Sloka 37
ВІРШ 37
Verš
Текст
prapuṣṇāty aghṛṇaḥ khalaḥ
tad-vadhas tasya hi śreyo
yad-doṣād yāty adhaḥ pumān
прапушн̣а̄тй аґгр̣н̣ах̣ кгалах̣
тад-вадгас тасйа хі ш́рейо
йад-доша̄д йа̄тй адгах̣ пума̄н
Synonyma
Послівний переклад
сва-пра̄н̣а̄н— своє життя; йах̣ — котрий; пара-пра̄н̣аіх̣ — коштом життя інших; прапушн̣а̄ті — забезпечує процвітання; аґгр̣н̣ах̣ — безсоромний; кгалах̣ — лихий; тат-вадгах̣ — вбивство його; тасйа — його; хі — певно; ш́рейах̣ — благо; йат — з чого; доша̄т — через ваду; йа̄ті — іде; адгах̣ — вниз; пума̄н — особа.
Překlad
Переклад
Krutý a podlý člověk, který se drží při životě za cenu životů druhých, si pro své vlastní dobro zaslouží, aby byl zabit. Jinak ho jeho vlastní činnosti poníží.
Жорстока і підла людина, яка зберігає життя коштом життя інших, заслуговує на смерть, і вбити її означає зробити їй добро, інакше через свої вчинки вона скотиться на самий низ.
Význam
Коментар
Pro toho, kdo žije krutě a bezostyšně za cenu života někoho jiného, je “život za život” spravedlivým trestem. Politická etika říká, že udělit vrahovi trest smrti je správné proto, že ho to zachrání před peklem. Jestliže stát takto potrestá vraha, je to pro něho jen dobře, neboť nebude muset za svoji vraždu trpět v příštím životě. Trest smrti je pro vraha nejnižší možný trest. Ve smṛti-śāstrách je řečeno, že lidé, které král potrestá podle zásady “život za život”, jsou očištěni od všech svých hříchů natolik, že pro ně připadá v úvahu i povýšení na nebeské planety. Podle Manua, velkého autora občanských zákonů a náboženských zásad, je za vraha třeba pokládat i toho, kdo zabije zvíře. Zvířecí potrava není v žádném případě určená civilizovaným lidem, jejichž prvořadou povinností je připravit se na návrat k Bohu. Manu říká, že na zabití zvířete se obvykle podílí celá skupina hříšníků a na ty všechny se vztahuje trest za vraždu; stejně jako když skupina spiklenců zabije společnými silami člověka. Vrahem je ten, kdo dává svolení, ten, kdo zvíře zabíjí, ten, kdo poražené zvíře prodává, ten, kdo zvíře vaří, ten, kdo řídí rozdávání pokrmu, a konečně i ten, kdo tuto vařenou zvířecí potravu jí. Ti všichni podléhají trestu přírodních zákonů. Přes veškerý pokrok hmotné vědy nikdo nedokáže stvořit žádnou živou bytost, a nikdo proto nemá právo ze svého rozmaru nějakou živou bytost zabít. Těm, kteří jedí maso, písma dovolují pouze omezené zvířecí oběti, a tato svolení mají zabránit otevírání jatek a ne podporovat zabíjení zvířat. Písmy dovolený postup obětování zvířete je dobrý jak pro obětované zvíře, tak pro pojídače zvířat. Pro zvíře je dobrý v tom smyslu, že obětované zvíře je po oltářní oběti ihned povýšené do lidské podoby, a pojídače zvířat zachraňuje od vážnějšího hříchu (jako je pojídání masa z velkých jatek, což jsou příšerná místa, která přinášejí všemožné hmotné pohromy společnosti, zemi a lidstvu celkově). Hmotný svět je sám o sobě místem plným úzkosti a rozvoj zvířecích jatek znečišťuje celé ovzduší čím dál více válkami, morem, hladověním a mnoha dalšími nechtěnými kalamitami.
ПОЯСНЕННЯ: Життя за життя — це справедлива кара для того, хто, без жалю та сорому, живе коштом життя інших. Моральність державної політики в тому, щоб скарати жорстоку особу на смерть і цим врятувати її від пекла. Коли держава засуджує вбивцю до страти, для негідника це велике добро, бо в наступному житті йому вже не доведеться страждати за вчинене. Смертний вирок — це найм’якіша кара, на яку заслуговує вбивця, а в смріті-шастрах сказано: ті, хто дістав від царя кару за принципом «життя за життя», очищуються від гріхів настільки, що можуть навіть піднестися на райські планети. За Ману, великим укладачем кодексів цивільних та релігійних законів, навіть того, хто вбиває тварину, слід вважати за вбивцю, бо м’ясо тварин не призначене в їжу цивілізованій людині, що її головний обов’язок — готувати себе повернутися до Бога. Ману каже, що забій тварини — це справжня змова групи грішників і кожен із них заслуговує на кару як вбивця, так само як співучасники, що спільно вбили людину. Той, хто дає дозвіл вбити тварину, хто вбиває тварину, хто торгує м’ясом забитої тварини, хто готує їжу з м’яса тварини, хто розподіляє таку їжу і, нарешті, хто їсть їжу, приготовану з тіла вбитої тварини, — всі є вбивці, і за законами природи повинні дістати кару. Попри весь поступ матеріальної науки створити живої істоти ніхто не спроможний, а тому нікому не вільно за своєю забаганкою відбирати в неї життя. М’ясоїдам писання дають дозвіл приносити тварин у жертву, але за цілого ряду обмежень, і дозвіл цей існує тільки для того, щоб поставити перепону поширенню боєнь, а не щоб заохотити різанину тварин. Дозволяючи жертвопринесення тварин, писання встановлюють його порядок так, що воно стає сприятливим і для тварини, яку офірують, і для поїдачів плоті тварин. Для тварини користь в тому, що, принесена в жертву на вівтарі, тварина одразу отримує людську форму життя; м’ясоїда ж це врятовує від ще тяжчих гріхів (наприклад, їсти м’ясо, яке постачає мережа різниць, це гидке джерело найрізноманітніших нещасть для громади, країни і всього людства). Матеріальний світ вже сам по собі є оселя нещасть, а від того, що заохочують вбивати тварини, скверна заполонює все ще більше — приходять війни, епідемії, голод і багато інших небажаних лих.