У книзі «Хамсадута» розказано таке: «Якось згорьована через розлуку з Крішною Шріматі Радгарані пішла з кількома подругами на берег Ямуни. Там Радгарані побачила альтанку, в якій колись Вони з Крішною насолоджувалися любовними втіхами, і на згадку про це світ Їй в очах перемінився. Її запаморочення було дуже сильним, і приховати його було неможливо». Це — приклад замішання, причиною якого є розлука.

Є свідоцтва і щодо замішання, викликаного страхом. Ознаки такого замішання виявив Арджуна, побачивши всесвітню форму Крішни на полі битви Курукшетра. Його замішання було таке сильне, що лук і стріли випали в нього з рук, а очі ніби заслав туман.

Певного дня демон Бакасура, прибравши подоби велетенської чаплі, розкрив дзьоба, замірившись проковтнути Крішну разом з усіма хлопчиками-пастушками. Побачивши, як Крішна входить у пащу демона, Баларама й інші хлопчики-пастушки майже знепритомніли, аж здавалося, ніби вони неживі. Навіть приголомшені якимсь жаским видовищем чи несподіваною подією, віддані ні на хвилю не забувають Крішни. Вони здатні пам’ятати Крішну навіть посеред найбільшої небезпеки. Свідомість Крішни дає таку перевагу: навіть в момент смерти, коли всі функції тіла розладнуються, відданий має змогу пам’ятати Крішну, бо Він завжди живе в глибині його свідомости, і це рятує відданого від небезпеки повернутися до матеріального існування. Отож свідомість Крішни враз переносить людину з матеріального світу в духовний.

Щодо цього є таке твердження стосовно людей, які померли у Матгурі: «Їхній віддих став слабким, очі широко розплющились, колір тіла змінився, і вони почали пошепки промовляти святе ім’я Крішни. У такому стані вони покинули свої матеріальні тіла». Вищезгадані ознаки передують смерті.

Ледачою називають людину, яка внаслідок самовдоволености або відрази до важкої праці ухиляється виконувати свої обов’язки незважаючи на те, що має достатньо сили. Ледачість буває також виявом екстатичної любови до Крішни. Наприклад, коли Нанда Махараджа попрохав кількох брахман зробити парікраму довкола пагорбу Ґовардгана, вони відповіли, що їм більше до вподоби давати благословення, ніж обходити Ґовардгану. Це — приклад ледачости внаслідок самовдоволености.

Колись Крішна разом зі Своїми друзями-пастушками влаштували жартівливу битву, і тоді Субала став виявляти ознаки втоми. Крішна сказав Своїм друзям: «Субала знемігся від нашої битви — то ліпше облиште гукати його брати участь у дружньому поєдинку далі». У цьому випадку причиною ледачости є відраза до надмірних зусиль.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (21.13) є оповідь про те, як ґопі поцінували нерухомість корів у Вріндавані. Ґопі побачили, що корови, дослухаючись до чарівних мелодій, що їх награвав на флейті Крішна, нашорошили вуха і ніби пили через них нектар цих трансцендентних звуків. Телята теж позастигали нерухомі й забули навіть ссати молоко з материного вимені. Здавалося, вони обнімали Крішну очима, в яких стояли сльози. У цьому випадку нерухомість викликало слухання трансцендентного голосу Крішниної флейти.

Коли Лакшмана почула закиди проти Крішни, вона була настільки стурбована, що наче скам’яніла і навіть не скліпувала. Це — ще один приклад бездіяльности та нерухомости, причиною яких є почуте.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (71.39) описане замішання царя Юдгіштгіри, коли він з найбільшою пошаною приймав Крішну у своїх покоях. Через присутність у своєму домі Крішни цар відчув таке трансцендентне блаженство, що геть розгубився, і йому наче памороки забило. У цьому випадку причиною бездіяльности є екстаз, що настав від споглядання Крішни.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (39.36) наведений інший приклад. Коли Крішна від’їздив до Матгури, усі ґопі скупчилися позаду Крішни. Бачивши, як колісниця рушає з місця, вони ніби скам’яніли. Вони стояли так, аж доки стяг колісниці та курява з-під її колес геть зникли з-перед їхніх очей.

