У цій мантрі схвалюється система навчання, котру засновано на слуханні від нестурбованих авторитетів. Доки людина не почує слова справжнього а̄ча̄рйі, непідвладного тривогам і турботам мінливого матеріального світу, їй недоступні ключі від трансцендентального знання. Справжній духовний вчитель, який також почув ш́руті-мантри, тобто ведичне знання, від свого вчителя, непохитно врівноваженого а̄ча̄рйі, ніколи не стане пропонувати учневі свої вигадки або викладати те, про що не згадується у ведичній літературі. В Бгаґавад-ґı̄ті (9.25) з’ясовується, що ті, хто поклоняються пı̄там, предкам, досягають планет пращурів. Подібним же чином брутальні матеріалісти, які планують залишитись у цьому світі, потраплять до нього знову, але віддані Господа не поклоняються нікому, окрім Господа Кр̣шн̣и, верховної причини всіх причин і таким шляхом досягають Кр̣шн̣и в Його вічній обителі в духовному світі.

Ш́рı̄ Īш́опанішад знову засвідчує тут, що різні способи поклоніння приносять різні плоди. Поклоняючись Верховному Господеві, ми, безумовно, досягнемо Його в Його вічній обителі, а поклоняючись таким напівбогам, як, скажімо, напівбогові Сонця або Місяця, ми зможемо досягти, без сумніву, їхньої відповідної планети. А якщо ми захочемо надалі залишатись на цій жалюгідній планеті, з усіма нашими «плановими» комісіями та паліативними політичними програмами «латання дірок» — будь ласка, це також можливо.

В жодному автентичному священному писанні не сказано, що, роблячи все, що завгодно, і поклоняючись кому завгодно, можна досягнути однієї й тієї ж мети. Подібні недолугі теорії є просто вигадками доморослих «вчителів», які не мають ніякого зв’язку з парампарою, істинною системою учнівської послідовності. Справжній духовний вчитель ніколи не скаже, що всі шляхи ведуть до одної й тої ж самої мети, якої будь-хто може досягти, дотримуючись свого власного способу поклоніння, вшановуючи або напівбогів, або Верховного Господа або кого-небудь іще. Кожному зрозуміло, що, сівши на потяг у Бомбеї, він дістанеться до того місця призначення, на яке вказано у квиткові. Придбавши квитка до Калькутти, ви потрапите в Калькутту, а не в якесь інше місце. І все ж таки сучасні так звані «вчителі» запевняють, що будь-який квиток допровадить нас до вищої мети. Подібні світські угодницькі теорії особливо приваблюють обмежених, самовдоволених створінь, які вигадують власні методи духовного поступу. Однак ведичні писання не підтримують все це. Доки ми не сприймемо знання від справжнього духовного вчителя, який перебуває в лінії визнаної учнівської послідовності, ми не здатні побачити справжній стан речей. В Бгаґавад-ґı̄ті (4.2) сказано:

«Таким шляхом, о підкорювачу ворогів, великі царі пізнавали ці принципи йоґи [що викладені в Бгаґавад-ґı̄ті]. Але систему парампари було перервано і тому зараз ці засади здаються втраченими».

До часу появи Господа Кр̣шн̣и на Землі, принципи бгакті-йоґи, встановлені Бгаґавад-ґı̄тою, було спотворено. Тому Господь мав відновити систему учнівської послідовності, розпочавши її з Арджуни, Свого найближчого друга та відданого. Господь відкриває Арджуні істину (Б.-ґ. 4.3), що той може зрозуміти вчення Ґı̄ти лише завдяки тому, що є Його відданим і другом. Іншими словами, той, хто не є відданим чи другом Господа, не зможе зрозуміти Бгаґавад-ґı̄ти. Це означає також, що зрозуміти її зможе лише той, хто слідує шляхом Арджуни.

На сучасний момент є чимало тлумачів цієї видатної бесіди, дуже далеких від розуміння того, що ж насправді відбулося між Кр̣шн̣ою та Арджуною. Вони інтерпретують вірші Бгаґавад-ґı̄ти як їм заманеться і, прикриваючись авторитетом Ґı̄ти, видають за істину всіляку нісенітницю. Подібні тлумачі не вірять ні в Кр̣шн̣у, ні в Його вічну обитель. Чи можуть тоді вони роз’яснити Бгаґавад-ґı̄ту?

В Ґı̄ті (7.20) пояснено, що лише недалекі люди поклоняються напівбогам. Кр̣шн̣а зрештою радить облишити всі інші шляхи й способи поклоніння і остаточно віддатись саме Йому. Лише той, хто очистився від усіх гріховних наслідків, може мати таку непохитну віру в Верховного Господа. Всі інші, з їхніми нікчемними способами поклоніння, продовжуватимуть тинятися манівцями матеріального світу, все більше й більше віддаляючись од правдивого шляху, внаслідок оманного враження, що всі дороги ведуть до одної мети.

