Екстаз подиву у відданому служінні відчувають або безпосередньо, коли людина бачить щось на власні очі, або непрямо, слухаючи описи подій від інших.

Коли Нарада, прийшовши до Двараки подивитися, як живе Господь, побачив, що Крішна в одному й тому самому тілі присутній водночас у всіх палацах і в кожному робить щось інше, він не міг зійти з дива. Це — один з прикладів подиву у відданому служінні через безпосереднє сприйняття. Одна з подруг матері Яшоди сказала: «Яшодо, я геть нічого не розумію! Ось твій син, який щохвилі ладний бігти до тебе поссати груди, а он то — величезний пагорб Ґовардгана, за який чіпляються хмари. І оце зараз цей величезний пагорб Ґовардгану завиграшки тримає на мізинчику лівої руки твій син. Це — незбагненна таємниця, авжеж?» Ці слова є ще одним прикладом подиву у відданому служінні за безпосереднього сприйняття події.

Прикладом здивування у відданому служінні за непрямого сприйняття може служити такий випадок. Якось Махараджа Парікшіт слухав від Шукадеви Ґосвамі про те, як Крішна вбив Наракасуру, демона, що з одинадцятьма акшаухіні воїнів вирядився війною проти Крішни. Кожна акшаухіні налічувала декілька тисяч слонів, декілька тисяч коней і колісниць та декілька сотень тисяч піхотинців. Наракасура виставив одинадцять таких дивізій, і всі його воїни випускали в Крішну незліченні стріли — а Крішна випустив усього три стріли і тими стрілами знищив усіх воїнів ворожого табору. Махараджа Парікшіт, почувши про чудесну перемогу Крішни, виповнився радощів, і очі його набігли сльозами. Цей випадок є прикладом подиву у відданому служінні, коли інформацію сприймають непрямо, через слух.

Відомий ще такий приклад здивування через непряме сприймання: Господь Брахма, захотівши випробувати Крішну — перевірити, чи дійсно Крішна є Верховним Богом-Особою, — вкрав у Нього всіх пастушків та корів. Проте за кілька секунд Брахма повернувся й побачив, що Крішна і далі перебуває серед тих самих корів, телят і пастушків. Коли Господь Брахма оповідав про те, як все було, своїм наближеним на планеті Сат’ялока, всі вони дивувались понад усяку міру. Брахма розповів їм, що він позабирав геть усіх хлопчиків і після того побачив, що ті самі хлопчики, як і перед тим, далі бавляться з Крішною. Їхні тіла були темні, майже як у Крішни, і в кожного було по чотири руки. Ті самі телята й корови, кожне зі своїми відмітними рисами, паслися там як і раніше. Брахма ледве міг владати собою навіть коли просто описував цю подію. «А найбільше, — додав він, — вразило мене те, що багато інших Брахм з багатьох інших усесвітів також прийшли туди вшанувати Крішну та Його супутників».

А коли у лісі Бгандіравана схопилася пожежа, Крішна наказав Своїм друзям заплющити очі, що вони й зробили. Тоді Крішна загасив пожежу, пастушата розплющились — і побачили, що небезпека минула і що їхні корови й телята також цілі. За своїми припущеннями, як саме Крішна врятував їх, вони зрештою почали усвідомлювати, яке чудо було те, що сталося. Це — ще один приклад непрямого сприйняття, яке є причиною подиву у відданому служінні.

Якщо людина робить щось навіть не таке вже надзвичайне, в серці й розумі її друзів це викликає почуття подиву. Натомість навіть найчудесніші звершення людини сторонньої, як правило, великого враження на нас не справляють. Подив ми відчуваємо тільки якщо маємо любов до того, хто чинить дивовижно.

Коли в людині через любов і віддане служіння Господеві розвиваються особливі доблесть і запал, вона вдається до дій, які прийнято називати лицарськими. Виявом такої лицарськости є жартівливий герць, добродійність, милосердя й дотримання релігійних засад. Того, хто звершує лицарські подвиги у битві, називають юддга-віра. Людину, схильну до добродійности, називають дана-віра. Той, хто виявляє надзвичайну милість до інших, називаний дайа-віра. А коли людина сумлінно ставиться до виконання своїх релігійних обов’язків, її називають дгарма- віра. Об’єктом, на який скерована різноманітна діяльність у настрої лицарськости, є Крішна.