Одного разу друг Крішни звернувся до Нього з такою мовою: «Любий Мукундо [Крішна]! Розлучені з Тобою, хлопчики-пастушки стоять, наче занедбані Божества в домі брахмани, що живе з поклоніння Божествам, але нехтує піклуватися про них як належить». Є касти брахман, що мають поклоніння Божествам за засіб заробітку на прожиття. Таким брахманам мало чи й цікаві Самі Божества; що їх цікавить, так це гроші, а заробляють їх вони, користаючись з того, що зажили слави святих осіб. Отож такі брахмани «за фахом» як належить не прикрашають і не перевдягають Божеств, яким поклоняються, і не омивають Їх. Божества виглядають брудними і не вельми привабливими. Насправді ж Божества потребують турботи і догляду: слід щодня міняти Їм одяг та якомога краще прикрашати. Треба пильнувати чистоти, щоб відвідувачі храму приваблювалися до Божеств. Приклад з брахманою, що живе з поклоніння, наведений через те, що Божества в домі такого брахмани являють собою сумне видовище. Друзі Крішни, лишившись без Нього, стали виглядати достеменно, як ті занедбані Божества.

Коли Радгарані знайомили з Крішною, Вона дуже засоромилася. На це одна з Її подруг сказала: «Люба подруго, Ти вже продала Ґовінді і Себе Саму, і всю Свою вроду. То чого Тобі соромитися? Дивись на Нього радісно. Продавши слона, не варто торгуватися за стрекало, яким його поганяють». Сором’язливість такого роду при першому знайомстві виникає через екстатичну любов до Крішни.

Цар райських планет Індра бився з Крішною за володіння квіткою паріджата і зазнав поразки . Переможений , Індра знітився: він стояв перед Крішною понуривши голову. Тоді Крішна промовив: «Ну гаразд, Індро, забирай паріджату. Ти ж не посмієш показатися без неї своїй дружині Шачідеві!» Індра соромився себе, бо зазнав поразки. В іншім випадку Крішна зачав вихваляти Уддгаву, і той, збентежений хвалою з вуст Крішни, також соромливо похилив голову.

У «Харі-вамші» описано, як Сат’ябгама, пригнічена думкою про піднесене становище Рукміні, казала: «Любий Крішно! На горі Райватаці завжди рясно весняних квітів, але мені не в радість дивитися на них, бо Ти вже збайдужів до мене». Це — приклад сором’язливости, причиною якої є поразка.

Відома ще інша ознака екстатичної любови, а саме приховування почуттів, коли людина намагається приховати свої справжні думки та настрій, зовнішньо виявляючи щось відмінне від того, що вона відчуває. Намагаючись приховати свій внутрішній стан, людина роззирається на всі боки, без великої на те потреби домагається чогось дуже важкодоступного або розводиться про щось, аби приховати свої справжні думки. Ачар’ї, а вони є неперевершеними знавцями психології, такі спроби приховати свої справжні любовні почуття вважають одною зі складових екстатичної любови до Крішни.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (32.15) Шукадева Ґосвамі стверджує: «Любий царю! Принадно вбрані, з багатозначущими усмішками, що додавали краси їхнім і без того прекрасним лицям, ґопі завжди виглядали чарівними. Кожним своїм рухом намагаючись розбурхати в Крішні хіть, вони то клали Його руку собі на коліно, то ставили Його лотосові стопи собі на груди — і після того всього починали говорити з Крішною так, ніби дуже сердяться на Нього».