В цій мантрі дуже важливим є слово самбгава̄т, що означає «шляхом поклоніння верховній причині». Господь Кр̣шн̣а є первинним Богом-Особою, і все суще походить з Нього. В Бгаґавад-ґı̄ті (10.8)

Господь розкриває, що Він — творець усього, включно з Брахмою, Вішн̣у та Ш́івою. Ці три головні божества матеріального світу створив Господь, і тому Він є творцем усього, що лише існує в матеріальному й духовному світах.

В Атгарва Веді знову ж таки підтверджується, що Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а є тим, хто існував до сотворіння Брахми і хто просвітлив Брахму ведичним знанням. «Верховна Особа, Бог, зволів сотворити живих істот і На̄ра̄йан̣а створив їх. Від На̄ра̄йан̣и народився Брахма̄. На̄ра̄йан̣а сотворив усіх праджа̄паті. На̄ра̄йан̣а сотворив Індру. На̄ра̄йан̣а сотворив вісім Васу. На̄ра̄йан̣а сотворив одинадцять Рудр. На̄ра̄йан̣а сотворив дванадцять А̄дітй». На̄ра̄йан̣а є повновладною експансією Господа Кр̣шн̣и, і тому На̄ра̄йан̣а й Кр̣шн̣а є одним і тим же.

Далі також є вірш, де стверджується, що Верховний Господь є сином Девакı̄. Народження Ш́рı̄ Кр̣шн̣и від Васудеви та Девакı̄ і Його тотожність з На̄ра̄йан̣ою визнає і підтверджує навіть Ш́рı̄пада Ш́ан̇кара̄ча̄рйа, хоча Ш́ан̇кара і не належав до культу ваішн̣ав, тобто персоналістів. Атгарва Веда стверджує також: «З самого початку, коли не було ні Брахми, ні Ш́іви, ні вогню, ні зірок, ні Сонця, ані Місяця — існував лише На̄ра̄йан̣а. Однак Господь не залишається самотнім, Він творить все, що лише забажає».

В Мокша-дгармі сказано: «Я створив праджа̄паті й Рудр. Вони позбавлені досконалого знання про Мене, тому що їх покриває Моя ілюзорна енерґія».

Про це також йдеться і в Вара̄ха Пура̄н̣і: «На̄ра̄йан̣а є Верховним Богом-Особою і з Нього походить чотириголовий Брахма̄, а також Рудра, який згодом став усезнаючим».

Отже, вся ведична література свідчить, що На̄ра̄йан̣а, тобто Кр̣шн̣а, є причина всіх причин. В Брахма-сам̇гіті сказано, що Верховний Господь — це Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, Ґовінда, який є відрадою всіх живих істот й первинною причиною всіх причин. Поправді розумні люди довідуються про цю істину із свідчень великих мудреців та з Вед і тому вони рішуче поклоняються Господу Ш́рı̄ Кр̣шн̣і як всеосяжному сущому.

Людину, яка рішуче поклоняється лише Кр̣шн̣і, називають будгою, тим, хто знає правду. Така переконаність встановлюється, коли людина з вірою та любов’ю слухає трансцендентне послання від а̄ча̄рйі, який цілковито володіє собою. Той, хто не має віри й любові до Господа Кр̣шн̣и, не може переконатися в такій простій істині. В Бгаґавад-ґı̄ті (9.11) невіруючих описано як мӯдг — віслюків, тобто надзвичайно нерозумних особистостей. Там сказано, що мӯдга зневажає Бога-Особу, бо не отримав досконалого знання від вмиротвореного а̄ча̄рйі. А той, кого закручує вир матеріальної енерґії, не має кваліфікації на те, щоб стати а̄ча̄рйею.

Перед тим, як вислухати Бгаґавад-ґı̄ту, Арджуна був стурбований матеріальною веремією, причиною якої була його прихильність до сім’ї, громади та суспільства. Через це Арджуна хотів стати таким собі благодійником, що уникає насильства. Однак, отримавши ведичне знання Бгаґавад-ґı̄ти від Верховної Особи, він став будгою, змінив свій умонастрій і почав вшановувати Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣у, який вказав на неминучість битви на Курукшетрі як вияву Господньої волі. Отже, герць Арджуни зі своїми так званими «родичами» являє собою вищу форму поклоніння Господеві й, приймаючи участь у битві, Арджуна став чистим відданим Господа. Досягнути такої довершеної досконалості можливо лише тоді, коли людина служить справжньому Кр̣шн̣і, а не якомусь сфабрикованому «Кр̣шн̣і», якого вигадали нерозумні люди, не знайомі з великою і складною наукою про Кр̣шн̣у, яку викладено в Бгаґавад-ґı̄ті й Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам.

