбутнє, однак сам час не має ні початку, ні кінця. Пандіта Чанак’я каже, що навіть одну мить неможливо придбати ні за які скарби, тому навіть одну змарновану мить треба вважати за найбільшу втрату в житті. Час непідвладний ніяким психічним маніпуляціям, але разом з тим сама по собі мить часу не становить самостійної реальності, бо залежить від сприйняття конкретної особи.
Śrīla Jīva Gosvāmī tedy dochází k závěru, že faktor času je vzájemně spojen s činnostmi — akcemi a reakcemi — vnější energie Pána. Vnější energie neboli hmotná příroda jedná pod dohledem časového faktoru, který zastupuje Pána, a proto se zdá, že hmotná příroda vytváří ve vesmírném projevu mnoho úžasných věcí. Bhagavad-gītā (9.10) tento závěr potvrzuje následovně:
Тому Шріла Джіва Ґосвамі робить висновок, що чинник часу нерозривно зв’язаний із діяльністю зовнішньої енерґії Господа — з усіма діями та їхніми реакціями, що відбуваються в цій енерґії. Зовнішня енерґія, або матеріальна природа, діє під наглядом Самого Господа в образі чинника часу, і тільки завдяки тому виникає враження, що матеріальна природа породжує безліч чудесних явищ у космосі. Цей висновок збігається із «Бгаґавад-ґітою» (9.10), де сказано:
sūyate sa-carācaram
hetunānena kaunteya
jagad viparivartate
сӯйате са-чара̄чарам
хетуна̄нена каунтейа
джаґад віпарівартате