Є ще інший приклад приховування почуттів в стані екстатичної любови. Якось Крішна, неперевершний жартівник, посадив дерево паріджата на подвір’ї Сат’ябгами, і тоді Рукміні, дочка царя Відарбги, сильно розсердилася, однак, з природи бувши лагідної вдачі, не дала навзнаки свого настрою. Ніхто не помітив того, що робилось на серці в Рукміні. Це — приклад приховування почуттів, яке викликане суперництвом.

У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (11.32) є ще інший приклад скритости. Крішну, коли Він прибув у Двараку, різні члени Його родини зустріли по-різному. Цариці Двараки, зараз як побачили свого чоловіка, ще здалеку обійняли Його в своєму серці і поволі роздивилися Його усього. Коли Крішна підійшов ближче, вони підштовхнули кожна своїх синів уперед, щоб ті обійняли батька. Деякі з цариць, соромлячись своїх почуттів, намагалися стримувати сльози, однак сльози попри все котилися з їхніх очей. У цьому випадку приховування почуттів є наслідком сором’язливости.

Колись Шріматі Радгарані видалося, буцім Крішна має любовні стосунки з якоюсь іншою дівчиною, і Вона звірилася Своїй подрузі: «Люба подруго! На думку про те, що юний пастушок Крішна покохав якусь іншу дівчину, Мені стає лячно і волосся на Моєму тілі настовбурчується. Я мушу пильнувати, щоб у такому стані не навернутися на очі Крішні!» У цьому випадку причиною приховування почуттів є сором’язливість та дипломатичні міркування.

Відоме таке твердження: «Хоча Шріматі Радгарані розвинула в Собі глибоку любовну прихильність до Крішни, Вона, проте, тримає Свої переживання в глибині Свого серця, щоб приховати Свій справжній стан від стороннього ока». Цей приклад приховування почуттів свідчить про непідробну шляхетність натури.

Якось, коли Крішна з друзями-пастушками втішалися дружньою розмовою, Крішна почав вільно жартувати зі Своїми приятелями. Присутній при тому Патрі, слуга Крішни, також втішався їхньою бесідою. Але за якусь хвилю Патрі, згадавши, що він слуга, шанобливо схилився перед своїм паном, попередньо зігнавши усмішку з вуст. Стримування усмішки в цьому випадку є прикладом приховування почуттів, причиною якого є шанобливе ставлення.

Ознак пам’ятування про Крішну в екстатичній любові є чимало. Скажімо, один друг Крішни якось розповідав Йому: «Любий Мукундо! Лотосоока Радгарані, щойно помітить в небі синю хмару, поринає в спогади про Тебе, і що більше Вона дивиться на хмару, то міцнішає Її бажання бути поруч з Тобою». Це — приклад пам’ятування про Крішну в екстатичній любові, що навіяне виглядом якогось предмету, який нагадує Крішну. Колір тіла Крішни подібний до кольору синьої хмари, а тому, просто побачивши синю хмару, Шріматі Радгарані згадує Крішну.

Один відданий зізнався, що часами він навіть у хвилини дозвілля згадує у своєму серці лотосові стопи Крішни і невідривно думає про них, як це буває в людей, хворих на якусь манію. Це — приклад пам’ятування, яке постає з постійної до того навички. Іншими словами, якщо віддані постійно пам’ятають лотосові стопи Крішни, образ Господа Крішни Сам собою зринає в глибині їхніх сердець навіть тоді, коли увага їхня на якусь мить відволікається від зосереджености на Господі.

Мадгуманґала, близький друг Господа Крішни, був з родини, що належала до громади брахман. Більшість друзів Крішни походили з родин пастухів, тобто з вайшій. У Вріндавані жителі переважно належать до двох громад: вайшій та брахман. Отож цей Мадгуманґала певного дня звернувся до Крішни з такою мовою: «Любий друже, я постеріг, що Ти зовсім не помічаєш, що дорогою загубив павичеві пера, а на квіткові ґірлянди, які підносять Тобі, Ти дивишся як наче не бачиш їх. Здається, я здогадуюсь про причину Твоєї неуважности: я бачу, як Твої очі линуть до очей Шріматі Радгарані, ніби то чорні джмелі летять до квіток лотосу». Це — приклад розважливости в стані екстатичної любови.

