ПОЯСНЕННЯ: Ці дві шлоки підтверджують: Шрі Крішна, Бог-Особа,    —    єдиний об’єкт поклоніння. Ведична література скеровує до тієї ж мети: встановити стосунки з Ним і зрештою відродити любовне служіння Йому, яке ми втратили. Саме в цьому полягає сутність і глибинний смисл Вед. У «Бгаґавад-ґіті» Господь Сам стверджує це, кажучи, що кінцева мета Вед одна    —    пізнати Його. Прийшовши у образі Шріли В’ясадеви, Господь підготував усі явлені писання, щоб через них нагадати зумовленим матеріальною природою падшим душам за Шрі Крішну, Бога-Особу. Жоден півбог не здатний наділити свободою від матеріального рабства. Такий висновок усіх ведичних писань. Імперсоналісти, не маючи знання за Бога-Особу, применшують всемогутність Верховного Господа, ставлячи Його на один щабель з іншими живими істотами, і тому свобода від матеріального рабства дістається їм надзвичайно тяжко. Лише після багатьох народжень, в яких вони поглиблюють трансцендентне знання, вони можуть віддати себе Господеві.

Можна заперечити, що діяльність, яку визначають Веди, заснована на жертовних обрядах. Це так. Але ж усі ведичні жертвопринесення також призначені для того, щоб осягнути істину щодо Ва̄судеви. Інше ім’я Ва̄судеви    —    Яґ’я (жертвопринесення), і в «Бгаґавад-ґіті» чітко з’ясовано, що всі жертвопринесення і всю діяльність слід виконувати задля вдоволення Яґ’ї, чи Вішну, Бога-Особи. Те саме із системами йоґи. Йоґа означає поновлення зв’язку з Верховним Господом. Практика йоґи охоплює, щоправда, і певні вправи, що пов’язані з тілом, як-от асана, дг’яна, пранаяма і медитація, але їхнє призначення    —    зосередитись на Параматмі, локалізованому аспекті Ва̄судеви. Осягнути Параматму означає частково осягнути Ва̄судеву, і той, чиє осягнення стає довершеним, осягає Ва̄судеву повністю. На жаль, здебільшого буває так, що нещасливі йоґи зазнають невдачі, збиті з пуття містичними силами, якими вони оволодівають через фізичні вправи. Йоґи, що зазнали такої невдачі, в наступному житті народжуються в сім’ях вчених брахман чи в родинах багатих торговців і так дістають нагоду довести до кінця почате й осягнути Ва̄судеву повністю. Якщо такий щасливий брахмана чи син заможних батьків зуміє правильно скористатися з тієї нагоди, добре спілкування зі святими особистостями допоможе йому без труднощів осягнути Ва̄судеву. На жаль, такі обранці здебільшого знову падають жертвою матеріального багатства та почестей і тому забувають, в чому саме полягає мета життя.

Те саме справедливо і щодо розвитку знання. Згідно з «Бгаґавад-ґітою» є вісімнадцять складових процесу пізнання. Плекаючи знання, людина поступово позбувається гордині, зарозумілости, насильства, стає терпляча, проста, віддана великому духовному вчителеві і опановує свої чуття. Розвиваючи знання, людина стає неприв’язаною до родинного вогнища і дому й усвідомлює страждання, що пов’язані зі смертю, народженням, старістю та хворобами. Вершиною ж розвитку знання є віддане служіння Богові-Особі, Ва̄судеві. Отже, Ва̄судева    —    це кінцева ціль розвитку будь-яких галузей знання. Справжнє знання    —    це знання, розвиток якого приводить на трансцендентний рівень спілкування з Ва̄судевою. Знання матеріальне, в будь-якій його галузі, засуджене в «Бгаґавад-ґіті» як аґ’яна, тобто те, що протилежне до істинного знання. Кінцевою метою матеріального знання є чуттєве задоволення, а це рівнозначно подовженню терміну матеріального існування, а отже, і пов’язаних з ним троїстих страждань. Але подовжувати скорботне життя у матеріальному існуванні    —    це невігластво. Проте це саме матеріальне знання, якщо воно приводить на шлях духовного усвідомлення, допомагає покласти край стражданням фізичного існування і почати духовне існування на рівні Ва̄судеви.

