ТЕКСТ 5
TEXT 5
Текст
Текст
авякта̄сакта-четаса̄м
авякта̄ хи гатир дух̣кхам̇
дехавадбхир ава̄пяте
авйакта̄сакта-четаса̄м
авйакта̄ хі ґатір дух̣кгам̇
дехавадбгір ава̄пйате
Дума по дума
Послівний переклад
клешах̣ – затруднение; адхика-тарах̣ – много; теш̣а̄м – от тях; авякта – към непроявеното; а̄сакта – привързан; четаса̄м – тези, чиито умове; авякта̄ – към непроявеното; хи – несъмнено; гатих̣ – напредък; дух̣кхам – с трудност; деха-вадбхих̣ – от въплътените; ава̄пяте – се достига.
клеш́ах̣—турботи; адгіка-тарах̣—дуже; теша̄м—їх; авйакта—до непроявленого; а̄сакта—прив’язаний; четаса̄м—тих, чий розум; авйакта̄—до непроявленого; хі—неодмінно; ґатіх̣—поступ; дух̣кгам—із труднощами; деха-вадбгіх̣—втіленим; ава̄пйате—досягають.
Превод
Переклад
За тези, чиито умове са привързани към непроявения, безличностен аспект на Върховния, прогресът е свързан с множество проблеми. Напредъкът по този път е винаги труден за въплътените.
Для тих же, чий розум тяжіє до невиявленого, безособистісного аспекту Всевишнього, поступ дуже ускладнений. Втіленим істотам завжди важко досягнути успіху на цьому шляху.
Пояснение
Коментар
Трансценденталистите, стремящи се към осъзнаване на невъобразимия, непроявения, безличностен аспект на Върховния Бог, се наричат гя̄на-йогӣ, а личностите, които са в пълно Кр̣ш̣н̣а съзнание и се посвещават на предано служене на Бога, се наричат бхакти йогӣ. Тук ясно се посочва разликата между гя̄на йога и бхакти йога. Техниката на гя̄на йога, въпреки че накрая води до същата цел, е свързана с много трудности, докато пътят на бхакти йога, непосредственото служене на Бога, Върховната Личност, е по-лесен и естествен за въплътената душа. Индивидуалната душа е въплътена от незапомнени времена и за нея е много трудно дори теоретично да разбере, че не е това тяло. Затова практикуващият бхакти йога почита изображението на Кр̣ш̣н̣а, прилагайки съществуващата в ума концепция за телесна форма. Разбира се, обожанието на Бога, Върховната Личност, във формата, която се намира в храма, не е идолопоклонничество. Според ведическата литература Върховният може да бъде обожаван като сагун̣а (притежаващ качества) и ниргун̣а (без качества). Почитането на храмовата форма се нарича сагун̣а обожание, защото Бог е представен чрез материални елементи. Но образът на Бога, макар и проявен от камък, дърво или маслени бои, всъщност не е материален. Такава е абсолютната природа на Върховния.
Клас трансценденталістів, які звертаються до незбагненного, невиявленого, безособистісного аспекту Верховного Господа, називають класом джн̃а̄на-йоґів, а тих, хто повністю перебуває в свідомості Кр̣шн̣и й з відданістю служить Господу, називають бгакті-йоґами. Ось тепер чітко з’ясовано різницю між джн̃а̄на-йоґою та бгакті-йоґою. Джн̃а̄на-йоґа, хоча і приводить людину врешті-решт до тієї ж мети, дуже складна, тоді як шлях бгакті-йоґи, безпосереднього відданого служіння Верховному Богові-Особі — легший і більш відповідає природі втіленої душі. Індивідуальна душа є втіленою з давніх-давен. Їй важко збагнути, навіть теоретично, що вона не є тіло. Тому бгакті-йоґа використовує мӯртı̄ Кр̣шн̣и як об’єкт поклоніння, бо так можна застосувати тілесну концепцію, яка закріпилась в нашому розумі. Поклоніння Верховному Богові- Особі в храмі перед Його мӯртı̄ зовсім не є ідолопоклонство. Ведична література свідчить, що поклоніння може бути двояким: саґун̣а і нірґун̣а, тобто поклоніння Всевишньому, який має або не має Своїх атрибутів. Поклоніння мӯртı̄ в храмі — це поклоніння типу саґун̣а, тобто поклоніння Господеві, що виражений матеріальними елементами. Але насправді мӯртı̄ Господа не є матеріальне, хоча і явлене в матеріальних елементах: камені, дереві, олійних фарбах. Такою є абсолютна природа Верховного Господа.
В тази връзка ето един прост пример. Ако пуснем писмо в истинска пощенска кутия, то ще достигне местоназначението си, но всяка друга кутия, непоставена от пощенската служба, няма да ни свърши работа. По подобен начин арча̄-виграха, формата на Бога в храма, го представя авторитетно в този свят. Арча̄-виграха е въплъщение на Върховния Бог. Посредством тази форма Той приема служене. Бог е всемогъщ и може да се прояви като арча̄-виграха, за да приема служенето на преданите, ставайки достъпен за обусловените живи същества.
Можна навести грубий приклад. На вулиці встановлено поштові скриньки, і якщо ми вкидаємо до них наші листи, їх, певна річ, буде доставлено за призначенням. Але будь-яка інша скринька, хай навіть і дуже схожа на поштову, але яку не встановило відділення зв’язку, не придатна для цього. Так само, існує узвичаєна форма, яка представляє Бога у вигляді арча̄-віґрахи. Арча̄-віґраха — це втілення Верховного Господа. Через цю форму Бог прийматиме служіння. Господь всемогутній та всесильний, і тому може прийняти любовне служіння Свого відданого через Своє втілення в арча̄-віґрасі, щоб полегшити поклоніння для людини, яка живе обумовленим життям.