Споглядаючи Крішну, як Він прогулювався Вріндаваною, одна з подруг Радгарані сказала до Неї: «Люба подруго, а поглянь, хто то походжає селищем. Чи не здається Тобі, що це просто дерево тамала*? Але якщо це дерево тамала, як може бути, що воно рухається та ще й таке прекрасне? А може, це хмара? Але якщо це хмара, то крізь неї має прозирати місяць-красень — та де цей місяць? Добре зваживши все, я висновлюю, що той, кого ми бачимо, — це усепривабливий Бог- Особа, хто Своєю грою на флейті полонив усі три світи. Це певно що той самий Мукунда, що стоїть біля підніжжя пагорба Ґовардгана». Тут маємо приклад розважливости як одного з виявів екстатичної любови.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (29.29) сказано, що коли Крішна попрохав усіх ґопі вертатися додому, це їх прикро вразило. Засмучені, вони почали тяжко зітхати, а їхні вродливі обличчя, здавалося, почорніли. Отак і стояли ґопі, замкнувши вуста. Пальцями ніг вони креслили на землі якісь візерунки, а тим часом сльози, змиваючи фарбу з їхніх очей, скрапували їм на груди, посипані червоним порошком кункуми. Це — приклад занепокоєности в екстатичній любові.

Один з друзів Крішни якось повідомив Його : « Любий Крішно, Ти, що вбив демона Муру! Твоя добра, лагідна матір дуже непокоїться, що Ти досі не повернувся додому. Виглядаючи Тебе, вона цілий вечір просиділа на балконі свого дому. Як сталося, що Ти, захопившись грою десь далеко від дому, геть забув про неї?» Це — інший приклад глибокої занепокоєности в екстатичній любові.

Ждучи Крішну з Матгури, матір Яшода була сама не своя, а Нанда Махараджа втішав її такими словами: «Люба Яшодо, прошу, осуши сльози на своєму прекрасному, подібному до лотоса обличчі. Вгамуй своє серце, заспокойся, не дихай так гаряче. Я зараз же поїду з Акрурою до палацу Камси і обіцяю, що привезу тобі твого сина». Це — приклад занепокоєности в екстатичній любові, і її причиною є небезпечне становище, в якому опинився Крішна.

У розділі «Вайшакга-махатм’я» «Падма Пурани» один відданий стверджує, що в деяких з вісімнадцятьох Пуран нічого не сказано за прославляння Господа Вішну, натомість вони пропонують здіймати хвалу певним півбогам, але той, хто взявся за це, — каже він, — мусить поклонятися півбогам впродовж мільйонів років. Однак дослідивши Пурани ретельніше, людина доходить висновку, що Верховним Богом-Особою є Господь Вішну. Це — приклад екстатичної любови, що розвинулась через вдумливість.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (60.39) розказано, як Рукмінідеві писала Крішні листа, прохаючи викрасти її, поки її не віддали за іншого. При цьому вона виразила свою прихильність до Крішни так: «Любий Господи Крішно, — писала вона, — Твої трансцендентні діяння оспівують великі мудреці, вільні від матеріальної скверни, і, вдячний їм за це, Ти вільно даєш Себе цим відданим. Просто Твоєї ласки досить, щоб людина досягла піднесеного становища, і так само, якщо Твоя воля, під дією вічного часу людина може втратити усі свої здобутки. Тому я обрала Твою Господню Милість за чоловіка, відкинувши видатних осіб, як оце Брахму та Індру, а вже про інших не варто й згадувати». Рукміні плекала любов до Крішни, просто невідступно думавши про Нього. Це — приклад глибокодумности в екстатичній любові.

