Що більше часу минатиме від початку епохи Калі, то сильніше занепадатимуть чотири речі: тривалість життя, пам’ять, засади моралі та засади релігії. А що від Дгарми, тобто релігійних засад, лишається тільки чверть, то бик, символ Дгарми, стоїть тільки на одній нозі. Коли три чверті населення Землі перетворяться на безбожників, світ стане для тварин справжнім пеклом. За доби Калі безбожна цивілізація створює численні «релігійні угруповання», що прямо чи непрямо заперечують Бога-Особу. Зрештою такі громади невіруючих зроблять світ непридатним для життя тверезих людей. Людей поділяють на різні групи відповідно до того, наскільки вони вірять у Верховного Бога- Особу. Найліпші з-поміж віруючих людей    —    це вайшнави та брахмани, нижчі за них кшатрії, тоді вайш’ї, потім шудри, а вже за ними млеччги, явани і нарешті чандали. На рівні млеччг і нижче людина починає втрачати людські якості, а на найнижчому ступені людської деґрадації перебувають чандали. Вживаючи перелічені терміни, ведичні писання визначають ними не людей якоїсь певної громади чи походження    —    це взагалі різні типи людей, яким притаманні різні якості. Йдеться не про походження чи приналежність до певної громади. Людина може набути певних якостей власними зусиллями: син вайшнави може стати млеччгою, а син чандали    —    вивищитися над брахманами; усе залежить від того, з ким людина спілкується і наскільки близькі її стосунки з Верховним Господом.

М’ясоїдів прийнято називати млеччгами. Однак млеччгами є не всі м’ясоїди. Ті, хто їсть м’ясо відповідно до вказівок писань    —    не млеччги; млеччгами називають тих, хто їсть м’ясо без ніяких обмежень. Писання забороняють їсти яловичину, і послідовники Вед надають особливої ваги піклуванню про биків та корів. Проте нині, за доби Калі, люди будуть використовувати тіло бика й корови так, як їм заманеться, і цим накличуть на себе всілякі страждання.

Люди нинішньої доби не виконуватимуть ніяких жертвопринесень. Млеччгам байдуже до жертвопринесень, дарма що для людей, які шукають матеріальної чуттєвої насолоди, жертвопринесення вкрай важливі. «Бгаґавад-ґіта» настійно радить робити жертвопринесення (3.14–16).

Творець Брахма створив усі живі істоти, а щоб забезпечити живій істоті, своєму створінню, поступ на шляху повернення до Бога, він також запровадив систему жертвопринесень. Влаштовано так, що істоти живуть, споживаючи збіжжя та овочі, і від страв в тілі з’являється життєва сила, прибираючи форми крови та сімені, а з крови й сімені жива істота може створювати інші живі істоти. Однак збіжжя, трава та все інше росте завдяки дощам, а випадання дощів залежить від визначених жертвопринесень. Правила для таких жертвопринесень подані у Ведах    —    «Сама», «Яджур», «Ріґ» та «Атгарві». В «Ману-смріті» сказано, що, приносячи жертву на вівтарі вогню, людина задовольняє бога Сонця. Коли бог Сонця задоволений, він збирає з поверхні моря досить води, від чого в небі утворюється досить хмар і випадають дощі. Коли дощів випадає доволі, виростає стільки збіжжя, скільки треба для людей і всіх тварин; так жива істота отримує досить енерґії, щоб розвиватись. Млеччги натомість планують відкривати нові й нові бойні, щоб вбивати там биків та корів, а також інших тварин: вони гадають, що, відмовившись від жертвопринесень та виробництва зерна, вони зможуть процвітати за рахунок збільшення кількости промислових підприємств та вживання в їжу тварин. Однак їм слід зрозуміти, що навіть для годівлі тварин потрібна трава і збіжжя, бо як інакше житимуть тварини? А щоб була паша для тварин, потрібно достатньо дощів. Виходить, що зрештою вони не можуть жити незалежно від ласки півбогів    —    бога Сонця, Індри, Чандри та інших, а щоб півбоги були задоволені, треба відправляти жертвопринесення.

Матеріальний світ    —    це свого роду в’язниця, як ми вже не раз зазначали. Півбоги    —    це слуги Господа, які пильнують у ній ладу. Півбоги прагнуть, щоб бунтівні живі істоти, які хочуть жити без віри, поступово повернули лице до верховної сили Господа. На це писання радять відправляти жертвопринесення.

Матеріалісти хочуть тяжкою працею заробляти собі на чуттєву втіху і насолоджуватись. Тому вони щокроку чинять різноманітні гріхи. Однак ті, хто свідомо присвятив себе на віддане служіння Господеві, трансцендентні щодо всіх гріховних та добрих учинків. Діяльности таких людей не занечищують три ґуни матеріальної природи. Відданому немає потреби відправляти визначені жертвопринесення, бо саме життя відданого    —    це втілене жертвопринесення. Ті, проте, хто діє, щоб здобути плоди своєї праці і задовольнити чуття, мусять відправляти визначені жертвопринесення, бо це для них єдиний спосіб звільнитися від наслідків усіх вчинених гріхів. Жертвопринесення є засобом протидіяти наслідкам гріхів, що нагромаджуються через кармічну діяльність. Жертвопринесення задовольняють півбогів, так само як покора в’язнів законові задовольняє наглядачів тюрми. Господь Чайтан’я втім радив лише один тип яґ’ї (жертвопринесення)    —     санкіртана-яґ’ю, оспівування Харе Крішна, і участь у цій яґ’ї може взяти кожний. Санкіртана-яґ’я дає благо як відданим, так і тим, хто діє заради насолоди плодами своєї діяльности.