Коли другові Крішни заходить бажання вдовольнити Його якимись своїми лицарськими вчинками, він кидає Крішні виклик, і Крішна Сам стає його супротивником; або якщо Крішна хоче просто спостерігати битву, то Він спонукує стати на герць іншого Свого друга. Якось один друг під’юджував Крішну такими словами: «Любий Мадгаво, Ти дуже невгамовний, бо гадаєш, що ніхто не здолає перемогти Тебе. Але зараз Тобі варто що податися навтікача, бо інакше всі побачать, як я подолаю Тебе. Я певний, що цим зроблю велику приємність моїм друзям!»

Крішна та Шрідама були близькими друзями, проте якось Шрідама, розгнівавшись на Крішну, викликав Його на бій. Вони почали битися, а всі пастушки втішалися, споглядаючи чудову битву двох друзів при березі Ямуни. Для герцю наготували особливі стріли, і коли Крішна почав випускати Свої стріли в Шрідаму, Шрідама відбивав ці стріли, крутячи палкою; його доблесть була дуже до серця Крішні. Такі дружні поєдинки здебільшого відбуваються між людьми лицарської вдачі, і вони створюють чудову збудливу атмосферу для всіх глядачів.

У книзі «Харі-вамша» описано, як іноді Арджуна й Крішна билися просто перед очима Кунті і що Арджуна, як правило, зазнавав поразки.

У таких лицарських змаганнях між друзями супротивні сторони іноді вихваляють самі себе, виявляють благодушність, силу, гордість, хапаються за зброю, кидають виклик один одному та сходяться як вороги. Усі ці вияви стають спонуками до відданого служіння у почуттях лицарськости.

Один друг Крішни якось кинув Йому такий виклик: «Любий друже Дамодаро, Ти вмієш одне що їсти. Субалу Ти подолав лише тому, що він слабак, і, крім того, Ти вдався до нечесних прийомів. Не хвались, буцім Ти великий боєць, бо такі дії не роблять Тобі чести. Ти назвався змією — то знай, що тоді я павич, який зараз провчить Тебе». Павич є найзапеклішим ворогом змій.

Коли у таких дружніх поєдинках друзі-суперники починають похвалятися одне перед одним, вчені кажуть, що то є екстаз підлеглого рівня, або субекстаз. Субекстаз виражається у певних лицарських діях, а саме: друзі гучними хрипкими голосами кидають виклик один одному, роблять войовничі рухи, виявляють своє завзяття до бою, сходяться вручки і ще кожний запевняє перестрашених очевидців битви у своїй непереможності.

Один з друзів якось звернувся до Крішни: «Любий Мадгусудано, Тобі відома моя сила, і все ж кинути виклик могутньому Баладеві Ти підбиваєш Бгадрасену, а не мене. Таким вчинком Ти просто ображаєш мене, в кого руки міцніші, ніж засуви на брамі!»

Певний відданий якось сказав: «Любий Господи Крішно, я би хотів, щоб усі визнали Шрідаму, хто часто кидає Тобі виклик, за славетного лицаря. Буває, він кричить громовим голосом або рикає, наче лев. Хвала, хвала Шрідамі-лицарю!» Вияви лицарськости у битві, а також добродійність, милосердя й виконання релігійних обрядів називаються істотним виявами лицарських почуттів, тимчасом як гординя, бурхливі емоції, витривалість, доброта, рішучість, тріумф, завзяття, заздрість та пам’ятування називаються неістотними їх виявами.Колись, побачивши, як Стока-крішна (один з численних друзів Крішни) бореться з Крішною, його батько дорікнув йому за це, сказавши, що Крішна — це саме життя усіх жителів Вріндавани. Почувши батькові слова, Стока-крішна покинув битися. Але Крішна далі під’юджував його, і тоді, відповідаючи на виклик, Стока-крішна ухопив палку і заходився показувати свою вправність у мистецтві володіння палкою, розкручуючи її довкола себе.