Коли завдяки набутому знанню людина стає цілком задоволеною, бо піднеслась над стражданнями чи сягнула бажаної цілі в трансцендентному відданому служінні Богові, її стан називають дгріті — незворушністю або цілковитою врівноваженістю розуму. В цьому стані ніщо не на силі змусити людину втратити душевну рівновагу, і вона відчуває, що вже досягла усього, чого тільки можливо досягти.

На думку Бгартріхарі, вченого мудреця, людина, що досягнула рівня незворушности, думає так: «Мені не треба високої посади в уряді. Я радше ходитиму голий, не матиму ніякого одягу і спатиму просто неба. Ніяка скрута не примусить мене служити комусь, навіть урядові». Іншими словами, якщо людину заполонює екстатична любов до Бога-Особи, вона здатна зносити навіть те, що матеріальним очам видається великими випробовуваннями.

Нанда Махараджа, батько Крішни, думав собі так: «На моїх пасовищах оселилась сама богиня процвітання, і я маю десятки сотен тисяч корів, що пасуться скрізь. Ба більше, я маю сина Крішну, працьовитого та могутнього. Тому, дарма що домогосподар, я почуваюсь цілком задоволений від життя». Це — приклад врівноважености розуму, причиною якої є відсутність страждань.

В іншому випадку відданий каже: «Я завжди плаваю в нектарі океану розваг Бога-Особи. Мене більше не тягне до релігійних обрядів та відправ, не хочеться поліпшувати умови існування, втішати чуття, байдуже мені навіть до спасіння, остаточного розчинення у вічному бутті Брахмана». Це — приклад незворушности, причиною якої є досягнення найкращого з усього, що є у світі. А це є не що, як цілковита зануреність у свідомість Крішни.

У «Вішну Пурані» описано, як Акрура, коли приїхав забрати Крішну і Балараму до Матгури, сповнився надзвичайної радости від того тільки, що побачив Їхні обличчя, і тоді у цілому його тілі виявилися ознаки екстатичної любови. Цей стан зветься щастям.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (33.11) сказано: «Помітивши, що Крішна під час танцю раса поклав їй руку на плече, одна з ґопі в припливі екстатичного щастя поцілувала Крішну в щоку». Це — приклад, коли людина відчуває щастя, бо досягнула бажаного.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (71.33) сказано: «Почувши, що Крішна вперше прибуває зі Свого царства Дварака до їхнього міста Індрапрастга*, усі молодиці міста відчули таке необорне бажання побачити Його, що, хоча вже був вечір і вони лежали в ліжках зі своїми чоловіками, вони не змогли стримати нетерпіння. Хапливо вдягнувшись, з неприбраним волоссям, хтось — не скінчивши хатніх справ, вони покидали все і повибігали на вулицю, щоб побачити Крішну». Це — приклад необорного бажання в екстатичній любові.

У «Стававалі» Шрі Раґгунатга даса Ґосвамі молиться про милість Радгарані, яку голос Крішниної флейти зачарував так, що, зачувши його, Вона враз почала розпитуватися в насельників лісу Вріндавани, де може бути зараз Крішна. Коли Вона вперше зустріла Крішну, Її заполонили екстатична любов та блаженство, і Вона почала шкрябати вухо. Дівчата Враджі й Радгарані були дуже вмілі вести лукаві бесіди, отож, забачивши Крішну, вони одразу бралися перемовлятися між собою; а Крішна тимчасом, зробивши вигляд, що йде збирати для них квіти, негайно ховався в якійсь гірській печері. Це — ще один приклад необорного бажання любовних взаємин у Крішни та ґопі.

