ПОЯСНЕННЯ: Сучасні матеріалісти неодмінно почали б сперечатися, обстоюючи, що людина народжується аж ніяк не для того, щоб відводити ціле життя, чи навіть його частину, на теософські й теологічні бесіди. Життя, як на них, призначене для того, щоб якнайдовше їсти, спати, злучатися, розважатися та насолоджуватись. Сучасна людина прагне вічного життя, покладаючи надії на проґрес матеріальної науки, і тому нині поширено багато безглуздих теорій про те, як зробити життя якомога довшим. Але «Шрімад- Бгаґаватам» стверджує, що смисл життя не зводиться до того, аби добитись так званого проґресу в економіці чи матеріальній науці і тоді їсти, паруватись, пити й веселитись, як цього вчить філософія гедонізму. Життя призначене тільки на тапас’ю, яка очищує існування людини і таким чином дає їй змогу, коли закінчиться її життя в цьому тілі, досягти вічного життя.

Матеріалісти прагнуть прожити якомога довше, бо нічого не знають за наступне життя. Вони хочуть здобути якнайбільше приємностей у теперішньому житті, бо цілковито переконані, що після смерти життя немає. Таке невігластво людей, які не відають, що жива істота вічна і просто змінює свої оболонки в матеріальному світі, знищило лад у людському суспільстві. Це потягло за собою численні проблеми, і від усіляких планів сучасної людини вони тільки примножуються. Усі плани розв’язку суспільних проблем тільки ще більше загострили стан речей. Навіть якби вдалося зробити середню тривалість життя довшою за сто років, це ще не означатиме, що людство стане від того цивілізованіше. «Бгаґаватам» нагадує, що деякі дерева живуть сотні, а то й тисячі років. У Вріндавані (у місці за назвою Імлітала) росте тамариндове дерево, яке, розповідають, стоїть ще від часів Господа Крішни. У Калькуттському ботанічному саду стоїть баньян, вік якого, як кажуть,    —    понад п’ятсот років, і таких дерев по всьому світі багато. Свамі Шанкарачар’я прожив тільки тридцять два роки, а Господь Чайтан’я    —    сорок вісім. Хіба це означає, що вищезгадані дерева-довгожителі важливіші за Шанкару чи Чайтан’ю? Довге життя без духовних цінностей важить небагато. Хтось, можливо, візьме під сумнів те, що дерева мають життя, адже вони не дихають. Однак сучасні вчені, як-от Боуз, уже довели, що в рослинах є життя. Отже, наявність життя визначає не дихання. «Бгаґаватам» вказує, що ковальські міхи дихають дуже натужно, однак це не означає, що вони живі. Матеріаліст тут заперечить і скаже, що життя дерева не можна порівнювати до життя людини, бо дерево не може насолоджуватися життям, смакуючи добірними стравами чи втішаючись сексом. Відхиляючи цей арґумент, «Бгаґаватам» запитує: хіба інші тварини    —    наприклад собаки та свині, що живуть в одному селі з людьми,    —    не їдять і не втішаються сексом? «Шрімад-Бгаґаватам» вживає тут конкретний вираз «інші тварини», і це означає, що люди, стурбовані просто поліпшенням тваринного життя, тобто їди, дихання та парування,    —    це такі самі тварини, єдине що в людській подобі. Коли суспільство складається з таких вилощених тварин, стражденне людство не знає добра, бо тварина завжди готова зробити іншій тварині зло, але добро робить украй рідко.