Якось Шрідама кинув виклик Бгадрасені: «Любий друже, — сказав він , — поки тобі нічого боятися мене . Насамперед я маю подолати нашого брата Балараму , далі я переможу Крішну і аж тоді візьмуся до тебе». Тоді Бгадрасена перейшов з команди Баларами на бік Крішни і тим викликав в своїх друзів велике збудження, як оце колись гора Мандара збурила цілий океан. Від його голосного ревіння усі його друзі поглухли; своїми геройськими діями Бгадрасена дав Крішні нове натхнення.

Певного разу Крішна кинув виклик усім Своїм друзям: «Мої любі друзі, лишень подивіться — Я стрибаю так, що видно, який Я могутній і доблесний герой. Прошу, не втікайте від Мене». На відповідь друг Крішни Варутгапа кинув Господеві стрічний виклик, і вони зачали битися між собою.

Один з друзів Крішни якось зауважив: «Судама якомога старається подужати Дамодару, а якщо до нього приєднається наш могутній Субала, поєднання буде справді чудове, наче коштовний самоцвіт візьмуть в золоту оправу».

У цих лицарських розвагах противниками Крішни можуть виступати тільки друзі Крішни. Вороги Крішни по суті не мають змоги бути Його противниками. Тому віддане служіння у почуттях лицарськости полягає в тому, що Крішну викликають на бій Його друзі.

Дана-віра, або добродійність як вияв лицарських почуттів, поділяється на щедрість і відречення. Щедрим називають того, хто задля вдоволення Крішни здатний пожертвувати усім. Коли людина, побачивши Крішну, хоче зробити пожертву, кажуть, що спонукою до такого великодушного вчинку є Сам Крішна. Коли Крішна з’явився як син Махараджі Нанди, Нанда Махараджа, від щирого серця бажавши добра своєму синові, заходився дарувати чудових корів усім брахманам. Брахмани, дуже задоволені його щедрістю, вирішили, що їхній обов’язок — проголосити, що на щедрості Нанда Махараджа перевершив славетних царів минулих часів, як оце Махараджу Прітгу та Нріґу.

Коли людина цілковито усвідомила славу і велич Верховного Господа й готова пожертвувати задля Нього усім , її називають сампраданака, або той, хто заради Крішни віддає в милостиню усе.

Махараджа Юдгіштгіра, прийшовши разом з Крішною на арену жертвопринесення Раджасуя, у своїй уяві почав намащувати тіло Крішни сандаловою пастою, після чого прикрасив Крішну розкішною ґірляндою, що сягала Йому колін, запропонував Крішні вигаптовані золотом шати, подарував Йому коштовні самоцвітні прикраси і дав Йому багато слонів, колісниць і коней, повністю споряджених та в оздобах. Далі він захотів віддати Крішні в милостиню своє царство, свою сім’ю та й самого себе. За всім тим Махараджа Юдгіштгіра зрештою згадав, що фактично у нього немає нічого, що він міг би офірувати Господу, і від того дуже засмутився і розхвилювався.

Так само колись Махараджа Балі сказав своєму священику Шукрачар’ї: «Любий мудрецю! Ти досконало опанував вчення Вед, а тому поклоняєшся Верховному Богові-Особі, Господу Вішну, виконуючи ведичні обряди. Що ж стосується до цього брахмани-карлика [Ваманадеви, втілення Господа], то хоч би хто Він був — Господь Вішну, простий брахмана чи навіть мій ворог, я твердо постановив собі дати Йому стільки землі, скільки Він прохає». Махараджі Балі надзвичайно поталанило: Господь простягнув до нього Свою руку, що була червонувата від доторку до грудей богині процвітання, завжди присипаних червоною кункумою. Іншими словами, Бог-Особа такий великий, що сама богиня процвітання завжди перебуває поруч Нього, напоготові здійснити будь-яке Його бажання — і оце Він простяг руку взяти милостиню в Балі Махараджі!

Людину, яка хоче запропонувати Крішні все і не бажає за це ніякої нагороди, вважають за справді відречену особистість. Тому відданий відмовляється прийняти звільнення будь-якого різновиду, навіть якщо це пропонує йому Сам Господь. Справжня любов до Крішни виявляється саме так: відданий дає Крішні пожертви, а Крішна приймає їх.