Коли Крішна бився зі змієм Калією, танцюючи на його головах, Калія вжалив Крішну в ногу. Бачачи це, Ґаруда закипів гнівом і забурмотів упівголоса: «Крішна такий могутній, що просто від звуку Його громоподібного голосу у дружин Калії сталися викидні. Цей змій скривдив мого Господа, і будь на те моя воля, я б уже зжер його, але не можу зробити це перед очима мого Господа, бо Він, ще чого, розгнівається на мене!» Це — приклад бажання вчинити насильство за почуттів екстатичної любови, причиною якого є спостереження вияву зневаги до Крішни.

Коли Шішупала став заперечувати проти того, щоб Крішну вшановували на арені жертвопринесення Раджасуя, яке влаштував Махараджа Юдгіштгіра, Сахадева, молодший брат Арджуни, сказав: «Той, хто не може стерпіти, як поклоняються Крішні — мій ворог. Така істота демонічна з природи, і тому мені хочеться копнути цього Шішупалу лівою ногою в його здоровезну голову і так покарати його суворіше, аніж Ямараджа своїм берлом!» По тому черга обуритися приспіла Баладеві: «Хай буде благословенний Господь Крішна! Я прикро вражений бачити, що ці негідні нащадки роду Куру, які незаконно захопили трон царства Кауравів, насмілюються ганити Крішну, вдаючись до своїх дипломатичних хитрощів. Як прикро бачити таке!» Це — ще один приклад бажання застосувати насильство, причиною якого є побачена зневага до Крішни.

У «Відаґдга-мадгаві» оповідається про те, як Джатіла, свекруха Радгарані, дорікає Крішні: «Крішно, Ти тут, і Радгарані, дружина мого сина, також тут. Я добре знаю Вас обох — то як мені не пильнувати моєї невістки, як не старатися захистити Її від Твоїх танцюючих очей?» Це — приклад непоштивої мови, коли Крішні непрямо дорікають.

Так само колись кілька ґопі почали непоштивою мовою вичитувати Крішні: «Любий Крішно, Ти — найсправжнісінький злодій. Тому ми прохаємо Тебе забиратися звідси геть, і хутчіше. Нам відомо, що Ти кохаєш Чандравалі більше за нас, але вихваляти її перед нами — річ марна. В цьому місці прохаємо не паплюжити імені нашої Радгарані!» Це інший приклад, коли в екстатичній любові Крішні в обличчя говорять непоштиві слова.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (31.16) розказано про те, як усі ґопі, покинувши свої домівки, побігли до Крішни у ліс Вріндавани і як Крішна відтрутив їх і, попрохавши вертатись додому, супроводив це повчаннями щодо моралі. Ґопі на таке відповіли: «Любий Крішно, бути без Тебе для нас — безмежне горе, а просто бачити Тебе — найбільше щастя. Ось чому ми, зачаровані голосом Твоєї трансцендентної флейти, покинули чоловіків, родичів, братів та друзів і пішли до Тебе. О нехибимий, хай Тобі буде відомо, чому ми прийшли. Щиро кажучи, ми прийшли тому, що нас полонив солодкий голос Твоєї флейти. Всі ми вродливі дівчата, а Ти — просто бевзь, якщо відмовляєшся від нашого товариства. Жоден не оминув би нагоди глупої ночі побути з молодими дівчатами!» Це — ще один приклад непрямих непоштивих закидів Крішні в екстатичній любові.

У «Пад’явалі» розказується, як одна з подруг Радгарані якось звернулася до Неї з такою мовою: «Люба подруго, Тобі не варто надто гордувати тим, що Крішна власною рукою наніс на Твоє чоло тілаку. Не виключено, що Крішна захопився якоюсь іншою красунею. Я бачу, що Він, прикрашаючи Твоє чоло, не надто хвилювався, бо інакше Йому не вдалося би нанести на нього таких рівних ліній». Це — приклад заздрости до доброї долі Радги.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (30.30) є таке твердження: «Розшукуючи Крішну з Радгою після танцю раса, ґопі почали перемовлятися між собою: «Ми бачимо сліди Крішни й Радги на землі Вріндавани, і це змушує кров закипати в серці: адже Крішна для нас — усе, а ця дівчина така лукава, що викрала Його від нас і втішається Його поцілунками Сама, не бажаючи ділитися з нами!» Це — ще один приклад заздрости, причиною якої є добра доля Шріматі Радгарані.

