Sloka 30
ВІРШ 30
Verš
Текст
parīkṣid iti yat prabhuḥ
pūrvaṁ dṛṣṭam anudhyāyan
parīkṣeta nareṣv iha
парікшід іті йат прабгух̣
пӯрвам̇ др̣шт̣ам анудгйа̄йан
парікшета нарешв іха
Synonyma
Послівний переклад
сах̣ — він; ешах̣ — у цьому; локе — світі; вікгйа̄тах̣ — відомий; парікшіт — той, хто перевіряє; іті — так; йат — що; прабгух̣ — шановний царю; пӯрвам — раніше; др̣шт̣ам — побаченого; анудгйа̄йан — постійно думаючи; парікшета — буде шукати; нарешу — в кожній людині; іха — тут.
Překlad
Переклад
Jeho syn se tedy proslaví po celém světě jako Parīkṣit (zkoušející), neboť bude hledat osobnost, kterou viděl před narozením, a bude proto zkoušet všechny lidské bytosti. Tak bude neustále rozjímat o Pánu.
Отож, його нащадок мав зажити у світі слави як Парікшіт [той, хто шукає], тому що між усіма він завжди шукав того, кого побачив ще до народження. Таким чином, він весь час думав про Нього.
Význam
Коментар
Mahārāja Parīkṣit měl to štěstí, že viděl Pána už v lůně své matky, a proto nikdy nepřestával o Pánovi rozjímat. Ten, kdo má ve své mysli obraz transcendentální podoby Pána, nemůže na Pána nikdy zapomenout. Od té doby, kdy malý Parīkṣit vyšel z lůna matky, zkoušel každého, zda to není ona osobnost, kterou poprvé viděl v matčině lůně. Nikdo se však Pánovi nevyrovnal svojí přitažlivostí a nikdo Ho nikdy nepředčil, proto Parīkṣit nikoho takového nenašel. Pán ho však vždy doprovázel díky jeho hledání a Mahārāja Parīkṣit se tak neustále věnoval oddané službě Pánu vzpomínáním.
Махараджа Парікшіт, до якого доля завжди була прихильна, побачив Господа ще у материнському лоні і відтоді ніколи не покидав думати про Нього. Якщо трансцендентна форма Господа закарбується в розумі, людина вже ніколи і ні за яких умов Господа не забуде. Від того часу, як Махараджа Парікшіт народився на світ, він пильно вдивлявся у кожного в пошуках того, кого побачив ще в материнському лоні. Але немає нікого, хто був би так само привабливий, як Господь, чи привабливіший за Нього, і тому Парікшіт ні в кому не міг пізнати особи, яку шукав. Але через те, що Парікшіт в кожному шукав Господа, Господь завжди був з ним, і так Махараджа Парікшіт виконував віддане служіння Господеві, повсякчас пам’ятаючи Його.
Śrīla Jīva Gosvāmī v této souvislosti poznamenává, že každé dítě, kterému bude dáno už v nejútlejším dětství ponětí o Pánu, se jistě stane velkým oddaným Pána jako byl Mahārāja Parīkṣit. Ne každý má to štěstí jako Mahārāja Parīkṣit, aby mohl vidět Pána v lůně své matky, ale rodiče mohou svému dítěti takové štěstí dát, pokud si to přejí. V mém vlastním životě se odehrála podobná věc. Můj otec byl čistý oddaný Pána a když mi bylo zhruba pět let, daroval mi malá Božstva Rādhy a Kṛṣṇy. Společně s mojí sestrou jsme napodobovali obřady z nedalekého chrámu Rādhā-Govindy a takto jsme si jako děti hráli. Díky častým návštěvám tohoto chrámu a napodobováním tamních obřadů s mými Božstvy na hraní se u mě vyvinula přirozená náklonnost k Pánu. Můj otec pečlivě dodržoval všechny obřady, odpovídající mému postavení. Později jsem těchto činností na nějaký čas zanechal vlivem společnosti na škole a na fakultě a úplně jsem vyšel ze cviku, ale ještě v době svého mládí jsem se setkal se svým duchovním mistrem Śrī Śrīmad Bhaktisiddhāntou Sarasvatīm Gosvāmīm Mahārājem a obnovil jsem svůj starý zvyk. Božstva, se kterými jsem si dříve hrál, jsem nyní začal pravidelně uctívat podle všech pravidel a zásad. Pokračoval jsem v tom do té doby, dokud jsem nepřerušil styky s rodinou, a jsem vděčný svému šlechetnému otci za to, že mi dal první impuls, který se později vyvinul v usměrněnou oddanou službu díky Jeho Božské Milosti. Také Mahārāja Prahlāda doporučoval, aby děti už v raném věku získaly ponětí o transcendentálních záležitostech, jinak by mohly promarnit příležitost, kterou jim dává lidská životní podoba, jež je sice stejně dočasná jako všechny ostatní, ale zároveň velice cenná.
Шріла Джіва Ґосвамі у зв’язку з цим зазначає: кожна дитина, яка вже на початку життя отримала якесь уявлення про Господа, неодмінно стає великим Господнім відданим, як Махараджа Парікшіт. Можливо, комусь і не пощастить побачити Господа в лоні матері, як це випало Махараджі Парікшіту, однак і того, до кого доля не така ласкава, можуть зробити щасливим його батьки, якщо вони того прагнуть. Наочне свідоцтво того — моє життя. Мій батько, чистий відданий Господа, подарував мені, коли мені виповнилося чотири чи п’ять років, дві фігурки — Радгу й Крішну. Граючись, я разом з сестрою поклонявся цим Божествам, наслідуючи відправи у сусідньому храмі Радга-Ґовінди. Постійно відвідуючи цей храм і наслідуючи храмові відправи у своїх іграх з Божествами, я розвинув у собі природне почуття прив’язаности до Господа. Мій батько достосував до мого віку всі належні церемонії поклоніння і ввів їх у моє життя. Пізніше, під впливом іншого оточення у школі й коледжі, я на якийсь час перестав поклонятись Божествам. Але в юності, зустрівши свого духовного вчителя Шрі Шрімад Бгактісіддганту Сарасваті Ґосвамі Махараджу, я пригадав дитячі заняття і став поклонятися тим самим Божествам, що з ними грався дитиною, але вже за всіма правилами. Це тривало аж доки я розірвав зв’язки з сім’єю. Я щасливий, що мій великодушний батько дав мені перше уявлення про Бога, яке під керівництвом Його Божественної Милости з часом розвинулося у віддане служіння за всіма правилами. Махараджа Прахлада також вчив, що дитина має отримати уявлення про зв’язок з Богом, бо інакше вона може не скористатися із нагоди життя в людському тілі, життя особливо цінного, хоч, як і в інших тілах, тимчасового.