У книзі «Харі-бгакті-судгодая» є ще один приклад, який наводить Махараджа Дгрува. Він каже: «Любий Господи! Я виконував аскези й покути на те, щоб одержати від Тебе певне благословення, але Ти на відповідь дав мені змогу бачити Себе, кого не можуть побачити навіть великі мудреці та святі. Я шукав друзок битого скла і натомість знайшов найкоштовніший діамант. Тепер, мій Боже, я цілком задоволений, і мені не треба від Твоєї Господньої Милости геть нічого».

Подібне твердження є в Третій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (15.48). Чотири мудреці на чолі з Санакою Муні звернулися до Господа з такою мовою: «Любий Верховний Боже-Особо! Твоя слава привертає до Тебе всіх, і матеріальна скверна не торкається Тебе. Отож Ти гідний хвали, і в Тобі насправді перебувають усі місця прощі. Благословенні ті, кому пощастило прославляти Твої якості і хто воістину усвідомлює Твоє трансцендентне становище; їх не цікавить навіть звільнення, яке Ти пропонуєш. Володіючи трансцендентним скарбом, вони не мають навіть бажання посісти трон Індри, царя райських планет. Вони знають, що цар райських планет на своїй піднесеній посаді також не вільний від страху, тимчасом як тим, хто прославляє Твої трансцендентні якості, відкривається уся повнота щастя, а відтак їм не загрожує ніяка небезпека. То хіба будь-яка посада у райському царстві привабить тих, хто знає цю істину?»

Один відданий описав свої враження від добродійности, яку проявив цар Маюрадгваджа: «Я недостойний навіть говорити про діяння Махараджі Маюрадгваджі, а тому просто схиляюсь перед ним у великій шанобі». Маюрадгваджа мав гострий розум, і коли до нього прийшов Крішна, перебраний за брахману, він здогадався, чого Він хоче. Крішна попрохав, щоби дружина й син Маюрадгваджі відпиляли в царя пів-тіла, і цар погодився. Переповнений сильним бажанням бути корисним у відданому служінні, цар Маюрадгваджа повсякчас думав про Крішну, і тому, зрозумівши, що це Крішна прийшов у подобі брахмани, він не вагаючись погодився віддати Йому половину свого тіла. Така жертва з боку Махараджі Маюрадгваджі для Крішни не має собі рівних у світовій історії, і ми повинні якнайшанобливіше схилитися перед ним у поклоні. Він володів повним знанням про Верховного Бога-Особу, що прийшов до нього у подобі брахмани, і уславився як досконалий дана-віра, тобто зречена особистість.

Будь-яку людину, котра завжди готова вдовольнити Крішну і вправно виконує віддане служіння, називають дгарма-віра, або лицарем у дотриманні релігійних засад та обрядів. Піднятися на рівень дгарма-віри здатні лише досконалі віддані, здійснюючи релігійні обряди. Дгарма-вірою відданий стає, коли засвоює знання, що міститься в авторитетних священних писаннях, дотримує засад моралі, сповнюється віри і терпіння та панує над своїми чуттями. Ті, хто виконує релігійні обряди задля вдоволення Крішни, стають непохитні у відданому служінні, тимчасом як люди, які виконують релігійні обряди без наміру задовольнити Крішну, є доброчесними тільки на ім’я.

Найліпшим прикладом особистости дгарма-віра є Махараджа Юдгіштгіра. Один відданий якось сказав Крішні: «Любий Крішно, Ти, хто повбивав усіх демонів! Махараджа Юдгіштгіра, старший син Махараджі Панду, виконав усі можливі жертвопринесення єдино заради того, щоб удовольнити Тебе. Він завжди запрошував царя райських планет Індру брати участь у яґ’ях [жертвопринесеннях]. І через те, що цар Індра частенько відлучався від Шачідеві, вона мусила проводити більшу частину свого часу обіперши голову на руки — так вона сумувала за Індрою».

Вважають, що різноманітні яґ’ї півбогам є поклонінням частинам тіла Верховного Господа. Півбогів вважають за різні частини всесвітнього тіла Господа, і тому кінцевою метою поклоніння півбогам є задовольнити Господа через таке поклоніння їм як різним частинам тіла Господа. Але у Махараджі Юдгіштгіри не було бажання поклонятися півбогам, що є матеріальним; він виконував усі жертвопринесення під керівництвом Крішни і зовсім не задля власної вигоди. Він бажав тільки вдовольнити Крішну, і тому його називають найліпшим з відданих, що завжди занурений в океан любовного служіння.