Під час розваг хлопчиків-пастушків у лісах Вріндавани Крішна зазвичай приймав одну сторону, а Баларама — другу. Хлопчики змагались між собою, влаштовуючи жартівливі битви, і коли гурт Баларами брав гору над гуртом Крішни, хлопчики говорили: «Якщо переміг табір Баларами, це означає, що у всьому світі немає таких слабаків, як оце ми!» Це — ще один приклад заздрости в екстатичній любові.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (52.41) описано, як Рукміні надіслала Крішні листа такого змісту: «Любий звитяжцю Крішно! Знай, що моє одруження призначене на завтра. Прошу Тебе, прибудь потай до Відарбги разом зі Своїми воїнами і командувачами, і хай вони оточать зненацька військові з’єднання царя Маґадги й розіб’ють їх. Тоді, прохаю, викради мене за звичаєм демонів і візьми за Свою дружину».

Ведична традиція знає вісім різновидів шлюбу, і один з них називається ракшаса-віваха. Ракшаса-віваха — це коли хлопець викрадає дівчину і одружується з нею силою. Вважають, що це різновид шлюбу для демонів. Коли Рукміні дізналась, що Рукмі, її старший брат, ладнає її за Шішупалу, вона написала Крішні вищезгаданого листа, в якому прохала викрасти її. Це — приклад безсоромности в екстатичній любові до Крішни.

Одна з ґопі сказала: «Нехай хвилі Ямуни заберуть солодкозвучну флейту Крішни і унесуть її в океан! Ніжний голос цієї флейти настільки безсоромний, що, чуючи його, навіть за присутности старших нам несила владати собою».

Щовечора на заході сонця Крішна повертався з пасовища, де Він випасав корів. Іноді, коли матір Яшода не чула солодкого голосу Його флейти, у неї стискалося серце і паморочилося в голові. Отже, екстатичну любов до Крішни може супроводжувати також запаморочення.

Одного разу Яшода, прив’язавши Крішну до ступи, задумалася: «Тіло Крішни таке делікатне й ніжне, — міркувала вона, — то як могла я зв’язати Його мотузками?» Заким вона роздумувала так, в голові у неї запаморочилося.

Старші радили ґопі вночі закладати двері на засув, але ті були настільки безтурботними, що не дотримували строго цього наказу. Іноді думки про Крішну надавали їм такої впевнености у своїй безпеці, що ввечері вони вкладалися спати просто на подвір’ї. Це — приклад запаморочення в екстатичній любові, причиною якого є природна прив’язаність до Крішни.

Може виринути питання, чому віддані Крішни відчувають запаморочення, яке вважають за ознаку впливу ґуни невігластва. У відповідь на це питання Шрі Джіва Ґосвамі пояснює, що віддані Господа Крішни завжди трансцендентні щодо всіх ґун матеріальної природи, а тому коли вони відчувають запаморочення або лягають спати, вони роблять це аж ніяк не під впливом ґун природи; слід розуміти, що то вони перебувають у трансі відданого служіння. Є авторитетні твердження у «Ґаруда Пурані» щодо йоґів-містиків, яких обороняє безпосередньо Верховний Бог-Особа: «За всіх трьох станів свідомости, а саме за пильнування, сну та глибокого сну, віддані заглиблені в думки про Верховного Бога-Особу. Тому слід розуміти, що, бувши цілковито занурені у роздуми про Крішну, віддані не сплять».