За предания е лесно да се приближи до Върховния бързо и непосредствено, но за тези, които се опитват да реализират безличностния Абсолют, пътят на духовното осъзнаване е труден. За да постигнат непроявения аспект на Върховния, те трябва да изучават ведически произведения като Упаниш̣адите, да боравят с езика на тези писания, да анализират чувствата отвъд сетивността и да овладеят до съвършенство въпросните процеси. За обикновения човек това не е никак лесно. Но този, който извършва предано служене под ръководството на авторитетен духовен учител просто като отдава редовно почитания на храмовата форма, слуша за величието на Бога и яде от предложената му храна, с лекота развива Кр̣ш̣н̣а съзнание и постига Върховния. Няма съмнение, че имперсоналистите ненужно следват по-труден път с риск накрая да не достигнат Абсолютната Истина. Но персоналистът влиза в преки взаимоотношения с Върховната Личност без всякакъв риск, безпокойства или трудности. В Шрӣмад Бха̄гаватам има подобно твърдение. Там се казва, че в края на краищата човек трябва да се отдаде на Върховната Божествена Личност (процеса, наречен бхакти), но ако вместо това той се мъчи да разбере какво е Брахман и какво не е Брахман, и прекарва така целия си живот, ще постигне само разочарования. Затова Кр̣ш̣н̣а не препоръчва този труден път на себепознание, тъй като не е сигурно какъв ще е крайният резултат.
Отже, відданому зовсім неважко одразу й безпосередньо наблизитись до Верховного Господа, але тим, хто йде до духовного усвідомлення шляхом імперсоналізму, це дуже трудно. Вони повинні усвідомити невиявлений аспект Всевишнього за допомогою такої ведичної літератури, як Упанішади, тобто їм необхідно вивчити мову, збагнути абстрактні відчуття й пройти усім шляхом до кінця, а то є справа нелегка для звичайної людини. Але той, хто з відданістю служить Господу в свідомості Кр̣шн̣и, лише виконуючи вказівки істинного духовного вчителя і просто реґулярно шанобливо схиляючись перед мӯрті Кр̣шн̣и, просто слухаючи про славу Господа, просто приймаючи залишки їжі, запропонованої Господу, може без труднощів пізнати Верховного Бога-Особу. Безсумнівно, імперсоналісти без потреби йдуть дуже важким шляхом і, зрештою, ризикують так і не досягти Абсолютної Істини. Персоналісти ж наближаються до Верховного Бога-Особи безпосередньо, без ризику, зайвого клопоту та великих труднощів. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам є подібний уривок: якщо людина врешті-решт має намір вручити себе Верховному Богові-Особі (цей спосіб називають бгакті), але натомість бере на себе тягар усвідомлення Брахмана й того, що не є Ним і витрачає на це все своє життя, то результатом буде тільки клопіт. Тому тут і не рекомендовано ставати на такий складний шлях самореалізації, бо невідомо, яким ще буде кінцевий результат.
Живото същество е вечна индивидуална душа. Ако някой иска да се слее с духовното цяло, ще реализира аспектите вечност и знание на изначалната си природа, но няма да постигне блаженство. Получавайки милостта на предан на Бога, такъв трансценденталист, изучил добре метода на гя̄на йога, може да се заеме с бхакти йога, предано служене. Но тогава дългогодишният стремеж към безличностния Абсолют ще се превърне в пречка за него, защото ще му е трудно да изостави имперсоналната идея. Реализирането на непроявеното е винаги изпълнено с трудности за обусловената душа – и на етапа на практикуване, и на етапа на съвършенство. Всяка душа притежава частична независимост. Човек трябва да знае със сигурност, че осъзнаването на непроявеното е против природата на неговата блажена духовна същност и затова не трябва да поема по този път. За всяко живо същество най-добрият метод за духовна реализация е практиката на Кр̣ш̣н̣а съзнание, тоест пълното посвещаване на предано служене. Този, който отхвърля преданото служене, рискува да стане атеист. Методът на съсредоточаване върху непроявеното, неосезаемото и невъобразимото, обяснен в този стих, не бива да се поощрява, особено в тази епоха. Бог Кр̣ш̣н̣а не го препоръчва.
Жива істота вічно є індивідуальною душею, і якщо вона бажає розчинитись в духовному цілому, то цим вона може завершити усвідомлення аспектів вічності й знання, що притаманні їй, але аспекту блаженства вона не осягне. Милістю якого-небудь відданого трансценденталіст, що обізнаний з джн̃а̄на-йоґою, може впритул підійти до бгакті-йоґи, або відданого служіння. Але тривале захоплення імперсоналізмом також стає джерелом труднощів, бо тоді людина вже не може позбутись імперсональних ідей. Отже, обумовленій душі завжди важко мати справу з невиявленим, як під час занять джн̃а̄на-йоґою, так і тоді, коли вона вже усвідомлює його. Кожна душа має часткову незалежність, і людина повинна чітко з’ясувати для себе, що реалізація невиявленого суперечить її духовній, сповненій блаженства сутності. Тому не слід вдаватись до цього. Для кожної індивідуальної живої істоти шлях свідомості Кр̣шн̣и або відданого служіння є найкращий шлях. На тих, хто нехтує відданим служінням, чигає небезпека стати атеїстом. Отже, як відмічено в цьому вірші, спосіб, що полягає в зосередженні уваги на невиявленому, незбагненному, на тому, що перебуває поза чуттєвим сприйманням, ніколи не слід підтримувати, особливо в нашу епоху. Господь Кр̣шн̣а не радить цього.