Згідно з Веда̄нта-сӯтрою, самбгӯта є джерелом народження й підтримування, а також вмістилищем, в яке все входить після знищення. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, природний коментар до Веда̄нта-сӯтри, твір самого автора Веда̄нта-сӯтри, обстоює, що джерело всіх еманацій зовсім не є подібним мертвому каменю, а воно є абгіджн̃а — сповнене свідомості. Первинний Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а також каже в Бгаґавад-ґı̄ті (7.26), що Він знає все — минуле, теперішнє й майбутнє, але Його ніхто не знає повністю, включаючи таких напівбогів, як Ш́іва і Брахма̄. Безсумнівно, ті, кого турбують припливи й відпливи матеріального існування, не можуть повністю пізнати Його. Малоосвічені «духовні вчителі» вдаються до компромісів, намагаючись зробити об’єктом для поклоніння народні маси, але вони не розуміють ні того, що подібне поклоніння неможливе, ні того, що народні маси загалом далеко не досконалі. Їхні потуги нагадують зрошування водою листя дерева замість того, щоб поливати його коріння. Природніше було б поливати коріння, але сучасні сповнені тривог і турбот вожді більше схильні зрошувати листя. Але, незважаючи на те, що вони безперервно ллють воду на листя, все сохне від спраги.

Ш́рı̄ Īш́опанішад радить нам лити воду на корінь, що є джерелом, з якого все породжується. Служіння народним масам, яке полягає у задоволенні тілесних потреб людей, ніколи не може бути досконалим, і воно менш вартісне, ніж служіння, скероване на душу. Душа — це корінь, який породжує різні типи тіл згідно із законом карми — законом матеріальної дії і її наслідків. Надавати людям медичну допомогу, вдаватись до освітньої діяльності, тимчасом коли на бойнях ріжуть нещасних тварин — подібне «служіння людству» не додасть ніякої користі живим істотам.

Жива істота постійно зазнає страждань народження, старості, хвороб і смерті в різних типах тіл. Людська форма життя — це єдина лазівка із скрутного матеріального становища, бо тільки людина здатна поновити втрачені взаємостосунки між живою істотою й Верховним Господом. Господь прийшов особисто, щоб навчити цієї філософії відданості Всевишньому — самбгӯті. Справжнє служіння людству полягає в тому, щоб навчити людей віддатись, впокоритись Верховному Господеві і служити Йому з любов’ю та усією енерґією. Такою є суть цієї мантри Ш́рı̄ Īш́опанішад.

Найдоступніший спосіб поклоніння Верховному Господеві за цих тривожних часів полягає в тому, щоб слухати про Його величну діяльність й оспівувати її. Спекулятивні мислителі, однак, вважають діяння Господа витвором уяви і тому вони ухиляються слухати про них, натомість дуже спритно жонглюють по суті позбавленими самого сенсу словами, аби відвернути увагу наївних народних мас. Замість того, щоб слухати про дії Господа Кр̣шн̣и, псевдодуховні «вчителі» вдаються до самореклами й думають лише на те, щоб збирати хвали зі своїх прихильників. Останнім часом кількість подібних удавальників значно зросла і перед чистими відданими Господа постало завдання врятувати людей від нечестивої пропаганди імітаторів та псевдоінкарнацій.

Упанішади непрямо навертають нашу увагу до первинного Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣и, але Бгаґавад-ґı̄та̄, яка є підсумком усіх Упанішад, вказує на Нього прямо. Слухаючи про Кр̣шн̣у, яким Його описано в Бгаґавад-ґı̄ті та Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам(1.2.17), люди поступово очищують свій розум від скверни. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам вчить, що відданий, слухаючи про діяння Господа, привертає до себе Його увагу, і тоді Господь, що перебуває в серці кожної живої істоти, допомагає відданому належними вказівками. Бгаґавад-ґı̄та̄ (10.10) також підтверджує це.

Вказівки, що їх Господь дає зсередини, очищують серце відданого від усілякої матеріалістичної скверни, нагромадженої ґун̣ами пристрасті та невігластва. Невіддані завжди перебувають під впливом пристрасті й невігластва. Той, хто перебуває в ґун̣і пристрасті, не може зректися матеріальної жаги, а той, на кого впливає невігластво, не може знати нічого ані про Господа, ані про свою душу. Обумовлені пристрастю люди втрачають нагоду самореалізації, хоча деякі з них досить вправно вдають із себе релігійних діячів. Що ж стосується відданого, то з Господньої ласки ґун̣и пристрасті й невігластва не заторкують його. Таким чином відданий стверджується в якості благості, що є ознакою досконалого бра̄хман̣и. Кожний, хто слідує шляхом відданого служіння під керівництвом істинного духовного вчителя, може, набувши відповідних якостей, піднятись на рівень бра̄хман̣и, незалежно від свого походження та фахового обов’язку. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (2.4.18) сказано також, що будь-яка жива істота нижчого походження може очиститись під керівництвом чистого відданого Господа завдяки надзвичайній могутності Господа.

Якщо людина стає щасливою й сповнюється натхнення служити Господеві — це свідчить про те, що вона починає набувати якостей бра̄хман̣и. Такій людині наука про Бога відкривається сама по собі. Усвідомивши науку про Бога, вона поступово звільнюється від матеріальних прив’язаностей і розум її, відкинувши сумніви, з Господньої ласки стає кришталево чистим. Досягнувши такого стану, індивід стає звільненою душею і на кожнім кроці свого життя бачить Бога. В цьому і полягає досконалість самбгава̄т, на яку вказувалось у даній мантрі.