Одного разу Господь Баладева заговорив уві сні так: «Лотосоокий Крішно! Всі Твої дитячі пригоди трапляються лише Твоєю волею. Тому, прохаю, збий з цього змія Калії його безмежну пиху». Ці слова Господа Баладеви викликали подив присутніх Ядав і примусили їх розсміятися. Сказавши це, Господь Баладева, носій плуга, позіхнув так широко, що Його живіт узявся брижами, і знову запав у глибокий сон. Це — приклад сонливости в екстатичній любові.

Один відданий якось сказав: «Я подолав вплив ґуни невігластва і досягнув рівня трансцендентного знання. Тому віднині я вирішив присвятити себе виключно на пошук Верховного Бога-Особи». Це — приклад стямлення в екстатичній любові. Трансцендентне стямлення виявляється лише тоді, коли людина повністю піднялась над умовами ілюзорного існування. На цій стадії в будь-яких взаємодіях матеріальних елементів, як оце звук, запах, дотик чи смак, відданий відчуває трансцендентну присутність Верховного Бога-Особи. У цьому стані він постійно виявляє екстатичні ознаки (волосся на його голові настовбурчується, очні яблука обертаються, а сон його переривається зненацька).

Вперше побачивши Крішну, Шріматі Радгарані раптом відчула повноту трансцендентного щастя, і члени Її тіла заціпеніли. Але щойно Лаліта, Її нерозлучна супутниця, прошепотіла просто Їй у вухо святе ім’я Крішни, Радгарані широко розплющила очі. У цьому випадку стямлення викликали звуки імені Крішни.

Одного дня, бувши в жартівливому гуморі, Крішна сказав Радгарані: «Люба Радгарані, Я надумав покинути Тебе». Промовивши це, Він одразу зник, а Радгарані відчула такий відчай, що колір Її тіла змінився, і Вона опукою впала на землю Вріндавани. Дихання Її фактично припинилося, але, відчувши аромат квітів на землі , Вона стямилася і в екстазі підвелася. У цьому випадку трансцендентне стямлення викликане пахощами.

Коли Крішна торкнувся до тіла однієї ґопі, та запитала свою подругу: «Люба подруго, чия це рука торкається мене? Темний ліс на березі Ямуни дуже налякав мене, але від несподіваного доторку цієї руки мій істеричний страх зник як не було». Це — приклад стямлення, що викликане доторком.

Одна з ґопі сказала Крішні: «Любий Крішно, коли Ти зник з місця, де відбувався танець раса, наша найдорожча подруга Радгарані одразу впала на землю і знепритомніла. Але щойно я піднесла Їй трохи пережованих Тобою рештків бетеля, Вона негайно опритомніла, і в Її тілі стали помітні ознаки екстатичних радощів. У цьому випадку причиною стямлення є відчуття смаку.

Однієї ночі Шріматі Радгарані промовила уві сні: «Любий Крішно, будь ласка, не жартуй так більше зі Мною! Припини це! І не хапай Мене за одежу, бо інакше Я буду змушена розказати старшим про Твої зальоти!» Промовляючи так уві сні, Вона зненацька прокинулася і побачила поруч старших членів родини. Тоді знітившись, Радгарані похилила голову. Це — приклад стямлення після пробудження віді сну.

Є ще інший приклад такого стямлення. Посланець від Крішни прийшов до Шріматі Радгарані, коли Вона спала, але Вона негайно прокинулася. Так само коли Крішна заграв уночі на Свою флейту, усі красуні-ґопі, дочки пастухів, вмить прокинулися. Щодо цього є таке чудове порівняння: «Квітку лотоса іноді оточують білі лебеді, а іноді навколо неї кружляють чорні оси, збираючи мед. Коли у небі гримить грім, лебеді розлітаються, але чорним осам до грому байдуже — вони і далі насолоджуються лотосом». Сон ґопі порівнюють з білими лебедями, а голос флейти Крішни — з чорною осою. Коли зазвучала флейта Крішни, білі лебеді, що символізують сонний стан ґопі, негайно розлетілися, а чорна оса — голос флейти — почала насолоджуватися лотосом вроди ґопі.