Те саме можна сказати і про всі різновиди аскетизму. Тапас’я означає добровільно проходити крізь тілесні страждання заради того, щоб досягнути чогось вищого у житті. Равана й Хіран’якашіпу жорстоко тортурували своє тіло, аби досягти найвищої чуттєвої втіхи. Сучасні політичні діячі теж інколи вдаються до суворих аскез, щоб досягнути певних політичних цілей. Проте це не справжня тапас’я. Справжній аскетизм означає свідомо приймати тілесні незручності заради того, щоб пізнати Ва̄судеву. В іншому разі будь-які аскези належать до ґун страсти і невігластва. Страсть і невігластво не в стані покласти край стражданням. Тільки ґуна добра здатна поменшити троїсті страждання матеріального життя. Васудева й Девакі, «батьки» Крішни, вдавалися до аскез заради того, щоб мати Ва̄судеву сином. Господь Крішна    —     батько всіх живих істот (Б.-ґ. 14.4), і тому Він є первісна істота серед усіх істот. Він відначальний і вічний з усіх, хто насолоджується. Отже, всупереч поглядам немудрих людей, ніхто не може зачати Його і стати Його батьком. Господь Шрі Крішна погодився прийти як син Васудеви та Девакі, бо був задоволений їхніми суворими аскезами. Отже, виконувати аскези слід лише задля того, щоб прийти вершини знання, Ва̄судеви.

Ва̄судева є відначальний Бог-Особа, Господь Шрі Крішна. Як уже пояснено, відначальний Бог-Особа поширює Себе в безліч форм. Таке поширення Його форм відбувається завдяки діяльності Його різноманітних енерґій, серед яких Його внутрішні енерґії якісно вищі проти зовнішніх. У «Бгаґавад- ґіті» (7.4-6) внутрішні і зовнішні енерґії описані як пара і апара пракріті. Отже, різні Його форми, які проявлені через діяльність Його внутрішньої енерґії, є формами вищого розряду, тоді як форми, що проявлені через діяльність зовнішньої енерґії, є формами нижчого розряду. Живі істоти теж є Його поширення. Живі істоти, що є поширенням Його внутрішньої енерґії    —    це вічно звільнені особистості, тоді як ті, що проявлені в матеріальних енерґіях,    —    вічно зумовлені. Тому розвиток знання, аскези, жертвопринесення та вся діяльність мають бути спрямовані тільки на те, щоб якісно перемінити вплив, під яким ми перебуваємо. Нині ми всі підвладні зовнішній енерґії Господа, і щоб цей вплив якісно перемінити, ми повинні скеровувати свої зусилля на розвиток духовної енерґії. В «Бгаґавад-ґіті» сказано: махатми, тобто люди, які розширили своє мислення настільки, щоб присвятити себе служінню Господу Крішні, перебувають під впливом Його внутрішньої енерґії. Цей вплив проявляється в тому, що такі великодушні істоти вже ніколи не відхиляються від служіння Господеві. На цьому сходяться всі ведичні писання і життя слід спрямувати саме на це. Не потрібно обтяжувати себе діяльністю заради насолоди її плодами чи сухими умоглядними філософськими роздумами щодо природи трансцендентного знання. Кожен має одразу віддати себе трансцендентному любовному служінню Господеві. Немає потреби поклонятись і різноманітним півбогам, що діють наче численні руки Господа, творячи, підтримуючи та руйнуючи матеріальний світ. Зовнішнім врядуванням у всесвіті опікується безліч могутніх півбогів. Усі вони є різні допоміжні «руки» Господа Ва̄судеви. Навіть Господа Шіву та Господа Брахму залічують до числа півбогів, проте становище Господа Вішну, Ва̄судеви, завжди трансцендентне. Незважаючи на те, що Він опікується ґуною добра матеріального світу, Він лишається трансцендентний щодо всіх матеріальних ґун. Це може проілюструвати такий приклад. У тюрмі є в’язні, проте є й тюремна обслуга. І тюремники, і в’язні коряться порядкам, що встановлені від царя. Однак ці тюремні порядки не поширюються на самого царя, навіть коли той часами відвідує в’язницю. Отже, цар завжди трансцендентний щодо тюремних порядків, і так само Господь завжди трансцендентний щодо законів матеріального світу.