ПОЯСНЕННЯ: У «Брахма-самхіті» сказано, що Верховна Абсолютна Істина, Ґовінда, Бог-Особа,    —    єдиний і іншого немає, але, не втрачаючи Свого становища, Він поширює Себе у безліч форм, невідмінних одна від одної, і що, хоча Господь    —    відначальна особа, Він вічно юний і сповнений невичерпної енерґії молодости. Просто вивчаючи трансцендентну науку Вед, зрозуміти Його надзвичайно важко, проте Його дуже легко пізнати чистому відданому.

Поширюючись у різноманітні форми    —    з Крішни в Баладеву, тоді в Санкаршану, із Санкаршани в Ва̄судеву, з Ва̄судеви в Аніруддгу, з Аніруддги в Прад’юмну, а тоді в другого Санкаршану, з Нього в пуруша-аватари Нараяни та безліч інших форм, що порівнюють до безперервного плину незліченних річкових хвиль,    —    Господь у всіх цих поширеннях суть одна особа. Вони наче світильники однакової сили, що їх запалюють один від одного. Така трансцендентна могутність Господа. Веди кажуть, що Господь настільки довершений, що, навіть коли з Нього виходить довершене ціле, Він далі лишається незмінним довершеним цілим (пӯрн̣асйа пӯрн̣ам а̄да̄йа пӯрн̣ам ева̄ваш́ішйате). Тому в матеріальних уявленнях філософів-емпіриків про Господа немає жодної цінности. Для вченого-матеріаліста, навіть якщо він добре обізнаний у ведичних писаннях, Господь завжди лишається таїною (ведешу дурлабгам адурлабгам а̄тма- бгактау). Господа не втиснути в рамки обмежених уявлень вчених, філософів та дослідників. Проте чистому відданому легко пізнати Його, бо, як Сам Господь проголошує у «Бгаґавад-ґіті» (18.54), Його істинну природу лише той на силі осягнути, хто зумів піднятися вище за рівень знання і взятися до відданого служіння Господеві. Без трансцендентного любовного служіння Йому неможливо скласти якогось чіткого уявлення про Господа або Його святе ім’я, форму, атрибути, розваги та ін. Вказівка «Бгаґавад-ґіти» негайно віддатися Господу, звільнившись від усіх інших занять, означає, що треба стати чистим, бездомісним відданим Господа. Тільки тоді силою відданого служіння можна пізнати Його.

У попередньому вірші Махараджа Парікшіт визнав, що навіть найвизначніші мудреці не можуть збагнути Господа. Тоді чому ж він знову прохає Шукадеву Ґосвамі заповнити прогалини у його знанні про Господа? Причина очевидна. Шукадева Ґосвамі не лише добре знався на ведичних писаннях, але до того ж був велика, свідома себе душа і могутній відданий Господа. Милістю Господа такий відданий стає могутнішим за Самого Господа. Щоб дістатися острова Ланки, Бог-Особа Шрі Рамачандра взявся будувати міст через Індійський океан, натомість Шрі Хануманджі, бездомісний відданий Бога-Особи, просто перестрибнув через океан. Господь настільки милостивий до Свого чистого відданого, що виставляє улюбленого відданого могутнішим проти Себе. Господь проголосив Себе неспроможним врятувати Дурвасу Муні, хоча той був такий могутній, що зумів досягнути Самого Господа за матеріальної зумовлености. Проте Махараджа Амбаріша, відданий Господа, врятував Дурвасу Муні. Отож, мало що відданий Господа могутніший за Нього Самого, але й поклоніння відданому, вважають, має більшу силу, ніж безпосереднє поклоніння Господеві (мад-бгакта- пӯджа̄бгйадгіка̄).

Отож висновок такий, що серйозний відданий повинен насамперед звернутись до духовного вчителя, який не лише досконало знає ведичні писання, але є також великий відданий, що насправді усвідомив Господа та Його різноманітні енерґії. Без допомоги такого духовного вчителя-відданого поступ у пізнанні трансцендентної науки про Господа неможливий. А істинний духовний вчитель, як-от Шукадева Ґосвамі, не говоритиме суто про діяльність внутрішніх енерґій Господа, але пояснить і те, як Господь взаємодіє зі Своїми зовнішніми енерґіями.

Господні розваги у внутрішній енерґії проявлені в Його вріндаванських іграх, тоді як діяльність Його зовнішніх енерґій скеровують такі поширення Господа, як Каранарнавашаї Вішну, Ґарбгодакашаї Вішну та Кшіродакашаї Вішну. Шріла Вішванатга Чакраварті дає всім небайдужим вайшнавам добру пораду: наслідуючи приклад ідеального учня    —    Махараджі Парікшіта    —    та ідеального духовного вчителя    —    Шукадеви Ґосвамі, вони повинні не тільки з цікавістю слухати про такі ігри Господа, як раса-ліла, але й глибоко цікавитись Його розвагами у формах пуруша-аватар, що пов’язані зі срішті-таттвою, твірними функціями Всевишнього.